Наступні два місяці на жителів України звідусіль будуть дивитись обличчя усміхнених людей, які хочуть потрапити до клубу більше як 180 тисяч депутатів місцевих рад. Хоча якщо чесно поставити собі запитання, навіщо ми їх обираємо і що вони в тих радах роблять, то відповідь знайти буде складно.
Проте насправді місцеві вибори важливіші, ніж парламентські та президентські, бо саме місцеве самоврядування відповідає за те, як ви народитесь та де вас поховають. Але якщо пам’ятати, як ми потрапили у цей світ та як пішли на той, ми будемо погано, то відправляти своїх дітей у садочок, школу та йти з ними в поліклініку будемо свідомо або через відсутність вибору. А за ці заклади у нас відповідає не президент, Верховна Рада чи уряд, а ті люди, яких ми оберемо 25 жовтня на місцевих виборах.
Оскільки депутати та міські голови отримують владу не від Бога, а від виборців, то сфера відповідальності в них обмежена і навіть чітко визначена.
Депутат – це дуже дивне створіння, адже він має бути наділений великим почуттям альтруїзму. Бо у вільний від роботи час безоплатно хоче контролювати якість наданих нам послуг, ініціювати встановлення якихось правил у нашій громаді та допомагати людям вирішувати їхні проблеми через підготовку звернень і запитів.
Але якщо депутат почне говорити правду про свої справжні повноваження та функції, то агітаційна кампанія буде нудною і ми з вами не зможемо два місяці дивитись серіал під назвою «Місцеві вибори-2015». Тому більшість кандидатів вирішують трішки перебільшити, прибрехати або й взагалі обманути.
Депутат – не Бог
Насправді депутат не ремонтує дороги, хіба що він є директором фірми, яка займається будівництвом доріг і вже наперед знає, що виграє тендер. Тобто або він не знає, чому балотується до місцевої ради, або йде займатися там корупцією. Місцевий обранець може контролювати якість відремонтованої дороги, ініціювати ремонт дороги та встановити правила, на основі яких визначається, яка дорога ремонтується в першу, а яка – у другу чергу. А от депутата, який керує грейдером та розкидає по дорозі асфальт, ви не побачите, хоча саме таку картину вони хочуть намалювати у нас в голові.
Схожа ситуація зі школами, садочками та поліклініками: депутати колегіально можуть визначити, де та які вони мають бути. Але якщо знайдете депутата, який буде за свої гроші безкорисливо замішувати бетон та перекривати дах на будівництві садочка, то можете його сфотографувати, як якогось екзотичного звіра. Але ви можете запізнитись, бо фотосесію для рекламних плакатів кандидату вже майстерно організували політичні консультанти, і її результати ви побачите скоро у своєму під’їзді.
На щастя, депутати міської ради не можуть підвищити заробітну плату та знизити тарифи на комунальні послуги, та й навіть звертатися з цього приводу до Верховної Ради і Кабінету міністрів – не їхня функція. Завдання витрачати папір, який стерпить все, давно вже передане Верховній Раді, тому, як би не старались місцеві ради, приємні і пафосні звернення їм за повноваженнями і за законом не личать.
У депутатського корпусу є трішки обов’язків, які вони переважно не виконують. Оскільки депутати – це люди, то частина з них ліниві, тому нічого не роблять, частина розумні, тому роблять не те, що вимагає закон, а інша частина не знає, тому не робить нічого. Проте якщо виборці стимулюють депутатів через звернення та пікети, то у них швиденько з’являється натхнення. Депутат, незалежно від своєї посади, зобов’язаний відвідувати сесії ради та брати активну участь у її роботі. На практиці це означає не прогулювати пленарні засідання ради та засідання постійних депутатських комісій. Якщо у депутата нібито на це не вистачає часу (адже це не оплачувана праця), то треба було перед тим зробити над собою надзусилля та подумати, перш ніж балотуватися в раду.
Також депутати, як і майже всі місцеві чиновники, зобов’язані регулярно проводити прийом громадян. Де можна депутата зловити і розповісти все, що про нього думаєш, чи поскаржитись на дії чиновників або висловити якусь ініціативу. Місцеві парламентарі, згідно з законом, повинні інформувати про свою роботу і про роботу ради не менше, ніж два рази на місяць, а також хоча б раз на рік звітувати. Важливо, щоб ці всі зустрічі відбувалися не через розсилку листів та публікацію інформації в комунальній газеті, а наживо. Так, щоб громадяни мали можливість на практиці показати свою любов до депутатського корпусу, бажано не порушуючи при цьому норм Кримінального кодексу.
Чого вони рвуться в раду
Проте, за що ж відповідає місцева рада, а отже, обранець може на це вплинути? Наприклад, саме рада затверджує бюджет міста – найважливіший документ, який визначає, як житиме громада наступного року.
А ще депутати визначають ціну вашої квартири, адже саме вони затверджують містобудівну документацію, яка визначає, де має бути в місті парк, де багатоквартирна забудова, а де зупинка громадського транспорту. Проте слід пам’ятати, що готує її головний архітектор міста, якого призначає міський голова.
Також рада визначає процедуру того, як можна взяти в оренду комунальне приміщення чи земельну ділянку. Зокрема, що саме на тій ділянці буде побудовано та скільки заплатить орендар за користування комунальним майном.
