Політична партія «Об’єднання «Самопоміч» висунула кандидатом на посаду міського голови Івано-Франківська Ірину Кулинич – франківчанку, яка останніх сім років пропрацювала на посаді директора департаменту економічної політики Львівської міської ради. Представити кандидатку громадськості обласного центру днями приїжджав голова парламентської фракції «Об’єднання «Самопоміч» Олег Березюк.
«Коли ми визначалися з кандидатурою на цю посаду, то шукали людину, яка б любила Івано-Франківськ, – розповів він на прес-конференції. – Мер має бути фаховим, повинен мати досвід публічного управління в місті, мати харизму, бути відповідальним і вміти вести за собою людей. Бо сам міський голова нічого не зробить. За рік ми перебрали достатню кількість кандидатів і побачили, що Ірина Кулинич – любить це місто, адже останніх сім років, працюючи у Львові, кожних вихідних поверталася додому, де ростуть її внуки. Вона є фантастичним фахівцем публічного управління в місті, знає, що таке економіка міста і що таке економіка комунальних підприємств. Тому головним для нас було отримати її згоду».
Детальніше про себе, Івано-Франківськ, Львів, економіку, комуналку та депресивні міста Ірина Кулинич розповіла в інтерв’ю «Галицькому кореспонденту».
– Пані Ірино, розкажіть, як Ви потрапили на роботу в Івано-Франківський виконком?
У 1978 році я приїхала до Івано-Франківська з Вінниччини, щоб вступати в інститут нафти і газу. Здобувши спеціальність “інженер-економіст”, я 22 роки пропрацювала на заводі тонкого органічного синтезу (тепер ПАТ «Барва» – ред.). Починала працювати молодим спеціалістом, а в кінці стала керівником великого підрозділу, який визначав багато процесів на заводі: формування цін, аналіз собівартості та фінансової діяльності. А вже в 2002 році міський голова Зіновій Шкутяк, вигравши вибори на другу каденцію, мене запросив в економічний блок міськвиконкому. Тоді ж я познайомилася з Олегом Синюткою, з яким і працювала до кінця каденції.
– Тоді зарплата у виконкомі була більшою чи меншою від зарплати на заводі?
На заводі були різні періоди. В один момент були непогані зарплати, а от у передостанні роки був період, коли ми не отримували по три роки заробітної плати взагалі. Це були дуже складні часи, якщо врахувати, що ми з чоловіком працювали там вдвох. Виживали, тому що були молодими і трошки допомагали батьки та друзі. Зрештою, у ті часи більшість людей жили так, як ми.
У виконком я прийшла на посаду начальника відділу аналізу та стратегічного планування. Заробітна плата працівників теж була невеликою, але виплачувалася вчасно.
– Як Ви опинилися у Львові?
Це цікава історія. Після того, як франківці зробили свій вибір у 2006 році, Олег Синютка запросив мене з собою на роботу в Івано-Франківську обласну раду. Там ми з ним попрацювали півтора місяці, і він отримав запрошення перейти до Львова. Пропозиція від Андрія Садового надійшла невдовзі і мені. Проте я погодилася не одразу, перемовини тягнулися майже рік.
– Що зіграло вирішальну роль?
Повірила міському голові Львова Андрію Садовому. Перше знайомство з ним запам’ятала на все життя. Він вийшов у простому лляному костюмі і вишиванці у приймальню, протягнув до мене руку і сказав: «Слава Ісусу Христу». Я працювала з багатьма керівниками, але жоден так зі мною не вітався. Потім він мені подарував монету, яку Львів випускав до 750-річчя, і логотип «Львів відкритий до світу». Я тоді ще сказала: «Дозвольте, я тут порозглядаюся. Може, я вперше і востаннє у кабінеті міського голови Львова». Це був липень, а в кінці грудня я приїхала на роботу.
Андрій Іванович переконував: шукаємо спеціалістів звідтіль і звідтіль, вони всі працюють в нашій команді, а ви би своїми знаннями та вмінням могли підсилити. Я це слухала з великим острахом, багато радилася. Люди здебільшого казали: Франківськ є і ти завжди зможеш тут працювати, а пропозиція до Львова – це шанс. Пригадую слова Романії Постолянюк: «Якщо тебе манить зірка, то йди до неї, щоб потім все життя не шкодувати, що не пішла».
– А як вплинуло Ваше рішення на сім’ю?
Складно було. Три з половиною роки я їздила на вихідні додому, а потім мені вдалося переманити до Львова й чоловіка. Тож далі їздила вже разом з ним. Зараз він у Львові, а я тут. Так в житті буває…
Ніколи не думала, що коли ти залишаєшся сам, без родини, то це так важко. Я не могла дочекатися часу, коли поїду додому, до Франківська. Якщо наступала п’ятниця, а я не могла поїхати додому, то їхала нічним поїздом. Приїжджала о третій-четвертій ночі додому і вранці йшла на ринок, наступного дня варила борщ і ліпила вареники. А ввечері сідала в автобус, яким їхала вже з сотню разів.
– Чим пишаєтеся із зробленого у Львові?
Створенням «Єдиного розрахункового центру», але не як окремої юридичної особи, а як програмного забезпечення, яке дало змогу львівським жекам стати беззбитковими.
