Франківський письменник і колумніст Юрій Андрухович, розмірковуючи про перемогу у першому турі президентських виборів коміка Володимира Зеленського, запропонував технологію нейтралізації одного комедіанта іншим.
Перемога Зеленського в першому турі шоком, звісно, не стала, пише Юрій Андрухович на Deutsche Welle, інформують Версії. Соціологічні заміри вже віддавна показували її неминучість. Але шоком став катастрофічний для чинного президента розрив. Очікуване відставання на 6-8 відсотків залишилося для нього недосяжною мрією. Насправді воно сягає ледь не 15 відсотків. Тобто Зеленський перевершує його майже удвічі.
Банальна арифметика (передусім через якісь умовні додавання умовних “електоратів”) підказує, що такі широченні прірви вже не долаються. В оцінках різного штибу коментаторів та оглядачів замиготіло словосполучення “тільки диво”. Тільки воно, мовляв, ще здатне змінити остаточний результат боротьби. Але й боротьби, здається, не буде: Зеленського, схоже на те, просто десь переховають до 21-го, аж електоральні плоди самі впадуть до ніг. Йому, як і колись Януковичу, лишається дочекатися.
Перспектива п’ятирічної фази з кавееном на всіх каналах виглядає невідворотною.
Я не хочу тут аналізувати, чому відсоток підтримки президента виявився аж таким низьким – причин десятки, і так само десятки, коли не сотні публікацій криком кричали про них упродовж останніх років. Із чого, здається, не робилося жодних висновків, бо всі ті сигнали занепокоєння, розчарування і врешті роздратування чомусь усерйоз “там, нагорі” не сприймалися.
Але спробуймо ще раз застановитися над аж таким високим відсотком Зеленського. Звідки він?
Усенародна і з радянських діда-прадіда вспадкована любов до кварталів, серіалів та кавеенів – є така проблема, відомо. Проте чи було б її достатньо для досягнення феєричних 30 з гаком відсотків? Чи могла влада вчинити – заздалегідь, ще перед виборами й початком кампанії – так, щоб цих відсотків у Зеленського виявилося відчутно менше?
На мій погляд, могла і мусила. Проте для цього їй варто було усвідомити одну більше ніж очевидну річ: на цих виборах, крім Росії, Тимошенко і всяких Коломойських, їй протистоятимуть інфантилізм та спричинена ним фрустрація. Це не якась унікально українська біда. Це, на жаль, той стан, ув який все глибше занурюється людство і, що гірше, – його, людства, найдемократичніші суспільства.
Це можна пов’язувати з ґаджето-мережевим способом існування мас або вважати зворотним боком їх-таки, мас, гіпертрофованого споживацтва, можна й напряму корелювати зі зменшенням прочитаних книжок чи загальним падінням рівня самостійного мислення – все це буде значною мірою пояснювати, чому в сучасному світі люди часто голосують, як божевільні. Гаразд, перепрошую за міцне слово – голосують, як діти. І це навіть у зрілих, давно сформованих демократіях із високою політичною культурою – британці, французи, американці, італійці, а невдовзі й німці стануть тому прикладом.
То що вже казати про Україну з її такою суперечливою сутністю й такою недосформованою громадянською свідомістю?
Інфантилів неможливо переконати – ні ділами, ні словами, ні ідеями, ні поєднанням усіх трьох чинників. Їх можна хіба що якось нейтралізувати технологічно.
Влада мусила це відчувати і враховувати. А відтак зробити бодай два суто технологічні кроки, які суттєво обмежили б електоральну здобич кандидата всіх інфантилів – наприклад, Зеленського.
По-перше, у виборчому бюлетені обов’язково мав бути пункт “Проти всіх”. Те, що від цього втратили б і деякі інші кандидати, з чинним президентом включно, цілком можливо. Але саме втрати Зеленського були б суттєвими. Противсіхство, яке фактично проголосувало за нього, потекло б іншим каналом. Тобто відриву між ним і Порошенком аж у 15 відсотків точно не було б, він був би суттєво менший.
По-друге, одному комедіантові слід було протиставити ще одного. Не серйозного й пасіонарного Славка Вакарчука за вуха тягнути в політику, а виставити когось такого ж – шоб поржать. Російськомовному Зеленському протиставити якого-небудь галичанина – DZIDZIO, наприклад. І хай би ті, що голосують по приколу, позмагалися між собою. Хай би ці вибори стали їхньою внутрішньо-приколістською проблемою, а не, як тепер сталося, нашою загальнонаціональною.
