Від Діви Марії на скибочці підсмаженого хліба до скривленого гримасою обличчя на чоловічій мошонці – чому наш мозок створює ці образи.
Про це спробував дізнатись оглядач BBC Future.
Коли ми розглядаємо наш обід, ми ніяк не очікуємо, що він розглядатиме нас у відповідь. Але коли Діана Дюйсер піднесла до рота тост із сиром, вона дуже здивувалась.
"Збиралась відкусити шматочок, аж раптом побачила, як на мене дивиться жіноче обличчя, – розповідала вона газеті Chicago Tribune. – Я дуже злякалась спочатку".
Коли слава про цей випадок почала ширитися, одне казино заплатило пані Дюйсер 28 тисяч доларів за можливість виставити у себе дивний бутерброд.
Більшості глядачів в округлих рисах і спокійному виразі обличчя жінки вбачалися відомі зображення Діви Марії. Але особисто мені, завите волосся, трохи відкриті губи і томний погляд нагадують радше Мадонну, сучасну співачку.
Хай там як, а портрет на тості опинився в поважній компанії – зображення Ісуса також неодноразово помічали на підсмажених хлібцях, млинах, мексиканських тако і навіть банановій шкірці. А сайт Buzzfeed колись опублікував фотографії болгарських перців, схожих на обличчя британських політиків.
"Якщо хтось оголошує, що бачив на тості обличчя Ісуса, ми звичайно подумаємо, що він трохи того, – зазначає Кан Лі з Університету Торонто в Канаді. – Але це дуже поширене явище. Ми схильні бачити обличчя в кожному об'єкті візуального середовища".
Дослідник доводить, що такі випадки свідчать не про божественне втручання, а про вплив нашої уяви на сприйняття світу. Насправді, його пояснення змушують замислитись, чи можна взагалі довіряти своїм очам.
Психологи називають це явище "парейдолія" або оптична ілюзія, і воно – аж ніяк не нове. Леонардо да Вінчі, приміром, розповідав, що бачив фігури у природному малюнку на камені і що вони надихали його на нові твори мистецтва.
У 1950 році Банку Канади довелося відкликати серію банкнот, тому що в зачісці королеви на них багатьом вбачалася хитра посмішка диявола (втім, я, хоч вбийте, не бачу в локонах Її Величності й найменшого натяку на роги сатани).
А космічний корабель "Вікінг-1" сфотографував на скелястій поверхні Марса щось схоже на портрет людини.
Сьогодні завдяки соціальним мережам поділитися своїми візуальними знахідками стало набагато простіше. Пошукайте за хештегом #iseefaces і ви зможете побачити, наприклад, цього дідуня, який причаївся на дереві.
Або сміттєвий бак, що зустрічає вас дружньою посмішкою.
Та злобне печиво.
Але, можливо, найбільш моторошний випадок трапився з урологом Грегорі Робертсом із канадського Кінгстона. Уявіть собі подив його пацієнта, коли на екрані апарата УЗД він побачив обличчя з роззявленим ротом прямо всередині своєї мошонки!
Варто лише один раз побачити обличчя в неживому предметі, як вони починають з'являтися всюди. Деякі з предметів нагадують смайлики, за допомогою яких ми передаємо емоції, – зігнута лінія посмішки і два кола замість очей.
Але іноді дивні істоти визирають із геть несподіваних місць. В одному зі своїх дослідів Лі показував випробуваним хаотичні сірі візерунки, схожі на мерехтіння точок на екрані телевізора.
Коли дослідник налаштовував учасників експерименту на потрібний настрій, майже 34% з них бачили в орнаменті обличчя. І хоча помітити будь-які контури в хаотичному орнаменті було вкрай важко, мозок якимось чином створював оптичну ілюзію.
"Спровокувати ілюзію виявилося досить легко", – відзначає Лі.
Хоча ми схильні вважати, що наші очі точно передають картинку навколишнього світу, це не зовсім так – сітківка реєструє доволі недосконале та заплутане зображення, яке мозку доводиться коректувати. На думку Лі, цей процес "обробки" зображення мозком і спричинює явище парейдолії.
Наш мозок обробляє сигнали органів зору, значною мірою спираючись на передбачення, які базуються на нашому минулому досвіді. Так очікуване проектується на те, що ми бачимо перед собою.
Завдяки такій системі мозку вдається скласти чітку картину, навіть тоді, коли об'єкти реальної дійсності затемнені через погане освітлення або туман. Але в результаті цього наш зір стає більш суб'єктивним, і в певному сенсі ми бачимо дійсно те, що хочемо побачити.
Щоб перевірити свою гіпотезу, Лі проводив сканування мозку досліджуваних у той час, коли вони роздивлялись хаотичні сірі точки. Як і очікувалось, у процесі початкового розпізнання зображення (його базових характеристик – колір, контур), виявилася висока активність у первинній зоровій корі.
Але дослідник також виявив, що в той момент, коли учасники експерименту зазначали, що бачать обличчя, починали активуватись ті ділянки мозку, які відповідають за складніші розумові процеси, такі як пам'ять та планування.
Отже, цей сплеск активності свідчить про те, що на сприйняття зображення впливають очікування і досвід, як й передбачала гіпотеза Лі.
У свою чергу ці процеси порушували так звану праву веретеноподібну лицьову ділянку, яка реагує на справжні обличчя. Можливо, це й спричиняє відчуття, ніби би дивимось на живу істоту, яка має думки та почуття.
