Ви помічали, що на свята, коли ми більше часу проводили з близькими людьми, ми й дратувалися та сперечалися з ними частіше? Тож дуже важливо вміти контролювати власний гнів.
Опитування, проведене The Evening Standard показало, що від "святкових" стресів удвічі частіше страждають жінки та чоловіки, а дослідження проведене в 2010-му році British Anger Management, виявило, що середньостатистична британська родина починає сперечатися вже о 9:58 ранку.
Як констатує психотерапевт Ізабель Кларк, сьогодні життя сповнене стресів, і те, що вона спостерігає в сучасному суспільстві – це розгальмованість, люди більше сваряться, більше лаються, проявляють більше агресії по відношенню одне до одного.
Як правильно проявляти гнів, не завдаючи при цьому болю іншим людям, поради зібрав сайт Healthista.
Коли ми гніваємося, роблячи це неправильно, то зазвичай підпадаємо під одну з таких категорій: "сердитий забіяка" або "потайний злюка".
Перші – це ті, хто, найчастіше, самі в дитинстві потерпали від запальної вдачі дорослих. Вони навчилися взаємодіяти з навколишнім світом та іншими людьми, дозволяючи гніву брати над собою гору. Вони майже постійно живуть у "стані тривоги", впритул до "точки кипіння", готові вибухнути.
Другі – це ті, про яких оточуючі думають, що вони взагалі ніколи не сердяться. Насправді ж усередині вони аж киплять, але не виказують того, бо бояться проявляти свій гнів. Він накопичується, завдаючи людині фізичної та психологічної шкоди, тримаючи її стані постійного стресу. У багатьох випадках депресія – це результат довго тамованого гніву.
Тож дуже важливо вміти правильно давати гніву вихід.
Людина, яка контролює свій гнів, не видає одразу на ситуацію таку реакцію, про яку потім сама пошкодує. Вона поміркує, проаналізує, через що розсердилася, та сприйме цю інформацію як сигнал, що її інтереси під загрозою.
Потрібно тверезо обміркувати ситуацію, а для цього, перш за все, упоратися зі стресом, неодмінним супутником гніву. Власне, стресова реакція й породжує гнів, змушує тіло бути готовим кинутися в атаку. Відбувається сплеск адреналіну, і розум концентрується на "загрозі", не бачачи повної картини або бачачи її викривленою.
Коли людина в гніві, для неї змішуються минуле та майбутнє. Дуже часто до того, як ми реагуємо спересердя, примішується й якийсь досвід із дитинства тощо. І коли ми гніваємося, варто спитати себе: "Чи те, що сталося, справді настільки обурливе? Або я просто вже потрапляв у схожу ситуацію?"
Що з вами відбувається, коли ви починаєте сердитися? Це може бути некомфортне відчуття в животі або в плечах, або ви починаєте погойдуватися на стільці чи злегка притопувати ногою. Якщо відчуваєте, що це потрібно, перепросіть та в буквальному сенсі вийдіть із цієї ситуації, щоби прислухатися до себе.
У стані стресу наше серце калатає, енергійніше женучи кров до м'язів – щоби можна було дужче вдарити чи швидше вшитися. Ми більше вдихаємо, ніж видихаємо, щоби мати більше кисню на момент активної дії. Якщо ж дії такої не відбувається, у результаті ми отримуємо зміну в балансі кисню та CO2 – і це збиває з пантелику наш мозок, він починає дивитися на все як на загрозу.
Змусьте його заспокоїтися, роблячи повільні видихи.
Зважте, чи справді ця ситуація варта такої вашої емоційної реакції. Спитайте себе, чи через 5 хвилин вона так само вас виводитиме з себе. Якщо ні – просто відпустіть її.
Якщо ви вважаєте, що ситуація справді потребує розставлення крапок над "і", скеруйте енергію на те, щоби зробити це в якомога ефективніший спосіб. Напишіть листа або ретельно поміркуйте над словами, якими ви в розмові донесете до людини свої почуття.
Сердиті люди часто намагаються втримати маску "я крутий, мене ніщо не зачіпає", допоки їхнього обурення не накопичиться так багато, що станеться вибух. Учіться протестувати одразу, але чемно та з розумінням позиції опонента.
Слова, котрі ми вживаємо (навіть подумки), можуть виступати сигналами про небезпеку, які ми самі посилаємо тілу. "Ти ніколи", "ти завжди", "це нечесно" – такі слова звинувачують, заводять вас та опонента, збільшуючи вірогідність вибуху.
Коли ви та ваш співрозмовник близькі до "точки кипіння", конфлікт може перерости в емоційне, а то й фізичне насилля. Не продовжуйте дискусії, якщо помітили у когось із вас чи в обох ознаки того, що тіло перейшло в "режим небезпеки", дихання почастішало, голос підвищився тощо. Підіть пройдіться, погортайте журнал, подзвоніть другу.
Спробуйте спрямувати свій заряд гніву на щось корисне. Вийдіть на пробіжку, поробіть щось у садку, займіться творчістю. Це має бути щось, що перетворить "я серджуся" на "я серджуся, але викидаю цю енергію в інший спосіб".
