Чи виконувати «домашку» разом та як не перетворити цей процес у каторгу?

«Я не хочу вечорами робити з донькою домашні завдання… І вона сама теж не хоче їх робити… Я не можу стояти над нею і гавкати, як сільський пес на автівки, що проїжджають повз… Тому, що я працюю. Тому, що втомлююся. Тому, що не пам’ятаю математику за 8 клас…» Вам знайомі схожі думки?

домашка

Ви готові підписатися під кожним словом і чекаєте канікул навіть із більшим нетерпінням, ніж ваше чадо? Що ж, ви не одні. Цей пост (а він далеко не такий короткий!) у Фейсбуці викликав своєрідне паломництво на сторінку його авторки киянки Олени Скачко. Він набрав понад 26 тисяч «лайків», обріс двома з половиною тисячами коментарів та був поширений аж 10 тисяч разів. То чи варто тратити нерви та дорогоцінний час на вивчення з дитиною уроків? Про це пише Західний кур’єр.

Це питання виявилося майже із розряду шекспірівського «бути чи не бути?»  Та в результаті розмов із батьками школярів різного віку сміливо робимо висновок, що відповіді розділилися закономірно: «контроль – наше все», «наді мною ніхто не стояв, і я не буду», «якщо щось згадаю, то підкажу». Хто з них правий? Усе просто – ніхто!
Скажи, скільки тобі років, і я скажу, з ким тобі вчитися

Справа у тому, що те, чи слід вчити уроки з дитиною разом, залежить від віку школяра. Звичайно, у початковій школі малюки ще зацікавлені тим, щоб мати зразкову поведінку, приносити гарні оцінки, тим самим відповідати очікуванням батьків. Вони ж своєю присутністю додають дитині впевненості, пояснюють те, що вона не зрозуміла чи забула.

Неправильно роблять ті матері, котрі змушують першокласників переписувати домашнє завдання по кілька разів. Сьогодні дитина, вмиваючись сльозами, під наглядом зробить все акуратно, а завтра напише абияк, оскільки батьки були зайняті й не перевірили якість роботи. Так зароджуються хитрощі, а не власна відповідальність, застерігають спеціалісти. Не треба змушувати переробляти, на вашу думку, неправильно виконану класну роботу (хіба тільки виправити помилки). Це сприймається дитячою психікою як непотрібне, нудне заняття. Воно відбиває бажання вчитися, але головне — позбавляє впевненості та віри у свої сили.

Головне, що вимагається від батьків, — це привчити сина чи доньку вчасно сідати за виконання домашнього завдання (за годину-півтори після повернення зі школи), підказати, коли робити перерву і коли вона закінчується (від 5 хвилин до півгодини).

Поступово треба зменшувати ступінь контролю: не сидіти постійно біля дитини, а підходити по кілька разів, поспостерігати за процесом і знову відійти. До кінця початкової школи дитина має навчитися робити уроки самостійно, показуючи батькам уже готовий результат.

Натомість у підлітковому віці інтерес до навчання значно знижується, на перше місце в житті дитини виходять спілкування з однолітками, пошук новизни. Завдання батьків у цей період – бути поруч, підтримувати порадами й просто розуміти. Надмірний тиск і вимоги можуть викликати підлітковий протест і погіршити ситуацію із навчанням.

І лише у старшому шкільному віці дитина без зовнішнього тиску, якщо до цього в неї не відбили бажання вчитися, самостійно покращує свою успішність, розуміючи те, що це впливає на її майбутнє.

Сім істин від психологів

Якщо узагальнити поради відомих і не дуже психологів, то налагодити післяурочні стосунки між батьками та їхніми чадами можна, усвідомивши кілька істин та навчивши їх дітей:

1. Допомогти дитині з уроками – не означає виконати домашні завдання замість неї.
2. Роботу слід розпочинати із складніших завдань (як варіант – із улюбленого предмета) і поступово переходити на легші.
3. Зумійте пояснити дитині на конкретних прикладах, у чому їй ці знання пригодяться. Добра мотивація – запорука швидкого самостійного виконання «домашки».
4. Не винагороджуйте за самостійне виконання домашнього завдання солодощами, вільним доступом до інтернету, грошима. У майбутньому дитина буде щось робити лише задля власної вигоди.
5. Не вимагайте від дитини робити те, у чому ви самі себе не зуміли зреалізувати. Часто багато виправлень у зошитах – це спротив батьківському прагненню до бездоганності, а нелюбов до англійської – реакція на вашу вимогу її посилено вчити.
6. Перед тим, як сідати біля дитини вчити уроки, намагайтеся справитися з власними емоціями. Приборкайте гнів і стрес, накопичені за день, щоб не виливати їх на своє чадо.
7. Надмірна опіка батьків, бажання контролювати формують у дитини відчуття безпорадності та пасивності. У такому випадку вона припинятиме вчити уроки, як тільки не буде поруч когось із дорослих. Якщо у вас вже склалася така ситуація, варто поступово зменшити час вашої присутності біля дитини, коли вона вчиться.

Усмішки до теми

Запитую сина:
– Багато уроків задали?
Син, зітхаючи:
– Тобі, мамо, сьогодні ще кричати і кричати…

Молитва матері школяра: Господи! Допоможи мені зробити уроки з дитиною, при цьому залишитися люблячою матусею, культурною жінкою і адекватною сусідкою!

115 1