«Автомобіль Opel Omega, номерний знак 0249, зупиніться!» - Ліля чітко віддає наказ у мегафон. Вона виходить з патрульної машини і рішуче прямує до автівки порушника.
"Доброго дня, інспектор патрульної поліції міста Житомир Макаренко!", - впевнено представляється вона, наблизившись.
Водій перетнув суцільну подвійну лінію, що передбачає адміністративну відповідальність. Дівчина уважно перевіряє його документи і виписує штраф.
"Більше не порушуйте!" - строго наказує Ліля, повертаючись у машину.
Ця 21-річна жінка ставиться до своєї роботи серйозно, хоча це – лише навчання. На майданчику Житомирського тренінгового центру поліції вона лише вчиться бути патрульною.
Без форми і на високих підборах Ліля поки що мало схожа на поліцейського, але вона на потрібному шляху.
Разом з іншими дівчатами, які беруть участь у цьому підготовчому курсі, вона прагне довести, що жінки заслуговують на місце у поліції.
"Тут можна себе проявити, бути самостійною і довести всім, що жінки сильні, вони справляються і з чоловічою роботою!", - каже Ліля з гордістю.
З 237 курсантів, які тут навчаються, жінок лише 33, але завзятості і запалу їм не бракує. Та й кремезні тренери ні для кого не роблять поблажок, тож під час розігріву жінки відтискаються і присідають разом з чоловіками.
Запрошуючи жінок на службу до поліції, представники української влади стверджували, що такий крок допоможе відновити довіру людей до правоохоронців і водночас сприятиме вирішенню проблеми насильства проти жінок та дітей.
Але чи готове пострадянське суспільство, де й досі існують гендерні стереотипи, прийняти жінок у ролі поліцейських?
"Найпоширеніша реакція спершу була: "Вау! Жінка-поліцейський! Це круто! Давайте робити селфі!", - згадує 28-річна Дар’я Замараєва, командир однієї з рот патрульної поліції Києва.
Ми вирушили з нею на денне патрулювання, щоб побачити, як виглядає типовий день поліціантки.
Дар’я розповідає, що від початку роботи вони стикалася з численними труднощами, але найбільшою складністю було завоювати довіру людей.
"Західне віяння наголошує на гендерній рівності, але тут спершу було певне несприйняття і нерозуміння, що перед тобою представник влади, який має законні вимоги, і їх потрібно дотримуватися. Зараз після півроку роботи нас сприймають серйозніше, але попереду ще багато роботи", - розповідає жінка.
Для неї шлях у поліцію був непростим: почувши про набір до служби, Дар’я залишила двох своїх дітей із батьками у рідному Запоріжжі й подалася до Києва. Вона зізнається, що страшенно сумує за своїми малими, але не сумнівається у тому, що вчинила правильно.
"Я хотіла допомогти змінити країну на краще. Було розуміння, що зараз в Україні відбуваються ґрунтовні реформи, і я просто не могла лишатися осторонь", - пояснює вона.
Зміна Дар’ї тільки-но почалася, а роботи вже вистачає.
Проїжджаючи однією з найбільш завантажених магістралей на лівому березі Києва, дівчина помічає автомобіль на аварійці, що стоїть під мостом метро просто на проїжджій частині. Це – грубе порушення дорожніх правил.
Очікуючи на водія, Дар’я з напарником оглядають авто і складають постанову про порушення. Нарешті з’являється і сам винуватець.
Йому страшенно шкода, і він більше так не буде, та й з машини вискочив на п’ять хвилин, тож чи обов’язково виписувати штраф? Так, обов’язково. Правила одні для всіх, відказує Дар’я.
Чоловік помітно засмучений, і я запитую його, як він почувається після того, як жінка-поліцейський так ускладнила йому життя. Але, на мій подив, водій реагує привітно.
"Я помилився і плачу за це. Вона виконує свою роботу, я нормально це сприймаю. Я не ставлюся до неї як до жінки, я ставлюся до неї, як до поліцейського, - каже він, усміхаючись до Дар'ї, і тут же робить їй комплімент. - Жінки-поліцейські потрібні, адже своїми посмішками вони роблять цю атмосферу не такою напруженою".
Вона лише розводить руками.
Під час невеличкої обідньої перерви ми зупиняємося на заправці. За кавою Дар’я розповідає мені, що її служба вимагає багато сил та енергії, але жінці її робота страшенно подобається.
