Сьогодні християни східного обряду відзначають Святий Вечір. Це вечір напередодні Різдва Христового, одне з найважливіших родинних свят, магічний день, коли кожна сім’я створює в оселі атмосферу затишку, достатку та злагоди, збираючись разом за одним столом.
Дідух
Одним із найважливіших обрядів Святвечора вважається Дідух. У давнину він ототожнювався із місцем духів-пращурів, духу житла та інших добрих духів. Останні, вважалося, після жнив вселяються в сніп-Дідух і з ним переходять з городу до оселі і для них, вважалося, господарі влаштовують Святу Вечерю. На цю Багату Кутю, крім добрих духів, приходять і бог урожаю та бог домашніх тварин. Місце ж Дідуха в хаті звалося «Раєм», бо там, вважали, з цього часу перебуватимуть душі пращурів-покровителів роду і дому.
Встановлення Дідуха у хаті, де відбуватиметься вечеря, було магічним обрядом, після якого вже ніхто нічого в хаті не робив.
В домі Дідух перебував до Старого Нового року чи Водохреща, а навесні його прийнято спалювати «на новий добрий урожай».
Накривання столу
Це також доволі магічний обряд. Під скатертину ставили сіно, на чотири кути столу по голівці часнику — «щоб злу силу відігнати», пшеницю, монети (у різних частинах України є своя специфіка)
12 страв
За традицією, на Святвечір на столі повинно бути рівно 12 страв. Таку кількість пов’язують із 12 апостолами
Приготування страв в давнину розпочиналося із самого ранечку і до появи першої зірки господиня мала впоратися із усім.
Важливо, що цілий день, аж до святкової вечері, не можна було нічого їсти. І лише з першою зоркою на небі, українці розпочинали святкову трапезу.
Усі страви, які до свята готують господині – пісні. Серед традиційних: кутя, вареники, грибова юшка, голубці, картопля, риба (не в усіх регіонах), гриби, капуста, квасоля, узвар, пампушки.
Кутя – це, безперечно, найважливіша страва цього вечора. Її готують із немеленої пшениці, рису, вівса або ячменю та солодкої добавки – меду, цукру, родзинок, варення, цукатів, сухофруктів (зерно в куті символізує вічне життя і достаток, а солодкість – символ райського блаженства).
За давнім звичаєм, першим кутю за столом куштував господар.
Також обов’язково на святковому столі мають бути:
Тварини
Поки господиня готує вечерю, господар іде напувати худобу, стелить нової соломи та дає їй свіжого сіна. Потім він відкидає сніг від хати, розчищує стежки і уважно оглядає все господарство.
Вдарити сьогодні будь-яку тварину — великий гріх! У цю ніч, опівночі, «всяка німина людською мовою розмовлятиме з Богом». Бог запитає, як їй ведеться у господаря. Якщо господар не б’є її і добре годує, вона похвалить його перед Богом, а коли б худоба голодна була і заплакала, то не поведеться йому з худобою в наступному році.
Свята вечеря
Під час трапези за столом ні в якому разі не можна сваритися, сперечатися і лихословити. Навпаки, треба помиритися з ворогами, щоб у новому році було мирно і в хаті, і поза хатою.Діти мають допомагати старшим у святкових приготуваннях. Снідати й обідати 6 січня не прийнято, легкий перекус дозволений тільки дітям.
Сідати за різдвяний стіл необхідно з появою першої зірки. Святий Вечір починається молитвою і запалюванням різдвяної свічки. У компанії всієї родини, в тому числі й немовлят, господар будинку благословляє вечерю.
В пам’ять про своїх мертвих родичів люди ставили для них кутю та узвар на вікнах, або ж на додаткову тарілку на столі.
Ніщо не може бути в цей вечір поза домом – позичене чи десь забуте.
Всі члени родини в цей день повинні бути вдома. Кажуть, якщо в цю ніч десь заночувати, то цілий рік будеш блукати по світу.
Коли когось із родини немає вдома, для нього ставлять миску і кладуть ложку.
Якщо на цей час трапиться стороння людина, його теж запрошують до столу. Гість на Святій Вечері, за віруванням наших предків, приносив щастя в дім.
Під час вечері виходити з-за столу не годиться, розмовляти багато — теж не добре. Першу ложку куті господар підкидає до стелі — «щоб так ягнята стрибали, як ця пшениця скаче від землі до стелі!»
Якщо син під час вечері пчихне – батько дарував йому лоша, бо це знак, що козаком буде. Якщо ж пчихне дівчина, то це знак, що вона в господині збирається, і батько їй теля, буває, дарував – «на щастя».
У центральній та східній Україні діти носять вечерю до близьких родичів: онуки — до баби і діда, племінники — до тітки і дядька, хрещеники — до хрещених батьків.
На Гуцульщині та на Покутті заможніші ґазди несуть вечерю до бідніших. Цей звичай пов’язаний зі спомином про померлих родичів.
Після вечері
Після вечері починаються забави. Малі діти бігають, залазять під стіл і там «квокчуть» — «щоб квочки сідали» (в деяких регіонах цей обряд відбувається перед вечерею). Мати їм кидає за це в солому горішки та дрібні гроші.
Починають колядувати та зустрічати колядників, нагороджуючи їх солодощами чи грошима.
Що там доля?
Ще однією традицією святкування Різдва є різдвяні ворожіння. Споконвіку люди цікавилися своїм майбутнім і хотіли заглянути за його завісу. В період Святок, починаючи зі Святого Вечора і закінчуючи Водохрещем, наші предки ворожили на свою долю.
До прикладу, дівчата мили посуд і виносили його на вулицю, постукуючи в миски; звідки одізветься собака, туди й піде заміж. Потім підходили до вікон сусідів: якщо чули слово «сядь» — не пощастить вийти заміж, а коли «йди» — в цьому році прийдуть свати. Якщо дівчина хотіла побратися з хлопцем, то підходила до хліва і слухала, як поводять себе свині: тихо сплять — в родині буде лад, а коли кричать — у сім’ї будуть часті сварки.
Народні прикмети
Смачної вам куті, веселої родини та щасливого Різдва!
Христос Рождається!
