Четверта хвиля. Багато розмов, питань, суперечок. Хтось проти, хтось за.
Аби знайти відповіді на більшість запитань «Репортер» пішов до військкомату.
Призовна дільниця Івано-Франківського військового комісаріату. Третій день мобілізації. Десята ранку. Невеликий коридор, з обох боків – медкабінети. Зліва, в кінці коридору – вікно, біля якого за столом сидить черговий. Дебелий чолов’яга у червоній куртці щось пише. Ви з повісткою? Тоді спершу до нього. Він дає направлення на медогляд, а після медкомісії – знову сюди, відповісте на кілька запитань. Та про це трохи згодом.
У коридорі десь десяток чоловіків. Найбільше навпроти кабінету № 9 – тут сидять голова медкомісії і військовий комісар, саме тут ви почуєте остаточне рішення – вже в армію чи, може, іншим разом, чи ніколи. Звідти виходить офіцер, до нього одразу звертається сивий чоловік із купою паперів. «Ось свідоцтва про народження дітей, ось довідка про склад сім’ї», – показує він документи. Це Богдан Хміль, багатодітний батько, у нього троє дітей, старшому 13. Каже, повістку отримує вже вдруге, перший раз – ще як тільки розпочалася мобілізація.
«Ніхто ще тоді не збирався до війська, – каже Богдан, – просто прийшла повістка, пройшов комісію, документи в мене ніхто не перевіряв, я просто сказав, що багатодітний тато, а тепер от приніс, щоб підтвердити».
Офіцер відділення комплектування Віталій Циктор бере копії документів.
«Ви маєте право бути звільнені від мобілізації», – говорить він і прощається з Богданом Хмілем.
Навпроти того ж кабінету, чоловік в окулярах пропонує: «А давайте я вам пісню про Путіна заспіваю!». Правда, обійшлося лише розмовою. Любомир Микитюк – таксист, йому 35. Вчора отримав повістку, пройшов лікарів, але, каже, не хочуть брати, бо після операції терапевт направив його на повторний огляд у лікарню.
«Піду добровольцем в «Айдар». Страху нема. Бога треба боятися, гріха. Кожному в житті щось написано. Чомусь ми тут є, тож маємо виконати основне своє завдання», – дуже серйозно говорить Любомир.
В кінці коридору – єдина тут жінка. Прийшла з чоловіком. Від хвилювання й не помітила, в який кабінет він зайшов. Каже, болісно все це. Людмила Сабадах має троє дітей, старшому 12, меншій ще року нема.
«Середущий, йому 10, як дізнався, що татові повістка прийшла, то дуже зреагував. «Ого, каже, тата заберуть на війну», – у жінки на очі навертаються сльози.
Її чоловік біля кабінету чекає рішення.
«Пройшов медогляд, сказали лишатися поки що тут, до повної мобілізації», – пояснює Михайло Сабадах.
Ближче до обіду людей трохи більшає. У коридор знову виходить офіцер і пояснює високому худорлявому чоловікові:
«Ті, хто були звільнені з військової служби за станом здоров’я, оглядатися і повторно набиратися на контракт не можуть».
У відповідь чоловік російською мовою:
«Ну, давайте по мобилизации, только чтобы я ушел туда».
Олексій Лохадинов – військовий, прапорщик, колись відслужив в армії 10 років за контрактом. Потім звільнився за станом здоров’я, але довідку тоді, зізнається, липову зробив. От зараз через тую довідку й не беруть його до війська, каже, вже чотири медкомісії пройшов, і щось там не так.
«Я здоровий, хочу Україну захищати, – переходить на українську Олексій. – Тих, хто не хоче, беруть, а хто хоче – не беруть». Лохадинов народився у Франківську, йому 44 роки, працював у охоронній фірмі.
Напевно, аби трохи перепочити, з кабінету виходить лікар-стоматолог. Каже, нині вже було десь 30 людей, різного віку, є й молоді, є навіть за 60, але ті йдуть вже за бажанням.
«Здорові, – говорить стоматолог Віталій Заячківський, – у кого більше зубів, у кого менше».
