Роман Стефанків із села Старі Кривотули здійснив дитячу мрію стати військовим і загинув, боронячи Україну на фронті.
Роман Стефанків народився 16 червня 1989 року в робітничій родині у Старих Кривотулах. У родині зростав разом із молодшим братом Іваном, який був на п’ять років молодший. Із ранніх років хлопець вирізнявся допитливістю, щирістю та розумом, любив домашніх тварин і допомагав матері. Він рано навчився готувати та охоче брався за хатні справи.
«Чотирилапий став його другом та улюбленцем, — каже мати, — А ще пригадую його смачні страви, які він залюбки готував для нас, свого сина, друзів та побратимів. Таких смачних дерунів, як умів приготувати Ромчик, вже ніхто нам не приготує», — розповіла мати.
У школі Роман навчався добре, мав багато друзів і користувався повагою серед однолітків. Ще у юному віці визначився з життєвим шляхом і вирішив стати військовим. Після сьомого класу повідомив батькам про свій намір служити та захищати Україну, і вони підтримали його вибір.
«Після сьомого класу син сказав нам із батьком, що хоче стати військовим і захищати Україну. Ми підтримали його вибір. Тоді ніхто не міг уявити, що колись йому доведеться віддати за Батьківщину найдорожче — власне життя», — розповіла мама.
Юнак вступив до Богородчанського військового ліцею, однак через хворобу змушений був залишити навчання та повернутися до школи. Попри це, мав різносторонні інтереси: захоплювався музикою, писав вірші та збирав колекцію касет і дисків, якою ділився з друзями. Його захоплення музикою привело до організації концерту в сільському будинку культури, де виступали десятки виконавців реп-музики з різних областей.
Після завершення школи Роман продовжив освіту в Івано-Франківську у Західноукраїнському економіко-правничому університеті за спеціальністю туризм. Під час навчання він організував поїздку для одногрупників у рідне село, де показав закинуті шахти поблизу Старих Кривотул і територію старого колгоспу.
За фахом чоловік не працював, натомість їздив на заробітки до Польщі та Чехії, де працював на складах. Там здобув нові знайомства, а роботодавці цінували його за працьовитість. Йому пропонували залишитися в Європі, однак Роман обирав повернення додому, де почувався вільно та щасливо. Найбільшою цінністю для нього була родина, особливо син Давид, якому він приділяв багато уваги.
На початку повномасштабної війни Роман перебував за кордоном, але повернувся в Україну. Певний час працював в Івано-Франківську, а з квітня 2024 року став до лав захисників. Після навчань на Львівщині виконував бойові завдання на Сумському, Харківському та Донецькому напрямках. Служив солдатом-механіком у 44-й окремій механізованій бригаді та був військовослужбовцем підрозділу ремонту радіоелектронного обладнання.
Побратими знали його за позивним «Стефа». На службі його запам’ятали як надійного товариша і мужнього воїна. Під час відпусток він майже не говорив про війну, намагаючись уберегти рідних від хвилювань, більше спілкувався з батьком.
Життя воїна обірвалося 8 лютого 2026 року внаслідок артилерійського удару поблизу Костянтинівки на Донеччині. За день до загибелі він написав матері, що разом із побратимами змінює позицію, і додав слова любові. Синові ж залишив повідомлення з проханням бути слухняним і берегти маму. Поховали Романа Стефанківа у рідному селі.
