Лолин – гірське село Франкового кохання, столиця Франкового серця. Іван Франко часто відвідував село Лолин. Тут народилася подруга Івана Франка- Ольга Рошкевич, яка стала його першим коханням.
За однією із легенд, рід Івана Франка походить з-під Галича. Далекий предок служив у війську короля Данила. Уже старий став, тож не міг тримати меча. Милостивий король надав йому титул шляхетства і наділив землею. Земля предкам дісталась на Самбірщині. Тут і народились прадід Івана Франка Теодор, який прожив сто років, дід Іван, батько Яків, тут, у сім'ї сільського коваля 27 серпня 1856 року народився син українського народу, титан думки і праці Іван Франко. Молода мати, батько в літах, що ледве дочекався дитини, не могли натішитися сином. Батько був знаним на всю околицю ковалем, людиною неписьменною, але обдарованою природнім гумором, вмінням чудово оповідати. Він знав багато легенд, казок, притч. Батькова кузня стала найпершою життєвою школою для майбутнього письменника.
З раннього дитинства огортала Івана Франка атмосфера бадьорих мелодій та влучних образів коломийок. Цей дрібний, барвистий килим буйними китицями для нього несла його мама Марія, а згодом, коли став мандрувати по рідній карпатській землі, завжди і всюди квітувало перед ним коломийкове та пісенне різнобарв’я. Як бурхлива гірська ріка наповнюється чистими джерелами, так Іван Франко на своєму віку збагачувався перлинами народної творчості, бо йому, за його ж словами, «серцю легшає неначе з народним болем в один такт боліти».
Лолин покликав Івана Франка в порі першого трепетного кохання. Тоді інші пісні співало юнакове серце, хоча й тужливою була його струна. Саме в Лолині він черпав наснагу для велетенської праці, бо була тут, як писав пізніше, «криниця та з чудовими струями – то люду мого дух, що хоч у сум сповитий, співа – до серця серцем і словами». Лолин… Чарівний прикарпатський Лолин. Село, що приваблює всіх своєю красою, чистим повітрям, привітними і роботящими людьми… Полонило, причарувало воно і юного Франка, де знайшов він своє перше кохання.
Влітку 1874 року Іван Франко – учень сьомого класу Дрогобицької гімназії, вперше не поїхав додому на літні канікули пасти худобу та косити сіно, а залізницею дістався до Стрия, а звідти, закинувши на плечі вузлик із книжками та одежею, подався пішки до Лолина – невеличкого гірського села, відірваного від решти світу гірською річкою Свічею та лісами. Сім’я Рошкевичів із нетерпінням чекала гостя. Батько Михайло ходив по своїй «канцелярії» і роздумував над тим, якою повинна бути зустріч із Славковим інструктором. Він був дуже задоволений, адже син добре закінчив навчальний рік, без будь-яких неприємностей. І все це завдяки Франкові. Але отець дивувався йому: «Сам бідує, а платню відмовився брати. Дивний якийсь юнак».
Не менше переживала й попадя. Літня вже жінка, втративши врівноваженість, кричала на наймичок. Її хвилювало те, що у будинку «дівка на відданні», а молодий Франко буде жити в них ціле літо. Що скажуть люди? Ольга ж, одягнена в нове біле плаття, причесана, сиділа біля відкритого в сад вікна і читала якийсь французький роман. Власне кажучи, вона не читала, а просто дивилась в розкриту книгу, щоб тільки відчепитися від Ярослава, який детально охарактеризовував очікуваного гостя. Найперше прихід «чудернацького пана» побачила Михайлина. Її дуже вразив одяг Франка: чорний сюртук, «кратцясті» штани, чоботи з довгими халявами. На потилиці звисав м’який капелюх з широкими крисами.