Поряд із черговим сидить вже один з останніх на сьогодні мобілізованих. Міцний середнього зросту чоловік відповідає на питання: вік, професія, стан сім’ї, житлові умови, наявність кредитів, – заповнюють соціальний паспорт військовослужбовця. Це така собі анкета, та на деякі запитання чоловік невдоволено хмикає. Ну наприклад:
– чи вірити ви у правильність дій наших Збройних сил;
– оцініть за 5-бальною шкалою ваш морально-психологічний стан;
– чи можуть покластися на вас товариші у ситуації, пов’язаній з ризиком для життя;
– у ризикових ситуаціях ви: впадаю у ступор; мобілізую свої психологічні ресурси; дію хаотично…
Відповівши на всі питання, чоловік швиденько виходить з військкомату.
Поряд стоїть огрядний чорнявий чолов’яга. Каже, відправляють на дообстеження.
«У мене гіпертонія ІІІ ступеня, – розповідає Роман Струк. – Колись був військовим, прапорщик запасу, спортсмен, але за роки здоров’я вже підкосилося, зараз бігаю по лікарях. Як ви думаєте, людина з тиском 230 на 160 може виконувати бойові завдання?».
Перша година. Коридор військкомату майже порожній. Навпроти кабінету № 9 ще стоїть один чоловік – не худий, лице молоде. Він увесь час пропускав усіх наперед.
«А куди поспішати? – каже Василь, 38 років (більше розповісти про себе відмовився). – Ким би я не працював, яка вам різниця».
Чоловік помітно нервується, але намагається посміхатися. Це його вже друга повістка, перший раз, каже, «заморозили».
З кабінету виходять лейтенант Віталій Циктор та Олексій Лохадинов.
«Ну то з 28-го готуйтесь!», – говорить офіцер.
Олексій невдоволено морщить лоба.
«Ну та я швидше не можу вас відправити, ніж заплановано», – каже лейтенант.
Чоловік всміхається і скоро йде на вихід.
Призовна комісія. Медсестри виписують направлення на додаткове обстеження, лейтенант Циктор пише «бойові» повістки (з 28-го лютого таких призовників мають забирати у навчальні центри). Ігор Сорокопуд, в.о. франківського військового комісара, показує книгу протоколів, де облікують усіх, хто проходить медогляд. Каже, є тут і такі, що оформляють інвалідність, і ті, що потребують додаткового обстеження.
У кабінеті чекає паперів на обстеження Роман Струк. На чолі виступив піт, чоловік відчутно хвилюється.
«Він зараз йде на обстеження в лікувальну установу, принесе медичні документи, і згідно з ними, будемо дивитися, чи він придатний чи ні», – говорить голова медичної призивної комісії Ганна Рачкевич.
За сьогодні до військкомату з повістками з’явилися 29 чоловіків, 11 отримали «бойові», серед них два старших лейтенанти. Інші – або не проходять за здоров’ям, або багатодітні батьки, або ж повинні ще донести деякі папери.
«Ота ейфорія, що колись була – всі дуже хотіли йти, то вона минула, – каже Ганна Рачкевич. – Але зараз є багато охочих, наприклад, таких, що за станом здоров’я колись були визнані не придатними, а зараз проходять комісію і можуть служити по мобілізації за власним бажанням».
За словами Ігоря Сорокопуда, у Франківську не зафіксовано явних випадків ухилення від мобілізації.
«Вони це роблять простіше – або не відкривають двері, або змінюють місце проживання, – каже в.о. комісара. – Я все одно розцінюю це як ухилення. Адже зараз немає такої людини, яка б не знала про мобілізацію».
До війська планують призвати 300 франківців
З 20 січня стартувала четверта хвиля мобілізації, перший етап якої триватиме 90 днів.
За словами в.о. міського військового комісара Ігоря Сорокопуда, з Івано-Франківська планують призвати до війська приблизно 300 чоловіків віком від 20 до 60 років.
У першу чергу мобілізують фахівців, які служили в армії чи працювали у правоохоронних органах. Але можуть бути мобілізовані й ті, хто не проходив строкову службу, якщо в них є цивільна спеціальність, споріднена з військово-обліковою.
Однією з основних проблем нині є оповіщення та розшук військовозобов’язаних. На сьогодні перевірено за місцем проживання понад 1000 людей, з яких особисто отримали повістки близько 70 чоловіків.
Усіх військовозобов’язаних, які будуть мобілізовані упродовж 90 днів, направлять до навчальних центрів. Там протягом 30 діб триватиме відновлення навиків у військових спеціальностях і 15 діб – бойове злагодження підрозділів.
