Перекладачка, журналістка і мандрівниця Ірина Малішевська протягом місяця закохувалася у Франківськ і розчаровувалася в ньому.
Атмосфера інтернаціональності
Таку кількість іноземців я бачила хіба що в Парижі та Барселоні і точно не бачила в жодному іншому українському місті. Тут навчаються студенти з Індії, Африки, Туреччини, Близького Сходу, Китаю, В’єтнаму. Багато хто з них перевівся з вишів східної України. Місту ще потрібно прийняти їх, а їм – навчитися інтегруватися. Наразі вони спілкуються переважно закритими компаніями. Посміхаюся, почувши, як у маршрутці іноземні студенти англійською обговорюють, чи має мистецтво виконувати повчальну функцію.
Компактність географії та стосунків
Франківськ має людяні масштаби. Тут легко ходити пішки. Окрім пішохідних «стометрівки» і Шевченка, є багато малих затишних вулиць і підворіть. Неможливо йти містом і щось пропустити, все – на відстані кроку. У Києві на будь-яку подію треба їхати спеціально, хіба що живеш або працюєш у центрі. А тут достатньо просто зробити крок з дому на вулицю. Смішно, як усі роблять великі очі, коли чують «мешкаю на Пасічній». Пасічна – ніби місцева Троєщина, але звідти півгодини пішки до центру. Будинки приватного сектору – поруч із багатоповерхівками (у яких, на щастя, не так уже й багато поверхів). Річки, озера й мости теж створюють затишок.
У трьох словах Франківськ – безпечний, затишний і красивий. Кажуть, він визнаний найкомфортнішим місцем України, – залюбки вірю. Тут швидко обростаєш знайомствами, через тиждень у місті починаєш помічати на вулиці знайомі обличчя. Франківці справді люблять своє місто. Десь зустріла напис СтанісLOVE – такий він і є.
Жваве культурне життя
Є відчуття, що у Франківську постійно щось відбувається: мистецькі фестивалі, презентації, арт-резиденції. Та завдяки компактним розмірам міста тут не буває ступору, коли не можеш обрати, куди бігти. Якщо у місті одночасно відбувається кілька цікавих подій, можна встигнути скрізь: культурні локації розміщені поряд. Вийшли з книгарні «Є» – зайшли у «Станцію», звідти – на концерт у «Старий пес» чи на публічну лекцію в Urban Space 100.
Доступні ресторани
Страви в кафе коштують від 10 грн, у ресторанах можна наїстися від пуза за 50 грн. Банош, деруни, ріп’яники, галицька та європейська кухня, автентичні ресторани, легендарні кав’ярні, пивниці – все на місці.
Горрри!
Гори – на відстані двох годин їзди, тож повітря у Франківську відчутно краще за київське. Звісно, і через менш завантажений дорожній рух, але й завдяки лісистості місцевості. Мальовничі Карпати радо вітають усіх: туристів з наплічниками, лижників, родини, що приїздять відпочити до схованих в лісах пансіонатів, любителів етніки, що полюють на старовинні сорочки на місцевих базарах. Та й банош найкраще смакує у гірській колибі.
Справжнє знайомство з містом починається, коли звертаєш у бічні вулиці зі сміттєвими баками, брудними базарами, міськими туалетами та пиріжковими, де, кажуть, живуть щури. Місто мені дуже полюбилося, я навіть винайшла фейсбук-жанр «ода Франківську». Проте можу так само писати пасквілі на тему роздовбаних тротуарів Галицької.
Розбиті дороги
Дороги, від яких страждають водії – то півбіди. Розбиті тротуари з ямами чи присипані щебенем – неповага до пішоходів. Та місцеві знайомі кажуть, що наразі дорожнє покриття дуже покращилося порівняно з попередніми роками: роки три тому на розі Парку піонерів і вулиці Галицької тролейбус перевернувся через ями і неприбраний сніг.
Місту далеко до філософії безбар’єрності: зустрічаю пішохідні переходи в незручних місцях, не кажучи про дороги, необладнані для людей на візках.
Транспортна система
Попри компактність, місто завантажене. Корки і тягучки трапляються незалежно від години пік, пішоходи деколи швидші за транспорт. Маршрутки і державний транспорт ходять лише до 22.00 – 22.30. Треба підлаштовуватися під цей розклад, пізніше можна пересуватися тільки пішки чи на таксі (Київ теж страждає від браку нічного транспорту, але ж маршрутки там ходять до 23 години, а метро – до півночі).
Сюди ж додам хаотичне паркування, яке невідомо чи регулюється.
Невпорядкована реклама
Вулиці і будинки захаращені рекламою. Я думала, це київська фішка, та ні – Івано-Франківськ дає гідний приклад візуального несмаку. Для умільців вуличної реклами у пеклі приготований спеціальний куточок.
Забудова
Забудовники влаштовують свавілля зокрема і в історичних кварталах. Благо, про це говорять вголос і протестують. Зараз ведуться дискусії проти забудови біля історичних мурів Бастіону.
Маленькі магазини
…з протухлим товаром на кшталт сиру із зеленою пліснявою (не тою, що на рокфорі), бідним вибором і завищеними цінами. Сподіваюся, що в майбутньому у Франківську розвиватимуть мережі фермерських продуктів, адже поряд Косів зі знаменитими на всю Україну сирами, і численні містечка і села, що виробляють натуральні продукти.
Тревел-блог Ірини Малішевської.
Джерело: UFRA
