«Біль неминуча. Страждання - особистий вибір кожного». Поясню на прикладі. Ось, скажімо, ви біжите і думаєте: «Важко ж як. Все, більше не можу». Те, що вам важко, - це факт, від нього нікуди не дітися. А ось можете ви більше або не можете, вирішуєте тільки ви самі. Це, розумієте, залишається повністю на ваш розсуд.
Мені здається, що в цьому висловлюванні дуже точно і стисло виражена сама суть спортивного змагання під назвою «марафонський біг».
Харукі Муракамі «Про що я говорю, коли говорю про біг»
Все, про що писав вище Муракамі, відчули на собі нещодавно сотні франківців, які взяли участь у першому в нашому місті півмарафоні. Бігти не задля перемоги над кимось, а задля перемоги над собою. Не важливо, насправді, який результат. Важливий лише той, незабутній і ні з чим не порівняний стан, в якому ти знаходишся всю дистанцію. А потім? Потім ти вже не можеш не бігти…
Кілька місяців організації, підготовки, промоцій, забігів, тренувань – все це вилилося в масштабне, грандіозне, як для маленького Івано-Франківська, дійство. Такого він ще не переживав. Близько восьмиста учасників, серед яких і гості з інших міст України, в єдиному пориві, не стираючи посмішок з облич, бігли його центральними вулицями.
А потім, всі вони ще довго не зможуть забути як це було, згадуючи і ділячись враженнями в соцмережах, складаючи плани на нові, вже більші, дистанції. На нові перемоги над собою.
Про те, як Франківський Півмарафон задумувався, відбувся і що його чекає в майбутньому говоримо з ідейним натхненником і організатором Сергієм Караванцем.
- Чому саме півмарафон, а не що-небудь інше?
- Деякий час я жив у невеличкому містечку коло Сан-Франциско. Там я бігав просто так, без будь-яких ідей. Там була дуже магічна траса, по якій хотілося бігати. Якось одного дня я пробіг 18 км, став і подумав: так це ж ще 3 км і буде півмарафон. Я запостив фото магічної траси і того, що пробіг 21 км в соцмережу. Хтось прокоментував: «Це ти до київського півмарафону готуєшся?». Насправді, я не знав, що такий буде відбуватися.
За 2 тижні повернувся в Україну. Зареєструвався, поїхав в Київ і «припух». Там було більше трьох тисяч бігунів. Це була якась така сила, така армія! Півмарафон відбувався 27 квітня, тому все ще було просякнуте постмайданівським духом. Було стільки емоцій, така неймовірна аура.
Я просто не міг цим не заразитися. Захотілося зробити щось схоже в Івано-Франківську.
- Важко далася організація і реалізація задуманого? Виходить, що від ідеї до її втілення пройшло трохи більше 5 місяців.
- Це правда. Від 27 квітня до часу проведення марафону пройшло не так вже й багато часу. Якось все вийшло швидко. Хотілося показати це людям. Я вирішив попробувати. Почав говорити з різними людьми, які організовували щось схоже в своїх містах, щоб зрозуміти куди я хочу «вляпатися». Не було навіть цілі заробляти на цьому гроші, просто хотілося зробити щось правильне.
Мені розказали про те, що треба назбирати команду організаторів, учасників, домовитися з владою про перекриття дороги і т.д.
Насправді, часто було важко. Але якщо врахувати наш менталітет і реалії, то все зробилося швидко, на одному подиху.
Я можу з впевненістю сказати, що після півмарафону до бігу в Івано-Франківську ставитимуться інакше.
- Скільки людей було задіяно в організації?
- Організатори, це ті, що були із самого початку, – загалом 16 людей. Плюс ми набрали 30 волонтерів.
Всім цим людям вдалося проробити просто величезну роботу. Звичайно, були складні моменти з командою. Важко було працювати тому, що всі волонтери ще десь працюють, і я маю ще масу проектів. Я реально розумів, що сюди приїдуть зараз сотні людей і все має бути готово. На волонтерів я не мав важелів впливу.
Я не скаржуся. Насправді все ОК. Але було фізично важко.
- Як щодо кількості учасників? Ти очікував, що їх буде так багато?
- Зареєструвалося 800 учасників. Думаю для Івано-Франківська це дуже велика кількість. Адже в Києві 4 роки тому, коли там проводили півмарафон вперше, було 700-800 учасників. Думаю для нашого міста це великий успіх.
Насправді я очікував тисячу учасників. У мене немає в природі робити щось просто так. Якщо робити, то це має бути щось круте. Була ціль зробити реальне свято для людей, щоб вони побачили щось більше, щоб відкрили для себе біг.
В мене такий характер, я ніколи не задоволений, адже вважаю, що завжди можна ще краще.
- Як вибиралася траса? Взагалі-то вона є незвичною для півмарафону чи марафону.
- Так. Всім здавалося, що бігти півмарафон по колу – це нереально. Але траса людям сподобалась.