"Коли активується ця зона, ми знаємо, що зараз вони "бачать" обличчя", – додає Лі.
Хоча експеримент Лі допоміг встановити, які ділянки мозку беруть участь у цьому процесі, він, однак, не пояснює, чому ми взагалі схильні бачити обличчя.
Можливо, справа в тому, що ми бачимо дуже багато облич у повсякденному житті і тому очікуємо зустрічати їх усюди.
Інше пояснення має більш глибинне еволюційне підґрунтя. Виживання людини сильно залежить від тих, хто її оточує. Ми звертаємось до інших по допомогу або побоюємося їхньої агресії, а відтак нам потрібно швидко розуміти їхні мотиви і відповідним чином реагувати.
Отже, наш мозок, імовірно, налаштований розпізнавати людей при першій нагоді. Помилитися і побачити риси обличчя в деревній корі куди менш небезпечно, ніж не помітити в кущах зловмисника.
На думку інших вчених, схожий механізм лежить в основі людської духовності. Ця гіпотеза виходить із того, що наш мозок, схильний розуміти людей і їхню мотивацію, намагається вбачати людські наміри у всьому, що нас оточує – в грозі, чумі або в такій страшній та абстрактній ідеї, як смерть.
Щоб зрозуміти свої страхи, ми починаємо їх персоніфікувати, населяючи світ богами і демонами. Тапані Ріеккі разом з колегами з університету Гельсінкі у Фінляндії виявили, що релігійні люди частіше бачать обличчя в розмитих картинках, ніж атеїсти.
Хоч би там як, але сила наших переконань може принаймні пояснити, чому одні бачать на шматку підсмаженого хліба Божу Матір, а я – королеву поп-музики. Ось вам приклад. Чи бачите ви на знімку нижче обличчя Ісуса?
Втім, мабуть, найпоширенішою формою парейдолії в західному світі – це бачити обличчя в передній частині автомобіля. Соня Віндхагер з Віденського університету вирушила в ефіопську глибинку, щоб з'ясувати, чи спостерігається там цей феномен.
Розпитуючи випадкових перехожих на вулицях або відвідувачів маленьких кафе, вона спочатку стикнулася з нерозумінням. "Вони думали, що ми трохи не в собі", – розповідає дослідниця.
Але, хоча ефіопи і не дивились диснеївський мультфільм "Тачки" або пригоди розумної автівки Хербі, вони незабаром зрозуміли мету дослідження і почали оцінювати зовнішність автомобілів на фотографіях приблизно так само, як і європейці.
Наприклад, автомобілі з великим лобовим склом, круглими фарами і маленькою радіаторною решіткою викликали асоціації з обличчям молодої жінки.
Тоді як авто з плоскими фарами і масивною нижньою частиною виглядали старше і більш мужньо.
На думку Віндхагер, це говорить про те, що наш мозок запрограмований зчитувати базову біологічну інформацію, як-от вік або стать з будь-якого предмета, який хоча б віддалено нагадує обличчя.
І, як вважає дослідниця, це також вказує на еволюційне походження парейдолії. "Цікаво спостерігати, як ми сприймаємо об'єкти сучасного навколишньому середовища згідно з цими давніми механізмами", – зазначає жінка.
В ході інших дослідів Соня Віндхагер встановила, що споживачі зазвичай віддають перевагу автомобілям із "впливовим" зовнішнім виглядом. Автовиробникам, до речі, це вже давно відомо.
В 2006 році газета Wall Street Journal повідомляла, що продажі "милих автівок", як-от легендарний "Фольксваген Жук", пішли на спад, можливо, тому, що їхніх власників лякала дедалі більша кількість великих позашляховиків навколо.
Тому дизайнери вирішили створювати автомобілі з більш агресивною зовнішністю. Як приміром, Dodge Charger, який суворо дивиться на своїх опонентів фарами-щілинками.
"Здається, що "погляд" цих фар схожий на те, як ми дивимось на незнайомих перехожих на вулиці, – зазначає дизайнер компанії Chrysler Ральф Гіллс. – Ми намагаємось створити грізний вираз обличчя".
Віндхагер, однак, замислилась, чи не впливатиме на дорожню безпеку ілюзія автомобільного погляду, адже вона створює враження, що автомобіль є розумною істотою.
"Діти можуть подумати, що автомобіль їх бачить, і не підуть з дороги", – припускає дослідниця. Вона також вважає, що загрозлива зовнішність транспортного засобу може змусити інших водіїв поводитись більш агресивно або нервово.
Подібні психологічні ефекти можна спостерігати в усіх галузях нашого життя. Різні дослідження показали, що звичайне зображенням пари очей змушує людей поводитись чесніше. За допомогою цього нехитрого прийому в деяких районах вдалося знизити кількість крадіжок велосипедів на 60%.
У цьому контексті цікаво дізнатись, чи будинки, чий фасад схожий на обличчя, менше грабують?
Є щось вражаюче в ідеї, що оптичні ілюзії, якими люди з таким задоволенням діляться під хештегом #iseefaces, можуть підсвідомо впливати на нашу поведінку.
Ми більше не населяємо навколишній світ вигаданими духами, як це робили наші предки, але ми все ж таки бачимо фантомні обличчя в автомобілях, будинках і стрічках соціальних мереж.
Принаймні, вони можуть надати трохи гумору та життя бездушному та потворному місцю. Як, приміром, ця симпатична істотка.
