Про те, що винахідник фанерних велосипедів під’їжджає до скверу Міцкевича, що в центрі Івано-Франківська, можна було здогадатися за численними вигуками "Ти поглянь, що це їде!". "О, то ж ровер де-е—ере-е-ев’яний!”. "Я такої чудасії ще не бачив, знимкуй, Сашко, чимшвидше!".
За чорнявим молодиком, що велично та гордо сидів на фанерному велосипеді, бігли дітлахи, які канючили: "Да-а-а-йте покататися!", "А розібрати його можна?", "Чи "воно" далеко може їхати?", пише газета "Експрес".
Припаркувавши дивовижу, Сергій Круцик каже, що до такої уваги вже звик.
"Нема чого дивуватися, якби я побачив щось подібне, то й сам би побіг". Хлопець розповідає, що робити різні пристрої, збирати та розбирати механізми на деталі він звик ще з дитинства. Батьки подарували синові конструктор, який настільки захопив автора фанерного ровера, що той навіть вивчився на інженера. Та й на велосипедах хлопець катається давно. І дуже хотів мати незвичний, як говорить сам Сергій, "породистий" ровер. Звісно, металевий. Але купити такий в Україні дуже-дуже дорого. Тоді він почав шукати за кордоном. Проте й тут спіймав облизня, бо початкова ціна незвичного двоколісного велобайка була ще декілька років тому від 10 тисяч гривень і більше, плюс вартість пересилки. Сергій довго не думав і вирішив самотужки випиляти ровер... з фанри. Довго думав та креслив. Згодом купив цільний шматок фанери розміром півтора на півтора метра, узяв у руки звичайнісінінький лобзик, "болгарку", дрельку й за два дні у власному гаражі вирізав 15 деталей. Працював по чотири години щоденно після роботи. Вирізавши деталі, молодик збирав їх протягом кількох тижнів, шліфував вручну. "Я все склеював, просвердлював наскрізні дірочки та скручував маленькими шурупчиками, - пояснює та показує все молодик. – Так зробив уже три фанерні велосипеди".
Кожен -- майже витвір мистецтва. Перший - довгий, схожий на кита. Його Сергій Круцик назвав "Нікостратос", другий - "Пегас".
"А третій, вже мінімалістичний та практичний, наразі назви не має", - показує молодик темнокоричневу дивовижу. Їхати ним можна лише по рівнині, для подорожей в гори така модель не пристосована. Останню модель Сергій Круцик робив приблизно два місяці, щодень не працював, та йшов у майстерню, як мав вільний час. Ровер зроблено з листка фанери товщиною 18 міліметрів, він 2,70 метра завдовжки, 90 сантиметрів завширшки та 1,20 метра заввишки, важить 30 кілограмів. Не з фанери в усіх трьох моделях сідло, колеса, педалі та ланцюг.
Роботу пан Сергій розпочинав, як із двома попередніми новинками, із креслення. Працював два дні, згодом взявся за вирізьблювання. "Першим я завжди роблю кермо, - розповідає молодик. - Бо це так би мовити "обличчя" ровера. Згодом інші деталі. У цьому коричневому ровері я все скріплював шурупами для так званої мебелевої стяжки, їх купляв на базарі, там же купив і шкіряне коричневе сідло. Прикрутив його на дві пружини та шарнір. А от заднє колесо довелося замовляти аж у Польщі. Воно коштувало чотири тисячі гривень у переводі на українські гроші". "Чому таке дороге?", - запитую в молодого інженера.
"Воно розраховане на сім передач, є спеціальна втулка, що переключає передачі, та 10-сантиметровий диск. Це найширший, який лише є. Ось, приміром, звичайні диски завширшки лише три сантиметри", -- пояснює чоловік. Загальна собівартість останньої фанерної моделі велосипеда Сергія Круцика шість тисяч гривень. Якщо б довелося купляти щось подібне, то це б вартувало від 20 тисяч гривень. Прикметно, що фанерний велосипед витримує 100-кілограмового ровериста.