Дистанція була виміряна дуже точно – рівно 10 км. Міряли ми вручну. Три рази приїжджали спеціалісти з федерації легкої атлетики. Спеціальний пристроєм було важко це зробити, адже дорога нерівна, і через маленький струс всі показники збиваються. Тому довелося міряти рулетками.
Наступного разу, якщо буде Франківський Півмарафон, то це вже не буде стометрівка ніколи. Тому, що люди у нас до цього неготові. Не готові йти на поступки, сприймати, те що відбувається. Мешканці ходили по трасі, не хотіли дати дорогу півмарафонцям. На прохання відійти відповідали: «Чому я маю йти звідси, адже я тут живу?».
- Як учасник можу підтвердити загальне враження бігунів, що все було круто. Але тобі як організатору певне є що сказати інакше, де саме дали «маху»?
- В цілому все вийшло. Можу сказати чим я був незадоволений. То є служба медиків, замість 3 машин була 1. Мало було бути дві на трасі, а одна на старі-фініші. Було відповідне розпорядження від міської влади. Це ж безпека людей! Стало зрозуміло, що на державні служби покладатися не варто. Краще найняти приватні клініки, яким заплатиш гроші і вони виконають свою роботу так як треба.
Були механічні помилки через брак досвіду. Велика кількість номерів, кожен з яких потрібно зробити, зберігати на певні дистанції. Кожна дистанція – це певний колір. Ставалися помилки, коли номери в базі даних мінялися. І в результаті дівчина, яка мала бігти 10 км з зеленим номером, біжить з чорним, а це – 21 км. І їй зараховують результат, адже вона фінішує з чорним кольором і її відмічають як переможницю.
Щоб ефективно судді працювали з учасниками, треба на 1 суддю 4-5 учасників, а в нас було лише 20 суддів. Тобто на 1 суддю близько 30 учасників. Тому ставалися помилки. Ми не могли собі дозволити замінити суддів на чіпову систему. Оренда такої системи фіксації коштує близько 4 тисячі євро.
В цілому наш бюджет склав десь 70 тисяч гривень. Тоді як для проведення такого масштабного дійства насправді потрібно десь 350 тисяч гривень. Це є не підйомна сума для Івано-Франківська.
- Було багато учасників з інших міст, які вже неодноразово брали участь в таких забігах. Ти спілкувався з ними? Які у них враження?
- Я говорив з усіма. В цілому всім задоволені. З того, що було не так – це бракувало музики на самій трасі. Насправді у нас мали бути ударники з бочками, які мали набивати ритм. Але ми не змогли знайти потрібних, бо майже всі зараз на благодійних концертах. Тому не вийшло.
Були ще якісь суто технічні поради, наприклад, з точкою водопою. Але все це дрібниці. Загалом, казали, що все добре, все як треба.
Зате наш Франківський Півмарафон мав свої особливості. Ми взяли якоюсь душевністю, ми взяли святом. У нас була жива музика, чого не було в Києві. Ведучі, які розважали учасників. Навіть була самогоночка, борщик, узварчик. У нас були свої сильні сторони.
- Що далі? Бігуни можуть вже починати готуватися до наступного півмарафону?
- В мене є певна ціль – зробити з Івано-Франківська спортивне місто. Я вірю, що наше місто ідеальне для спорту. В нас нормальна екологія, у нас є озера, у нас є гори. Є все потрібне, щоб можна було зробити тут щось схоже на IRONMAN. Якщо зробити тут таке дійство – це колосальні гроші для міста.
Потрібне розуміння від міської влади. Це те, що місто веде вперед. Тисячі учасників і гостей, які приїжджають сюди, витрачають свої гроші в кав’ярнях, магазинах, готелях і т.д.
Думаю, що в Івано-Франківську можна зробити повноцінний тріатлон. Тобто, такий собі – IRONГУЦУЛ.
- IRONГУЦУЛ – це буде мега круто! Але ж ти погодишся, що для цього потрібно кілька років. Напевне, мали б проходити щороку масові забіги. Будуть такі?
- Щоб зробити повноцінний півмарафон потрібно бюджет більший від того, який у нас був, як мінімум у 5 разів. Це непідйомні гроші для Івано-Франківська. Тому, щоб це тут сталося потрібно сюди заманити велику рибу, яка б захотіла тут плавати. Це великі компанії з великими бюджетами. Для цього потрібно створити відповідне середовище, дати стимул.
На волонтерських засадах зробити щось дуже круте – нереально. Ця робота повинна бути зроблена професіоналами і відповідно оплачена. Воно не може бути таким самим, воно повинно тільки рости. Я вірю, що треба далі, але тільки в тому випадку, якщо це буде ще крутіше і ще масштабніше.
В мене зараз є абсолютно нова концепція марафону, якої немає у світі. Я планую її тестувати. Вона виникла в силу наших реалій. Якщо мені вдасться втілити її, підтягнути великі гроші, тоді новим півмарафонам та марафонам в Івано-Франківську – бути.
