У західних регіонах України об’єктів, пов’язаних з іменем легендарного Олекси Довбуша, є чимало. Усіх їх об’єднує мальовничий вид, інтерес з боку туристів та багато красивих оповідей про опришків.
Один з таких об’єктів розміщений на виїзді з Яремче в сторону Яблунецького перевалу. Кажуть, в місцевих горах ховалися опришки та сам народний герой Олекса Довбуш, тому маршрут до групи мальовничих скель назвали Стежкою Довбуша, пише Depo.
За місцевими переказами, одну з кам'яних брил кинув сюди саме Довбуш, продемонструвавши неабияку силу та спритність.
Стежка є грунтовою. Але часто трапляються ділянки, де доводиться проходити каменями, вкритими мохом. У деяких місцях є спеціальні поручні, тримаючись за які йти значно легше. Згодом можна побачити групу великих скель. Деяки з них сягають до 20 метрів заввишки. Це і є місцеві скелі Довбуша. Місцеві, тому що об'єкт з назвою "Скелі Довбуша" є ще в районі села Бубнище Долинського району Івано-Франківської області.
Історія скель давня – 70 мільйонів років тому земля тут була теплим морем, але з плином часу сонце висушило води і на дні його з гальки і пісків утворились дивовижної форми кам’яні брили. Зараз, якщо погладити долонею їхні кам’яні тіла, на руці залишаються дрібнесенькі піщинки.
Величезним півмісяцем завширшки простягнулись скелі основного масиву із заходу на схід. Найбільша група розташована поблизу сіл Бубнище та Поляниця Івано-Франківської та села Труханів Львівської областей, та в урочищі Заломи на південному схилі гори Соколова. Кам’яний масив – це розсип розкиданих по буково-ялиновому лісі каменів заввишки від одного до дев’яноста метрів.
Чи не кожна зі скель здавна мала свою назву. Чи не найцікавішим місцем комплексу є так званий Замок. Це печерний комплекс у північній частині основного масиву. Із трьох сторін окреслений скелями, наче стінами, а з четвертої – захищений оборонним валом. Неподалік простежуються обриси своєрідних кімнат, які служили досить комфортним місцем для відпочинку, адже взимку тут не дуже холодно, а влітку приємно прохолодно. Навіть свій ставок мали ті, хто мешкали тут. Проте що саме тут було розміщено – точно не відомо. Дослідники дотримуються думки, що за княжих часів знаходилась справжня оборонна фортеця.
За однією з легенд, коли смертельно поранений Довбуш помирав, Карпати тремтіли від розпачу, через це й утворились скелі, пізніше названі на його честь. У XVIIІ столітті у місцевих лісах справді ховались опришки. Кажуть, тут вони зберігали те, що забирали від багатих панів. Тож, відповідно, багато легенд пов’язано зі скарбами. Начебто величезний камінь досі закриває вхід у печеру із золотом Олекси Довбуша. Відчинити її можна, сказавши заповітне слово. Та ніхто цього слова не знає.
У моноліті північно-західних скель справді є печери. Деякі природного походження, деякі – створені людиною (як Замок). Останні досить майстерно оброблені – рівні стіни та стеля, навіть вироблені сходинки. Був тут і свій колодязь. Ймовірно, кілька століть назад печера служила скельним монастирем для давніх християн. Та місцеві жителі схильні вірити, що саме тут, переховуючись, і жив той самий Олекса Довбуш.
ФОТО, інформація: "Українські Карпати", yaremche3000, Всвіті.
