Немає на світі українця чи українки, яких би не турбували події, що почали відбуватися в Україні рік тому. І хоча ставлення до Революції Гідності, напевне, різне, проте абсолютно кожного вона зачепила за живе. Важко переживати трагічні події й тим, хто зараз перебуває далеко від дому, від рідної України.
Вже 4 роки, як поїхала за океан проста франківська дівчина Іванна Дзеньків. Вигравши «Грін карту», дівчина подалася шукати кращої долі у США. Все, що відбувалося на Майдані спостерігала звідти, з болем у серці та сльозами на очах. Зараз, як і більшість українців, які живуть за кордоном, намагається допомагати українській армії.
В річницю Революції Гідності емоції настільки переповняли дівчину, що вона вирішила вийти з українським прапором до головної адміністративної будівлі штату Вісконсин, де зараз живе, щоб розповісти всім про те, що зараз переживає Україна та українці.
- Іванко, чому ти вирішила зробити , такий собі, одиночний мітинг?
- Така ідея в мене була давно, відколи почалися події в Україні. Та ось недавно я вирішила приурочити свою акцію до річниці Революції Гідності. Я не знала як я маю виразити емоції, які є в мене в душі до того, що відбувалося в Україні. Мені потрібно було щось зробити.
Я зшила з матеріалу прапор, приклеїла на нього фотографії, які б відображали вагомі події в Україні. Хотіла, щоб з їх допомогою люди могли подивитися і зрозуміти, що ж таки відбувається.
- Ти взяла цей прапор і пішла до місцевого «білого дому»?
- Так. Зараз я живу в місті Медісон, штат Вісконсин. Тут є головна адміністративна будівля – капітолій. Капітолій в Медісоні – це історична пам`ятка архітектури. Крім того, що він функціонує як адміністративна будівля, в ньому також розташований музей. Туристи можуть відвідувати його кожного дня.
Я прийшла до центрального входу в будівлю, розгорнула прапор і стояла там цілий день. З 9 ранку до 5 вечора. Трохи була на вулиці, але зараз тут уже зима, холодно, сніг, тому інколи заходила і всередину будівлі.
Коли я зайшла всередину, там було якесь судове засідання. Через величезні вікна було видно все що там відбувається. Я дивилася на засідання, а потім підняла прапор і декілька присутніх почали кивати головою на знак підтримки.
- Не було страшно одній виходити з прапором на мітинг?
- Я ж не робила нічого незаконного. Інтерес у поліції до мене був. Полісмени підходили і цікавилися, що я роблю. Я їм розповідала і вони спокійно йшли далі.
В капітолій заходила всередину погрітися, оскільки надворі було холодно. Там також можна спокійно висловлювати свою позицію чи думку.
Якраз в цей же день в капітолії проводили мітинг проти місцевого губернатора люди, незадоволені його політикою. Їх було десь близько тридцяти. Ми з ними поспілкувалися на різні теми. Я розповіла їм про проблеми України, їм було цікаво.
- А як твій мітинг сприйняли пересічні американці?
- Якщо сказати чесно, то особливого інтересу не було. Я була дуже розчарована. Так, підходили люди і запитувалися. Але їх було дуже мало. Інтерес дуже малий. За цілий день може 5 людей підійшло. Хоча було дуже холодно, перехожих було не так вже й багато. Машини, які проїжджали повз мене сигналили в знак підтримки.
Дуже багато людей тут навіть не знають де Україна знаходиться. Люди, які підходили до мене, казали, що я молодець, що так вийшла, щоб донести інформацію про свою рідну країну.
В мене не було якоїсь особливої мети. Просто хотіла виразити свої емоції. Розповісти про те, що зараз відбувається в Україні. Побачити чи цікавить це інші нації. На жаль, інтерес виявився дуже мінімальним.
- Чому ти вийшла на мітинг сама? Чи не думала про те, щоб покликати українців, які б теж приєдналися до акції?
- На жаль, в Медісоні я не знаю нікого з українців. Колись жила в Чікаго, там є велика українська комюніті. Чесно кажучи, не знаю чи там на річницю Революції Гідності українці робили демонстрації.
Хоча я підтримую з ними контакти, долучалася до збору коштів на бронежилети для українських військових. Це було ще кілька місяців тому. Ми пересилали їх поштою.
А влітку, коли їхала в Україну, то теж везла із собою в багажі підштаники для військових, бинти і різні необхідні речі.
- А хтось в самій адміністративній будівлі цікавився чому ти прийшла туди з українським прапором?
- Так. До мене підійшов чоловік, який у 2010 році був представником республіканців від штату Вісконсин в Конгресі. Зараз він очолює Комітет зв`язків з громадськістю тут, в Медісоні. Його мій мітинг дуже зацікавив і все, що я йому розповідала.
Вчора я мала з ним зустріч. Він запропонував сприяння, якщо я хочу і далі щось робити в цьому напрямку. Обіцяв домовитися про інтерв’ю в місцевих ЗМІ. Проте, я ще не знаю, що зможу, адже я не була до цього готова.
- Значить ти плануєш далі привертати увагу американців до подій, що відбуваються в Україні?
- Я спробую викласти на папері свої думки і зустрінуся з тим чоловіком з Конгресу. Побачимо, що з того вийде.
Крім цього, я взяла дозвіл, щоб всередині капітолію поставити спеціальний стенд. Там можна розміщувати інформацію, присвячену певній темі. Я хочу зробити там стенд, присвячений Україні. Зараз думаю над тим, що саме на ньому розмістити.