Франка поселили у кімнаті для гостей. Настав обід. За стіл сіли урочисто, на заздалегідь визначені місця. Проти Івана Франка сидів господар. Ліворуч – попадя із старшою дочкою, праворуч – Ярослав із Михайлиною. Богдан сидів окремо, за маленьким столиком. Манера поведінки Івана Франка за столом не сподобалася сім’ї Рошкевичів. А чому? Тому, що Іван Франко, привикши їсти тільки одну страву, до другої навіть не доторкнувся. Дискутуючи з отцем Михайлом, він раптом підвівся із-за столу і почав ходити по кімнаті, заклавши руки за спину. Усі з подивом дивилися на нього. Цей вчений «невіглас» не знав того, що під час обіду не годиться вставати і ходити по кімнаті, щоб за тобою люди повертали голови. Після обіду Ярослав зробив зауваження Франкові щодо його поведінки. Іван розсердився і подумав, що це все із намови Ольги, підійшов до неї до кімнати і почав голосно розмовляти. Ольга, вихована дівчина, тільки пильно-пильно подивилася на нього і цей погляд запам’ятався йому на все життя. Вона полонила серце юного гімназиста. Гарна, не дуже висока, струнка. Стан тонкий. Брови густі, трохи похмурі, коли дивилася спідлоба, очі задумливі. А губи вишневі, повні, злегка ніби припухлі. Була спокійна, врівноважена, задумана…
Франко пробув у Лолині щось із місяць. Настав час від’їзду. Ольга і Михайлина провели хлопця аж на край села, де дорога губилась у кущах калини. Правда, Михайлина по дорозі «зникла». Іван і Ольга, взявшись за руки, весело розмовляли. Потім вони на якусь мить завмерли. Їхні серця здригнулись, а уста злились в прощальному поцілунку. Схаменулись… Хлопець зламав галузку калини, подав Ользі і побіг, не озираючись, а у дівчини із очей покотились сльози. Сльози щастя і надій…
Лолин – гірське село Франкового кохання, столиця Франкового серця.
Саме тут, у Лолині, вдарило джерело натхнення величавій поетичній Музі, тут народжувалася нескореність велета духу, який, попри всі незгоди долі, мужнів у слові, беріг найсвятіші почуття. Він полюбив Ольгу. Полюбив уперше в житті. Того ж, 1874 року, сюди, до Лолина, попливуть його перші несміливі листи, повні юнацької щирості та сором’язливості. Від того часу Лолин перестав бути для нього звичайним селом…
У 1875 році Іван Франко знову приїжджає до Лолина. Тепер гість уже у новому костюмі, вперше пошитому спеціально для нього. Це – дарунок за безплатне навчання Ярослава Рошкевича та його товариша Іполита Погорецького.
У Лолині, в отця Михайла, проходила перевірка церковних справ консисторією. Наїхалося багато священиків із навколишніх сіл. Молодий Франко вражає всіх своїм розумом, розсудливістю. І всі в один голос вирішують, що бути йому « щонайменше університетським професором». Отця Рошкевича вітають із вдалою партією. Ольга ж мовчить…
У 1875 році Іван Франко закінчує гімназію і стає студентом Львівського університету. Разом з ним до Львова прибуває і Ярослав Рошкевич, бо батько боїться, що без репетитора він занедбає навчання.
Навесні 1876 року Ольга разом з батьком приїздить до Львова на бал, влаштований у Народному домі студентським товариством «Академічний кружок». Після цього балу в листуванні юнака і дівчини з’являються слова про кохання… У їхніх листах повно надії на спільне життя і спільне майбутнє.
1876 року Іван Франко офіційно просить у Михайла Рошкевича руки його старшої дочки. Батько відповідає згодою, однак радить трохи почекати.
Франко і Ольга думають одружитися і готують собі весільний подарунок: збірку весільних пісень з Лолина «Обряди і пісні люду руського в селі Лолин повіту Стрийського». Збірці судилося вийти вже тоді, коли Іван та Ольга не були разом.
У 1877 році Івана Франка за поширення соціалістичних ідей у Львові заарештовують. У Лолині, в садибі Рошкевичів, роблять обшуки, але чогось «небезпечного» не вдалося знайти, бо Ольга встигла заховати книжки та деякі листи на пасіці.
