Марк Лівін — сучасний український письменник, блогер та музикант, лауреат літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» у номінації “Проза” за повість “Життя та інша хімія”(2012), автор збірки коротких оповідань «Книжка» та ще не опублікованої «Люди погоди».
Марк є одним із багатьох франківців, кому, на жаль чи на щастя, свого часу рідне місто стало затісним. Для реалізації себе, своїх планів та задумів довелося змінити затишні, спокійні вулиці Івано-Франківська на шалений темп столиці, а з ним і безліч можливостей та шансів.
Підкорити Київ не було в його планах. Швидше за все – втілити у життя те, чому було замало місця тут, у Франківську. Скоро на полицях книжкових магазинів з`явиться його нова, вже третя, книжка. Презентації, літературні вечори, поетичні читання, гарна музика, творчі бесіди з колегами та читачами – все це тепер його життя.
В залі, де Марк презентував свою книгу в Івано-Франківську, не було вільного місця. Його аудиторія – це така ж молодь як і він сам: прогресивна, спрагла до чогось нового, але, при цьому, незмінно романтична. Аншлаг на презентації в рідному місті, так як і в інших містах, говорить лише про те, що якісна творчість, в будь-якому її прояві, потрібна сучасній молоді.
Чим живе молодий франківський автор, що надихає його на творчість, які стосунки зі столицею та з малою Батьківщиною. Про все це Марк Лівін розповів Типовому Франківську.
Про життя
Іноді мені здається, що життя йде повз мене, доки я працюю. Потім я думаю, що моя робота – це і є моє життя. Бо, не дивлячись на дрібні негаразди, я все одно дуже люблю те, чим займаюся. В більшості своїй життя – це те, що з нами стається, доки ми чогось чекаємо. Тож зараз я вчуся жити тут і тепер, насолоджуватися тим, що відбувається зі мною щомиті, вчуся новому, пізнаю, люблю, мандрую. Аби очікування стало усвідомленим.
Моє теперішнє життя докорінно відрізняється від життя у Франику. Там я більше тусив, гуляв з друзями, бавився в музику. Після переїзду життя набрало обертів і наразі цей темп шалений. В середньому я 12-15 днів на місяць проводжу в дорозі. Презентації, лекції, зустрічі, читання. Крім того є робота та близькі люди, яких я люблю і хочу бачити. Мене змінило місто та люди в ньому. І я вдячний Всесвіту, що зі мною таке сталося.
Про творчість
За тиждень виходить нова книга. «Люди погоди». Плануються презентації, читання, лекції. Крім того найближчим часом я почну викладацьку діяльність. Більше нічого не розповім, бо решта речей поки на стадії задуму. Якщо розкрию карти передчасно – можу програти.
Мені багато пишуть - кличуть на всілякі читання і презентації, пишуть подяки за творчість і бажають натхнення. Перед кожною презентацією я плачусь, що не хочу її. Не тому, що насправді не хочу, скоріш тому, що боюся розчарувати людей, які мене читають. Тому щораз я викладаюся на максимум. Аби не було соромно ані мені, ані людям, які мене бачать-чують.
Творче життя – це те, чим я живу, це взагалі увесь я.
Про долю
Я вірю в те, що людина протягом життя може обирати нескінченну кількість разів. Якщо тобі щось не подобається, або щось тебе парить, ти можеш обрати інший варіант ситуації. Як у своїй голові, так і в повсякденних справах. У моєму житті доля – це повна відповідальність за те, що я роблю і обираю.
Я свідомо обрав те життя, яке маю, я його дуже-дуже сильно хотів. І наразі воно залежить тільки від мене.
Про успіх
Мені здається, зовнішні прояви успіху у житті відіграють мінімальне значення. Я неуспішний у багатьох-багатьох дрібницях, які формують життєвий бекграунд. Від нього залежить моя поведінка та сприйняття мене іншими людьми. Я часто імпульсивний, часом зловживаю різними дрібними кайфами, не завжди можу дослухати опонента до кінця. Я можу несвідомо образити чи покепкувати над людиною. Через це відбуваються дрібні внутрішні конфлікти, які все псують.
На мій погляд – успіх – це коли ти живеш у гармонії зі собою та світом. А те, скільки в тебе читачів, бабла чи інших суєт – питання десятого порядку.
Щодо успіху у творчості – це залежить від особистих амбіцій людини. Мені здається, головне у цьому питанні – реалізація свого потенціалу. А в якій кількості (чи десять книжок чи одна збірка) – питання індивідуальне.
Про натхнення
Надихають деталі. Те, що не лежить на поверхні. Тому я так рідко пишу художні тексти – бо знайти особливість у буденності і розповісти її через призму історії – ціла наука. І наразі я цьому вчуся.
Про Київ
Київ – місто, куди я завжди хочу повертатися. Це як з хорошою роботою – ти прокидаєшся вранці і тебе не напрягає, що тобі зараз треба йти в офіс, бачити всіх цих людей, виконувати обов’язки. Бо все воно серцю приємне.
Місто непросте і не всіх приймає. Від багатьох друзів чув щось на кшталт: як ти тут живеш? Їх дивує темп міста, байдужі люди в метро (це тільки на перший погляд) і таке інше. Насправді ж тут більшість сконцентрована на самореалізації. За якийсь час і сам починаєш цим перейматися: ставиш собі задачі, вирішуєш їх. Думаю, якби я колись не переїхав до Києва, навряд став би тим, ким хотів.
Про Франківськ
Франик дуже настроєвий. У лютому він може здатися сірим та непривітним. У травні ти можеш закохатися в його парки та кафешки. В листопаді розлюбиш через громадський транспорт та погані дороги. Насправді ж це все – одне місто, яке буває у різних настроях. І якщо ти його справді любиш – то приймаєш зі всіма дрібними негараздами.
Я люблю Франик. Я не називаю його якось інакше. Тут багато моїх друзів, величезна кількість талановитих людей, гарна інфраструктура, багато кльових закладів. Якщо у мене бувають якісь негаразди або ж мені просто хочеться відпочити – я приїжджаю сюди, винаймаю житло в центрі і живу повільним розміркованим життям.
У світі немає міста, яке б дало мені більше, аніж Франик.
Про щастя
Для мене щастя криється в деталях. Відчиняти вікна після зими, задирати голову в небо, дослухатися, вдивлятися, сміятися, дихати-дихати-дихати, мовчати, розуміти, приймати, куштувати; робити щось вперше, робити щось востаннє, не поспішати чи поспішати, руйнувати чи будувати. Прокидатися з розумінням: я живу, я роблю це і це, я рухаюся туди і туди. Прості осяння тут і зараз, без подовження в часі. Частини великого, незмінно-загадкового й вічного.
Про майбутнє
Моє життя скидається на кермування машиною вночі. Перед собою я бачу тільки те, що з темряви вихоплюють фари. Але цього достатньо, або доїхати до пункту призначення.
Я ніколи не планую нічого грандіозного. Живу імпровізуючи, рухаюсь до того, що бачу перед собою. Це дозволяє мені бути пластичним і без проблем корегувати напрям руху.
