Вчора франківчанка Ольга Балтажи стала чемпіонкою світу зі швидких шашок. У родині шашкістів-чемпіонів Костянтина та Ольги Балтажи з Івано-Франківська усе підпорядковується прадавнім законам цієї давньої гри.
Із шашковою королевою, багаторазовою чемпіонкою України, Європи та світу в командному заліку, призеркою світових змагань зустрічаюся в її затишній і водночас гамірній квартирі у середмісті Івано-Франківська. Миловида чорнява молодичка порається по господарству, інформує журналіст "Вікон". Зараз жінці не до розмов і не до шашок, адже треба нагодувати сім’ю — чоловіка, двох доньок, папужку та рибок. Для людей у Ольги — смачні голубці, для папужки — зерно, а для рибки — спеціальний корм. Усе жінка робить швидко та чітко. «Я звикла до дисципліни з дитинства, спочатку слід зробити все, що треба, а згодом можна й відпочивати та і язика почесати», — жартуючи, мовить Оля, та сідає до розмови.
Звертаю увагу на десятки спортивних кубків, які розставлені у шашковому порядку, а ще багато медалей, грамот. Усе це вже не вміщається на полицях кількох шаф. «Це не лише мої нагороди, але й Кості та донечок, у мене всі шашкісти,і всі чемпіони», — з гордістю мовить жінка. До своїх високих перемог Оля Балтажи йшла з дитинства. Вона народилася у Запоріжжі, там закінчила університет, здобувши фах економіста-бухгалтера. Спортом також цікавилася з дитинства, грала у гандбол, відвідувала театральну студію, дуже багато читала, цікавилася географією, та ки перемогла любов до шашок. Цієї давньою грою у родині захоплювалися і дідусь з бабусею, і мама з татом. Привчали до цього й Олю.
«Шашки мене зачарували, бо у цій грі усе чітко і ясно: чорно-білі клітки, порядок ходів, і по суті, є рівність і справедливість, не так як у шахах — пішаки, коні, королеви, — по-філософськи розмірковує над сутністю шашок Оля. — Шашки — однакові, лише окремі можуть стати «дамками» і лише під активною та мудрою рукою спортсмена. Я також люблю у всьому рівність, чіткість та порядок». Такий недитячий світогляд привів Олю до шашкового клубу. І вже у 14 років юнка увесь свій вільний час присвячувала шашкам. Незабаром стала чемпіонкою серед дівчат на республіканських, всесоюзних і навіть світових змаганнях, стала титулованою і знаною спортсменкою.
Із майбутнім чоловіком, нині міжнародним арбітром, колишнім член директорату Всесвітньої федерації шашкістів, пані Оля познайомилася на змаганнях. Поставний чорнявий красень із Вінниці став для шашкової принцеси спочатку добрим другом. Згодом молоді люди почали зустрічатися. «Мені сподобалося у Кості те, що він умів дбати про інших, особливо як тренер вболівав за своїх вихованців,—тихо мовить, опустивши очі, молодичка. — Я подумала, що оцей хлопець міг би стати мені дбайливим чоловіком та батьком наших дітей». Через кілька місяців зустрічей на відстані молоді люди вирішили жити разом та побратися. Бурхливих емоцій, що нутрували як гірська річка, не було. Зате були любов і повага, тихе родинне щастя, що незабаром подвоїлося голосами двох донечок — Анни та Ірини.
Але головним у родині був спорт. «Коли моїй старшій доньці було лише три місяці, я залишила її на тата, і поїхала на світові змагання, де зайняла друге місце, — розповідає гросмейстерка. — Була впевнена, чоловік донечку сповиє, вчасно та ситно нагодує, побавить і погуляє з манюнею. Він дуже надійний. А що вже за донькою упадає! Із таким татком не пропадеш». А ще сестри дуже дружать. Молодша стала для старшої…улюбленою коштовною іграшкою, яку нікому не хотілося віддавати, навіть мамі з татом. Аня завжди дбала про Іринку, допоки батьки займалися шашками.
Обидві доньки Костянтина та Ольги також всерйоз займаються шашками, виступають на всеукраїнських та європейських змаганнях. Анна — кандидат в майстри спорту, призерка чемпіонату Європи, Іра — призерка численних всеукраїнських змагань. «Ми їх ні до чого не примушували, вони із перших днів життя, а також в утробі матері вже думали над партіями, — сміючись, мовить Костя. — Бувало й спали у залах, коли мама з татом грали чи судили змагання».
У 2008 році Балтажи переїхали до Івано-Франківська. Нині в титулованій родині, як і шашковій грі, панує рівність. Кожен по черзі готує їжу, мати з батьком нарівні заробляють та дбають про дітей. Усі непорозуміння минають самі по собі. Сварок та образ у родині шашкістів дуже мало. Перед тим як сказати щось образливе чи крикнути, і батьки, і діти спочатку думають. Емоції тут на другому плані, на першому, наче в шашковій грі, — розум. Дуже самостійні й доньки. Старша — студентка Прикарпатського університету, молодша —школярка, любить шашки, музику, тварин.
Час тренування у родині Балтажи —святе. Ані чоловік, ані діти не заважають мамі, коли вона розмірковує над партією. Доньки з татусем завжди вболівають за маму, коли та у різних містах світу захищає спортивну честь України, радо зустрічають її вдома, з гордістю ставляють на шафу черговий кубок і пригощають шашкову корелеву улюбленими голубцями. Вона ж обдаровує усіх сувенірами із різних країн світу.