Батько Ольги, наляканий арештом та обшуком у плебанії, заборонив їй зустрічатися із Франком і відмовив йому в заручинах. Але кохання панянки було сильнішим за батькові заборони.
Закохані будуть зустрічатися за селом у лісі. Ольга буде в’язати по деревах стрічки, щоб Іван Франко знав куди іти і де її знайти.
Часто посередником між ними буде сам Ярослав Рошкевич, який зі Львова привозитиме книжки, в тих книжках будуть виділені літери, із яких Ольга вечорами буде складати листи. А ще будуть чисті аркуші паперу, які потрібно потерти цибулиною, щоб дізнатися, що там написано. Дівчина навіть тікає до Львова, щоб повінчатися із Іваном Франком, але про її наміри дізнаються рідні й на неї чекає велика ганьба.
Минав час, а змін на краще ні у Франка, ні у Ольги не було. Листування із Франком зустріло великі перешкоди. Всі їхні листи при допомозі поштаря Шашкевича проходили суворий контроль батька.
Наперекір серцю, Ольга вийшла заміж за брата Наталії Кобринської.
Шлюб Ольги Рошкевич з Володимиром Озаркевичем, сином відомого галицького діяча Івана Озаркевича, відбувся в Лолині 14 вересня 1879 року. Наприкінці того ж року Ольга покинула Лолин і переїхала разом із своїм чоловіком до Белелуї на Снятинщині. На початку 1880 року писала Франкові: «Я назвала своїм мужем Тебе. Я стояла під вінцем і думала про Тебе. Я вийшла за іншого, а мріяла про зустріч з Тобою, як в’язень мріє про волю».
У 1884 році у Коломиї на балу публіка була шокована, побачивши там Ольгу та Івана. Вони танцювали, а між танцями жваво про щось сперечалися. Але, на жаль, то був останній щасливий вечір у їхньому житті.
Ользі Рошкевич судилася «бита дорога, котрою день і ніч тисячі ідуть» – ув’язнення біля сімейного вогнища, життєва боротьба, яка поглинула всі обдарування. З часом вона прив’язалася до свого чоловіка Володимира Озаркевича, котрий цілком на те заслуговував, народила йому двох дітей. Сина назвала на честь Франка Іваном. Хлопчик у двохрічному віці помирає і це надовго вивело Ольгу з рівноваги. У 1890 році з’явилась на світ дочка Олена.
1908 року родина Озаркевичів переїхала до Нижнього Березова на Косівщині. Але тут вони прожили недовго, бо 10 березня Володимир Озаркевич помер. Овдовівши, Ольга з дочкою виїхали до села Ременів, до своєї сестри Михайлини, а потім Ольга переїхала до Львова і поселилася неподалік Франкового будинку, проте, боялася глянути навіть у вікно, щоб не побачити, як її колишній коханий іде на базар по овочі. Коли важкохворий Іван Франко через сестру Михайлину попросив її, щоб прийшла хоч попрощатися, то Ольга залилася слізьми і сказала «Ні!». Боялася, що оживе припорошений попелом років біль, який випалив всі її душевні пориви.
Вона пішла з Франкового життя, та навіки залишилася в його творчості: всі жіночі образи , що він створив, схожі на Ольгу Рошкевич. Туга і жаль, розбиті мрії виллє поет у циклі віршів «Картка любові», біль за Ольгою, за втраченим коханням забринить чарівними струнами в «Зів’ялому листі».
Саме тут, на Долинщині, починала писатись ота прекрасна поетична річ. Пісні її – це три жмутки зів’ялого листя. Мов дорогоцінна кришталева ваза, розбилося Франкове кохання. Всі дороги до Ольги Рошкевич були відрубані. Гірський Лолин став у його серці незагоєною раною.
Окрема подяка Любомирі Підберезькій, завідувачці бібліотеки-філії Івана Франка с. Лолин Вигодської ОТГ, за цікаву розповідь.
