Якби ви могли щось змінити у своєму місті, з чого б ви почали?
У Києві завершує навчання перша група студентів зі Школи урбаністики CANactions. Ця школа є наймасштабнішим некомерційним дослідницьким проектом такого роду в Україні.
Протягом трьох з половиною місяців студенти – а насправді, люди з вищою освітою, тим чи іншим боком пов’язані з урбаністикою, – під наглядом українських й іноземних інструкторів вчилися робити міста зручнішими для життя.
"А що взагалі не так з українськими містами?", - запитую я співзасновника школи, Урса Томанна, містопланувальника зі Швейцарії. Він пояснює, що англійською його професія називається urban planner і що вона має мало спільного з радянським поняттям "генплан", бо передбачає значно більше гнучкості в плануванні міста.
До цього Урс три роки працював у місцевій владі Вінниці, куди приїхав на запрошення тодішнього міського голови Володимира Гройсмана.
"В Україні міста не сприймають за міста, - загадково каже він. - У них вкладають абстрактний, чисто механічний сенс, де все живе окремо від іншого, а не як єдиний організм, у якому всі маленькі проблеми пов’язані між собою. Тут, в Україні, рішення ухвалюються окремо від усіх проблем".
До прикладу, коли в місті планують трамвайний маршрут, то не завжди беруть до уваги те, як і ким заселені райони міста або як люди зможуть дістатися до зупинок, каже Урс.
"У мене є купа прикладів в Україні, де на будівництво інфраструктури витрачають багато грошей, і при цьому немає development forcing (Стимуляції розвитку – Ред.)", - каже швейцарський урбаніст, перемішуючи російські й англійські слова.
Сьогодні його робоче місце – просторе й світле напівпідвальне приміщення в самому центрі Києва, поруч з Майданом Незалежності, де розташувалася школа урбаністики.
Почати свою роботу нові українські урбаністи вирішили з прикладу Івано-Франківська. 18 грудня вони мають представити свого роду "Урбаністичну конституцію" цього західноукраїнського обласного центру. Це набір принципів, на яких може ґрунтуватися подальший розвиток міста.
"Франківськ дуже зручний для дослідження і розробки пропозицій, бо він компактний: його можна обійти, обдивитися, дослідити зсередини за той відносно невеликий час, який у нас був", - розповідає Владислав Тимінський, директор освітньої програми CANactions. Він пояснює, що вибір міста зумовлений також тим, що у Франківську активно працює команда місцевих урбаністів, об’єднаних в організацію "Тепле місто", з якими школа легко порозумілася.
Владислав називає кілька ідей для обласного центру, над якими працюють студенти і які можуть увійти в його "Урбаністичну конституцію". Серед них – траст-форуми, або дискусійні майданчики, на яких жителі зможуть обговорювати важливі для міста справи з людьми із "білого дому", як тут називають будівлю ОДА. Місцем таких дискусій можуть стати, наприклад, бібліотеки, які є практично в усіх міських районах і які нині не перевантажені роботою.
Ще одна ідея – культурно освоїти запущені промислові зони, розташовані в межах міста. "Щоб культурне життя виникало не лише в центрі, а й у тих районах, де реально живуть люди, але при цьому картинності там мало", - каже Владислав.
Але чи дослухається до цих ідей міська влада?
"Звичайно, гарантій ніяких немає, - продовжує Владислав. - Але ми убезпечили себе місцевим ком'юніті, яке готове підхопити наші ідеї".
Він визнає, що зміни в місті – процес "тривалий і болючий". "Але основне, до чого ми дійшли, – це необхідність діалогу. І розвиток міста – це дуже сильний привід для будь-якого міста нарешті організувати цей діалог", - розповідає урбаніст.
Серед тренерів, які в різний час приїжджали до Києва, щоб викладати українцям урбаністичні дисципліни, - ірландець Пол МакКейб, який спеціалізується на тому, як розвиток міст пов'язаний з цифровими технологіями; Стефан Роші, який опікується соціальним розвитком в міській адміністрації Цюриха; польський архітектор Куба Снопек та німецький митець і урбан-теоретик Міодраґ Куч.
Серед 18 студентів школи, які з'їхалися до Києва з різних міст, у тому числі і з Франківська, є архітектори, дизайнери, журналісти й економісти. Кожен з них заплатив за навчання 9,5 тис. грн. Засновники кажуть, що ця сума покриває лише маленьку частину витрат. Усе інше здобувають завдяки грантам і міжнародній допомозі.
Одна зі студенток, київська дизайнерка Дарія Подольцева, розповідає про польові дослідження у Франківську. Як і засновники школи, вона не вважає себе більш компетентною, ніж жителі самого міста, але каже, що приїжджим легше помітити й озвучити деякі місцеві проблеми. Наприклад, щоб дістатися з центру міста до набережної річки Бистриця, куди навпростець лише два кілометри, потрібно пройти "всі рівні Супер-Маріо", каже Дарія. Але далеко не всі франківці усвідомлюють численні перешкоди на цьому шляху, бо з дитинства звикли добиратися до річки об’їзними дорогами.
"Коли ти приїжджаєш, то дивишся на все збоку і бачиш, можливо, більше, ніж місцеві, хоча й не так глибоко", - каже Дарія.
Наступним містом, за яке школа урбаністики візьметься вже в 2016 році, стане промисловий донбаський Краматорськ.