Увесь час поки ми "патрулювали" мені, як жінці, не давало спокою одне запитання, тож зараз випала слушна нагода.
"Дашо, а як ви ставитеся до того, що маєте носити щодня одну й ту саму форму?", - запитую я.
Вона трохи здивована, але одразу має для мене відповідь.
"Я пишаюся формою, яку ношу. Щодня, одягаючи кітель, я відчуваю гордість. Час від часу це трохи приїдається, але я почуваюся у цій формі комфортно та впевнено, тож так, я пишаюся тим, що ношу форму поліцейського", - відказує вона з посмішкою.
Напарник Дар’ї Олександр каже, що ставиться до неї як до рівні, але все ж має певні перестороги.
"Є ситуації, коли треба застосувати фізичну силу. І оскільки вона дівчина, то не може застосувати фізичну силу так, як хлопець, бо вона не має стільки агресії", - зізнається він.
Але дехто вважає, що саме цього поліцейські не можуть собі дозволити. На Троєщині, що має славу одного з найкримінальніших районів столиці, я зустрічаюся із 43-річним Сергієм. По ночах чоловік часто підробляє таксистом.
Він розповідає, що працюючи за кермом, часто має справу з поліцейськими, але ці зустрічі не завжди приємні, особливо, коли йдеться про жінок-поліцейських.
"Поліція – це боротьба зі злочинністю, а боротьба зі злочинністю це своєрідна війна! Ви багато дівчат бачили на війні?", - заводиться Сергій, щойно ми сідаємо до нього в машину.
"Жінки-поліцейські переважно ховаються за своїх напарників-чоловіків. Не думаю, що вони здатні чинити спротив злочинцю. Через це, на мою думку, вони ставлять під загрозу своє життя і життя своїх напарників", - впевнено каже чоловік.
Він вважає, що якщо влада прагнула зробити шоу – вродливі дівчата на гарних автівках – вони це зробили, але час рухатися на наступний рівень – довести, що вони ефективні.
Хоч там як, але певні завдання вимагають від правоохоронців чуйності і комунікативних навичок, а не грубої сили, і тут, кажуть керівники поліції, жінкам немає рівних.
"Жінки прекрасно виконують службові обов’язки, запроваджуючи нову методику охорони порядку. Вони чудові у спілкуванні, вони прекрасно справляються з випадками домашнього насильства, легко знаходять спільну мову з дітьми та жінками", - розповідає голова національної поліції Хатія Деканоїдзе.
"Я головний борець за те, щоб мати більше жінок у поліції", - продовжує вона із посмішкою. Пані Деканоїдзе задоволена тим, що вже вдалося зробити.
Голова поліції визнає, що маючи пострадянську ментальність, Україна ще не до кінця позбулася закоренілих гендерних стереотипів, але вона переконана, що українці готові прийняти нові цінності, включно з новою роллю жінок як правоохоронців.
"Українці дуже сучасні!, - каже Хатія Деканоїдзе. - Вони – справжня частина європейської нації. Вони розуміють сучасні стандарти, і вони заслуговують на сучасні стандарти".
Майже всі, з ким ми спілкувалися у Києві, схвально відгукуються про поліціанток, а якщо хтось і має альтернативну думку, то неохоче про це говорить, тим паче з журналістами.
Але ті, хто бояться говорити відверто в реалі, залюбки це роблять у мережі.
Українська поліцейська Людмила Мілевич має понад 4000 підписників на своєму YouTube-каналі. Жінка зі стрункою фігурою, довгим чорним волоссям, великими очима і яскравим макіяжем відома серед своїх прихильників як "сексі-коп".
У своєму відеоблозі вона охоче розповідає про службу й ділиться секретами стрункості та краси. Фани Людмили із захватом коментують кожен її новий пост, але є й ті, хто не розділяє загального захвату.
"Гарненьким личком правопорушника не затримаєш і манікюр сам правильно процесуальні документи не складе. Ви красиві, але ось Ваш професіоналізм поки викликає сумніви", - пише один з користувачів.
Дехто ще менш ввічливий: "Ти живого бандита бачила? Він страшний, як правило озброєний, і йому до лампочки твоя засмага і твій гламур. Шановне українське суспільство, ви вірите в те, що вона надасть допомогу?"
Таких голосів небагато, але доки вони лунають, це означає, що, аби здобути прихильність і довіру всього суспільства, українським поліціанткам ще належить довести, що вони - більше, ніж просто вродливе личко.
https://youtu.be/F-xFh5upwE0