Депутати можуть впливати на процедури надання послуг в ЦНАПі, через який ми з вами найчастіше контактуємо з місцевою владою. Саме від рішення депутатів залежить простота та доступність процедур отримання послуг. Проте самі депутати жодних послуг не надають.
У депутатів є ще додаткові права, яких немає у інших громадян. Як, наприклад, невідкладний прийом в будь-якій установі чи організації, яка розміщена на території громади. Тобто депутат може потрапити на зустріч з директором школи, керівником банку чи начальником комунального підприємства без жодних черг та попередніх записів. Також власники мандату можуть направляти депутатські звернення та запити для того, щоб отримати інформацію чи клопотати про вирішення якогось питання. Ті, кому прийшов депутатський запит, переважно намагаються максимально швидко вирішити поставлену проблему, адже, на відміну від звернення, яке пише сам депутат, запит підтримується більшістю депутатів ради на засіданні.
А ще місцеві обранці можуть безперешкодно ознайомлюватись зі всією документацією виконавчих органів прямо в кабінетах чиновників, а звичайному жителю для цього потрібно письмово відправити запит на інформацію.
Нафіга нам мер?
Міський голова – це людина, яка, на відміну від депутатів міської ради, отримує заробітну плату за щоденне управління містом. А ще він підбирає собі величезну команду, що виконує ті правила, які затверджує рада, та відповідає за певні сфери життя міста. Команда мера також отримує заробітну плату з коштів платників податків, і всі вони є службовцями місцевого самоврядування.
Ця команда – виконавчі органи ради (відділи та управління виконавчого комітету, які відповідають за різні сфери діяльності в місті). На практиці вони контролюються міським очільником, адже він призначає їхніх керівників. Наприклад, головного архітектора міста, директора ЦНАПу, директора департаменту фінансів, начальника відділу освіти та багатьох інших. При цьому він також призначає керівників шкіл, садочків та комунальних підприємств. Тобто в мера ціла армія підлеглих, які кожного дня впливають на наше життя.
Також мер головує на засіданнях виконавчого комітету, в якого величезні повноваження. Хто входить у цей колегіальний орган безвідповідальності, визначає міська рада за поданням міського голови. Адже з виборцями члени виконкому не спілкуються і ті їх не обирали, проте повноважень у них не менше, ніж у депутатів, а в деяких сферах навіть більше. Тому склад виконавчого комітету – це переважно компроміс між радою та мером міста.
Тобто значною мірою ефективним міський голова може бути лише зі своєю командою, яка щодня оперативно вирішує різні проблеми громади. Тому якщо кандидат не презентує свою команду, то або вона складається з людей, яких соромно показати, або її немає і після виборів до неї потраплять випадкові люди.
Підлеглі мера готують найважливіші для громади документи: бюджет на кожен рік та різні місцеві програми. А в разі їх ухвалення депутатами очільник громади відповідає за їхнє виконання кожного дня. Саме бюджет і місцеві програми визначають, на яких вулицях здійснюють капітальний ремонт, яка вартість харчування дітей у садочках та школах, у яких із них буде цього року поточний ремонт, чи закупить комунальне підприємство нові тролейбуси та ін.
Також міський голова може ініціювати встановлення у громаді якогось правила чи процедури, підготувавши проект рішення та винісши його на сесію ради. Якщо він вважає, що якесь рішення депутатів неправильне, то може на нього накласти вето. І тоді депутатському корпусу прийдеться його долати, проголосувавши двома третинами від загального складу ради.
Як не дивно, але очільник громади дороги не ремонтує, він лише затверджує склад тендерного комітету, який визначає підприємство, що в разі виграшу відремонтує дорогу та тротуари. Він також може разом з депутатами контролювати якість відремонтованих доріг. Тобто запевнення про те, що мер відремонтує всі дороги в місті, є трішки перебільшенням, однак до ремонту доріг він все-таки ближчий, ніж депутат.
За корупцію мер відповідає так само, як і депутати. Тобто він сам може організувати роботу виконавчих органів та різних комунальних установ, щоб кожен житель міста міг доступно і прозоро ознайомитись зі всією бухгалтерією школи, садочка чи будинку культури. А може, навпаки, все від громади сховати, не даючи розпорядження підлеглим інформувати громадян про плани своєї діяльності та про те, де і на що витрачені кошти жителів міста.
Яких обирати?
Насправді місцевий депутат – це громадянин, який має бажання контролювати якість наданих нам послуг, придумав якісь корисні місцеві ініціативи та добре організовує людей. Ціни, тарифи, Конституція, зарплата, патріотизм, мова – то все теми для самореклами майбутніх нардепів та президентів, але точно не депутатів міста.
Майбутні мери будуть вам обіцяти якісно відремонтовані дороги, інвестиції, зменшення ціни на проїзд у комунальному транспорті, патріотизм, підтримку української мови, нові садочки та школи. І тепер ви точно знаєте, що вони вас обманюють. При цьому з плакатів на вас буде дивитись одне усміхнене обличчя, за яким пустота або ще гірше – пустота, заповнена командою, яку соромно показати.
Тому для того, щоб нам після виборів не було десь глибоко в душі так соромно за місцевих обранців, як за інших політиків, добре думаймо, кому ми віддаємо на 5 років право розпоряджатися нашими грошима, навчати наших дітей та визначати, де нас поховають.
Тарас СЛУЧИК,
Громадський рух «ЧЕСНО»
Галицький кореспондент