Коли я приїхала у Львів, там було 127 комунальних підприємств, з них – 57 жеків. Там були і «мертві душі», і величезні заборгованості з зарплати, перед надавачами послуг та Пенсійним фондом. Були й фірми-метелики, що надавали невідомо які послуги і невідомо кому.
Тож ми почали приводити до стандартів жеки, затвердивши типовий штатний розпис. Ще 10 жеків ми ліквідували, укрупнивши їх. Була складна та щоденна робота з людьми, моніторинги, балансові комісії та інші управлінські рішення. І сьогодні жеки надають якісні послуги. Найбільший скептик може поїхати до Львова і перевірити. За останніх п’ять років вони не отримують жодної копійки бюджетних коштів і працюють беззбитково. За 2014 рік жеки вклали в ремонт житлових будинків більше 20 млн. грн. за рахунок отриманої квартплати.
От наведу приклад з контейнерними майданчиками. Якщо майданчик не прибраний, оплата не проводиться, а натомість перевізника ще й оштрафують. А якщо ліфт не працює в житловому будинку, то звернення розглядається невідкладно, бо це вважається форс-мажором.
Дуже багато сил ми поклали на Євро-2012, де була залучена робота всіх підрозділів. Пам’ятаю, як ми починали будувати стадіон під випуск муніципальних облігацій.
А ще співпраця з ЄБРР для вирішення міських проблем. Ніхто не вірив, що ми зможемо відремонтувати вулиці Личаківську і Городоцьку. Сьогодні це факт.
– Ніхто не вірив, що у Львові можна зробити цілодобове водопостачання…
Так, але сьогодні цілодобово маємо холодну і гарячу воду, круглий рік. Є водогони довжиною близько 120 км. І сьогодні, якщо десь немає води, то гаряча лінія у Львові обривається. Натомість у Франківську гарячої води влітку нема навіть у лікарні…
Але все так не було. Ще дев’ять років тому Львів був депресивним містом, про яке мало хто говорив. А Івано-Франківськ брав участь практично у всіх інвестиційних конференціях. Я була учасником всіх процесів, тому це знаю. Ми писали стратегію спільно з USAID, тоді в Івано-Франківськ прийшли відомі світові компанії. Минуло дев’ять років, і де тепер Івано-Франківськ, а де Львів…
– То з чого будете починати роботу, коли станете міським головою?
Напевне, найболючіше питання для мешканців – це є діяльність «ЄРЦ». Втім, я налаштована не критикувати. Моя позиція – прийти і щось змінити. Бо сказати, що все було погано, а ти розумний прийшов, – недобре. Ти спершу зроби, а люди хай оцінять. Хоча все це робили люди, які підписували документи і мали б нести за це відповідальність. А якісні послуги відсутні.
От вкотре приїжджаю до Івано-Франківська і отримую платіжку за послуги «ЄРЦ». Питаю чоловіка: ти що, не платив? З’ясували, що там міняли якусь трубу. Ми десятиріччями сплачуємо квартирну плату, вони мали б приїхати і зробити, а не виставляти рахунок – не може так бути! Є успішна система, яка добре працює в інших містах, і її треба впроваджувати.
– А що в першу чергу треба робити, щоб в економіку прийшов інвестор?
Припинити корупційні схеми та не брати хабарів! А економіка – це основа з основ. Бізнесу потрібно допомагати, шукати клієнта, реалізовувати його продукт. Бізнес повинен відчути, що влада виконує свою роль.
А інвестиція прийде в місто безпечне, комфортне та чисте, і не тоді, коли буде написано на папері, а коли буде розуміння – очі в очі – з першою особою, якій бізнесмен повірить. Інвестор має бути впевнений у тому, що він вкладає гроші в громаду, яка йому піде назустріч, і там не буде корупційної складової.
– Що Ви думаєте про приватизацію комунальних підприємств? У нас були намагання віддати КП «Водоекотехпром» у концесію, а третина КП «Теплокомуненерго» таки перейшла у приватні руки…
Я категорично проти приватизації комунальних підприємств, оскільки це найважливіші стратегічні об’єкти життєдіяльності міста.
– А що робити з тими, які на 40 чи й на 51 відсоток викуплені? У нас – таких кілька.
Слід робити аудит і повну інвентаризацію, щоб побачити, які юридичні документи підписані. Але я категорично проти, щоб комунальні підприємства були в приватних руках. Уже всі підприємства по Україні, які надають послуги з електропостачання, віддані в приватні руки. Як наслідок, ми не маємо на них жодного впливу. Тож вважаю, що віддавати їх приватнику, який насправді не завжди інвестує, а зазвичай піднімає тарифи, щоб отримати надприбуток, не можна.
– І кілька слів про Вашу команду. Хто ті люди, які будуть Вашими заступниками, членами виконкому?
Сьогодні мене підтримує Андрій Садовий та команда однодумців. А команда міського голови – це професіонали, які матимуть, в першу чергу, в серці покликання служити людям фахово та чесно. І щоб їх інтереси ніколи не стояли вище за інтереси громади. Для нас важливо показати результат з першого дня, тому це будуть досвідчені та порядні менеджери, які матимуть бажання змінити Івано-Франківськ.
Розмовляла Тетяна СОБОЛИК
