Виявляється, частина наших спогадів не має нічого спільного з тим, що з нами насправді відбувалось. Людський мозок весь час фальшує спогади і вчені це називають "нормальним процесом".
Крім того, менш ніж два роки тому виявилось, що людська пам'ять надзвичайно вразлива система для хакерів. "Хакнути" мозок, вжививши у пам'ять фальшиві спогади, виявилось надто просто.
Джулія Шоу з London South Bank University та Стівен Портер з British Columbia University вперше в історії провели контрольований експеримент із вживленням фальшивих спогадів. Результати експерименту вражають.
Сказавши, що вони вивчають відновлення далеких спогадів, вчені тричі інтерв'ювали учасників експерименту у стилі поліцейського допиту, використовуючи техніки розширення уяви. При цьому вони активно робили припущення про те, що допитувані у підлітковому віці брали участь у скоєнні злочину - крадіжці чи озброєному нападі - і за це потрапили до поліції.
70% учасників у кінці експерименту визнали ці припущення своїми власними спогадами.
"Мета експерименту – примусити людей плутати свою уяву з реальними спогадами" - розповідає Джулія Шоу відповідаючи на питання на популярному веб-ресурсі reddit.com кілька днів тому.
Пані Шоу зізнається, що не очікувала того, наскільки легко виявилось імплантувати фальшиві спогади у людську пам'ять. У червні цього року виходить книга дослідниці, яка називатиметься "Ілюзія пам'яті".
Щоб провести експеримент Джулії Шоу довелося два роки вести дебати з університетським комітетом по етиці – чи можна свідомо вживляти людям спогади, особливо про вдаване кримінальне минуле. Джулія вважає, що по-перше, фальшиві спогади – це абсолютно нормально, по-друге, це - зворотній процес (тобто людині потім легко пояснити, що спогади несправжні) і по-третє, вивчення фальшивих спогадів – критичне для системи правосуддя.
"Будь-яка наука може використовуватись для чогось поганого. Але більш важливо, що це дослідження ілюструє помилки пам'яті й таким чином допомагає запобігти фальшуванню спогадів, особливо в ситуаціях, коли від спогадів людини залежить чи садити когось до в'язниці чи ні", - пояснює Джулія Шоу.
На думку дослідниці, цей експеримент повинен змінити стиль і вагу допитів у розслідуванні злочинів. Крім того, учасники експерименту хоч і зізнаються у неприємних відчуттях після того, як їм розповідають, що їхні спогади були сфальшовані, зазвичай заінтриговані можливостями свого мозку і будуть скептичніше ставитись до власної пам'яті в майбутньому.
Цифра у 70% жахає у світлі того, скільки вироків робиться на основі зізнань і показів свідків та жертв. Експеримент показує, наскільки хиткою структурою є людська пам'ять і як легко наш мозок заповнює пробіли в пам'яті тим, чого насправді ніколи не було. Вчені впевнені, що результати експерименту повинні вплинути на всю судову систему – на методи, якими допитують підозрюваних, свідків і жертв, і взагалі на рівень довіри до спогадів на суді.
Поза криміналістикою розуміння того, як може обманювати нас власний мозок, допомагає нам не сильно покладатись на власну пам'ять й бути обережними з тими, хто намагається маніпулювати нашими спогадами. Більше того, дослідники вважають, що щоразу, як ми повертаємось до певних подій у пам'яті, ми реконструюємо ці події і через певний час вона вже стає невпізнаваною, як у грі в зіпсований телефон.
При цьому фальшиві спогади нічим не відрізняються від реальних – ми можемо пам'ятати відчуття, запахи, смаки та звуки, яких насправді не відчували. Наприклад, якщо через певний час після побачення вам будуть переконливо казати, що поцілунок на прощання був і вправно наводитимуть деталі - із ймовірністю 70% ви "згадаєте" все, аж до тактильних відчуттів.
Під час експерименту вчені не виявили жодних закономірностей щодо того, хто більш схильний до фальшування спогадів, хоча перевіряли учасників за декількома психологічними тестами. Це ще більше доводить, що хакерство власної пам'яті – нормальний процес.
"Фальшиві спогади це ні добре, ні погано", - пише Джулія Шоу. – Вони просто є".
Дослідження доходить висновку: ми так багато додумуємо, щоб з'єднати частини наших спогадів, що наше персональне минуле - це ніщо інше, ніж художня література.
