Наприклад, за останній тиждень інспектори склали 15 протоколів за торгівлю з рук, пише Репортер.
Ці протоколи має розглянути адміністративна комісія при виконавчому комітеті міської ради, та призначити штраф від 340 до 1360 гривень.
А штрафи продавців не лякають. Вони їх платять і продовжують торгувати на «своєму» місці. І в кожного такого продавця власні аргументи. Більшість із них торгує на тротуарах, аби не платити зайвого на ринку. З журналістами люди спілкуються охоче, але прізвищ не називають.
«Мені краще заплатити штраф, ніж торгувати на базарі, – каже продавець фруктів Світлана. – Ну прийдуть вони (муніципальна інспекція – Авт), напишуть той протокол і підуть собі. Тим більше, вони не кожен день приходять, а один-два рази на тиждень. А на базарі за місце теж треба заплатити 300 гривень на день. Та й нема в мене так багато товару, аби йти на базар».
А от пані Наталія каже, не йде на ринок, бо там велика конкуренція. Торгує вона молочними продуктами, яйцями, городиною.
«Там таких, як я, знаєте скільки? А тут добре, бо мене вже люди знають, є свої покупці, – розповідає жінка. – Ну штрафують… Але переважно просто зганяють. А перед святами навіть по два рази на день приходили. Але що робити, треба ж якось ту копійку заробити? В мене все свіженьке: сир, сметана, молоко. Та й беруть потрохи».
І справді беруть. Поки ми говорили, десь до п’яти хвилин, за молоком вже утворилася черга.
Здавалося б, нема нічого поганого в тому, щоб купити молоко чи сметану у жіночки з села – це все ж таки домашні харчі. Однак фахівці Держсанепідслужби кажуть, що такі продукти купувати не варто. І суть не лише в різних дозволах, ліцензіях чи законі. Передусім мова про загрозу здоров’ю, позаяк «їжа з землі» може викликати різноманітні шлункові захворювання: від кишкової палички до туберкульозу.
Найпростіший приклад – пластикові «півторашки». Саме в них найчастіше розливають молоко, коли везуть продавати. Та справа в тому, що нікому не відоме походження цих пляшок. Часом продавчині молока витягують їх просто зі смітникових контейнерів, і це давно ні для кого не новина. А декому тару приносять безхатьки, які за те отримують пару гривень або чарку. Якісно вимити ці пляшки неможливо: від окропу їх просто покоробить, а миючі засоби холодною водою повністю не вимиваються. Та й спиртом ніхто їх знезаражувати не буде.
Купляючи продукти у невідомих жіночок, більшість навіть не замислюється, в яких умовах вони виготовлені, де зберігались і в яких «клунках» їхали до міста. Не дивляться покупці й на бруд, що летить на їжу з вулиці, від машин, з-під ніг перехожих. Не думають і про бездомних собак, які бігають поряд і можуть переносити глисти.
А якщо, не дай Бог, тварина заражена лейкозом, бруцельозом, туберкульозом чи іншими інфекціями? У таких випадках термічна обробка продуктів не допоможе, а якщо небезпечні збудники потраплять у людський організм, наслідки можуть бути летальними.
Та, на жаль, для багатьох людей продаж городини, молочних продуктів чи м’яса зі своєї господарки – чи не єдиний спосіб підзаробити.
«Нам «молочне» привозять знайомі із села, – розповідає франківець Володимир. – Але буває, що і в бабусь щось купую. Просто жалію їх, бо розумію, що не можуть вижити на свою мізерну пенсію. Але насправді я те, що купую, навіть не їм, але хоч якось намагаюся допомогти».
Натомість пані Оксана каже, їй дуже зручно, коли жіночки із села розкладаються під вікнами її будинку.
«В них усе трохи дешевше і значно смачніше, ніж та хімія в супермаркеті, – говорить жінка. – А ще я знаю, що ці продукти довго тут не стоять і вони точно свіжі. Звісно, в будь-кого не купую, бо можна натрапити на не дуже добросовісного продавця. Але знаю пару жіночок в обличчя, а вони знають мене, тому будь-що не продають».
Звісно, кожен сам вирішує, чи купувати йому їжу на тротуарі, чи ні. Але перед тим, як зробити вибір, варто добре подумати про застереження фахівців. Бо ж, мабуть, нелогічно економити кілька гривень, аби потім в інфекційній лікарні витрачати в рази більше.
