Logo
20 Лютого 2020, 14:39

Модні луки Гуцульщини 1920 року

Про тренди майбутнього ми лише здогадуємся, а от модою наших прапрабабусь хочеться захоплюватись…

Про це йдеться на сторінці PROгуцулів, пише Типовий Франківськ.

"Уявіть, як у далекому майбутньому, років через п’ятдесят, наші внуки гортатимуть сучасний модний глянцевий журнал із статтею про шуби з екохутра та пуховики овер-сайз… Гортатимуть з думкою: «як старомодно вдягалися в 20-ті роки…»", - йдеться в дописі.

Століття тому, щоб не змерзнути суворої карпатської зими , вдягали кожухи Так називається верхній одяг з овечої шкури, зшитий хутром усередину, як сучасні дублянки. Кожух не тільки зігрівав, а й був предметом гонору та підкреслював заможність власниці. «Коли-с не ґаздиня*, не вбирай ся в кожух» - каже давня приказка.

У крої чоловічих і жіночих кожухів суттєвої різниці не було. Для святкових кожухів використовували найкращу овчину, вироблену набіло. Біла шкіра була ідеальним тлом для багатого оздоблення. Його робили вручну майстри-кушніри. Використовували складні техніки: різні види вишивки, аплікації з сап’яну* та сукна, металеві вставки, доповнення шнурами та крихітними вовняними ґудзиками.

За виглядом кожуха можна було визначити, де живе його власниця. У кожному осередку Гуцульщини цей одяг мав свій особливий декор.

Одними з наймальовничіших були кожухи села Пістинь неподалік Косова. Усі місця з’єднань деталей та краї виробу обшивали плетінками з тоненької шкіри, оздоблювали металевими капслями. Накладали аплікації у вигляді «зубців» та «кучерів». Унизу нашивали «раки» - спрощені фігурки, що нагадують силует людини. Пістинські кожухи упізнаємо за направленими донизу кучерями на передній частині. Цей тип кожуха був популярним у сусідніх селах та на Коломийщині.

Схоже оздоблення мали кожухи ХІХ ст. у селах передмістя Косова. Пізніше, у 20 – 30-ті роки ХХ ст., косівські кожухи стали прикрашати менше. Кожух села Старий Косів цього періоду упізнається за особливою формою кучерів та вовняними ґудзиками рожевого кольору.

Гуцульські кожухи, переважно, мали довжину трохи нижче пояса. Адже, у горах довгий одяг був не практичним. «Мусить бути убранє гуцулів легке і коротке, бо їм приходиться… перелазити воринє*, штрикати* через потоки, спинатися д’горі*» - писав Володимир Шухевич. Довгі кожухи на Прикарпатті називали «австрійські». Вони були поширені у рівнинних місцевостях, наприклад, у селі Рожнів на Косівщині. На пошиття такого одягу йшло 6-7 овечих шкур. Комір та краї кожуха обшивали сірим смушком*.

Цікаво, що гуцульські безрукавки – «кептарі» у кожній місцевості повторювали декор кожухів.

У теплішу погоду на Гуцульщині вдягали не менш мальовничий верхній одяг – САРДАК (сердак). Шили його з цупкого доморобного сукна з овечої вовни. У більшості сіл використовували темні природні кольори сукна або ж більш дороге «червлене» сукно. Для його фарбування купували привозний барвник – «кошеніль». Червоні святкові сардаки були поширені у селі Космач. Їх оздоблювали зеленими шнурами, вишивкою та вовняними китицями.

У селі Яворів Косівського району сардаки мали дещо інший вигляд. Головний кольоровий акцент створювали об’ємні шнури та пишні кольорові китиці на грудях. Бокові клини теж прикрашали контрастною вишивкою.

Крім кожухів та сардаків, на Гуцульщині було ще декілька типів зимового вбрання. Про них поговоримо у наступних публікаціях Проекту «Pro гуцулів».

Одяг та аксесуари на фото - з колекції Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини.

 

 

Схожі Новини