Руслан Марцінків є одним із найпопулярніших мерів в Україні. В 2015 році "свободівець" Марцінків переміг з невеликою перевагою Ігоря Насалика...
Він чи не єдиний з кандидатів у мери, хто системно працює над своїм іміджем і таргетовано комунікує з електоратом: з кимось наживо, з кимось через прямі ефіри на телебаченні, з кимось через соцмережі, а з кимось – прямо в церкві.
...Свого часу Марцінків забороняв виступи гурту "Хамерман знищує віруси", демонстративно відстоював християнські цінності, гостро висловлювався про ЛГБТ-спільноту, критикував ромів. Про це і більше в інтерв'ю Української правди.
Впродовж 30-ти хвилинної розмови Руслан Марцінків розповідає про те, як працює з виборцями, роздумує чи церква і держава мають бути роз’єднаними, та переконує, що геї не можуть бути патріотами.
– Давайте почнемо з самого початку. Незабаром місцеві вибори – який у вас сьогодні рейтинг?
– Рейтинги – це така річ мінлива. Якби я вірив тільки в рейтинги, то я б ніколи не виграв вибори. Коли я йшов на попередні вибори, у мене був 1% рейтингу перед початком виборчої кампанії.
Станом на сьогодні в місті підтримка у мене відсотків десь 70-75. Це не означає, що треба розслабитися і нічого не робити, тому що насправді рейтинги – це дуже мінливо.
– За рахунок чого такий рейтинг? Розкажіть без пафосу і гасел, що ви конкретно робите для того, щоб мати таку підтримку?
– По-перше – відкритість, тобто ми достатньо відкриті, я спілкуюсь з людьми постійно. Це "чорна п'ятниця", це походи на ринки, це постійні зустрічі в дворах...
- Що за "чорна п'ятниця"?
– Це акція. От кожної п'ятниці я беру чиновників, ми з ними їдемо зранку на велосипедах інспектувати якийсь мікрорайон. Дивимося, де треба яму засипати, де зрізати дерева, поспілкуватися з людьми, поспілкуватися з підприємцями, якщо це невеличкий ринок чи громадський транспорт – перевіряємо.
Тобто це все складова відкритості. Крім того, публічно є можливість зателефонувати, задати мені питання.
Всі знають – в четвер ввечері у мене три ефіри прямих є, де можна подзвонити, поставити своє питання, висловити свою позицію. А якщо ви не дивитеся телевізор, то в п'ятницю у Facebook-трансляції можна задати питання.
– Заради правди – я до вас не додзвонився. Я телефонував на ваш особистий телефон, ви вибили.
– Можливо. Але зараз я говорю про прямі ефіри на телебаченні.
Крім того у мене до 300 повідомлень в месенджері, які ми опрацьовуєм. Тобто в різних соціальних мережах люди мені пишуть як міському голові.
- У вас ціла команда працює над комунікаціями?
– Частина людей, яка працює тут. Це перша складова – відкритість.
Друга складова – це те, що ми робимо конкретну роботу, бо без конкретної роботи слова не мають ніякого значення.
Це і розвиток громадського транспорту – нові тролейбуси, нові автобуси, ну і щороку їхню збільшуємо кількість, збільшуємо мережу тролейбусних ліній, і люди це бачать.
Далі – це ремонт дворів, яких 350 уже зроблено, а ще треба робити, бо це такий вічний процес. Це тротуари, це облаштування парків, це скверики. Тобто це робота по благоустрою в першу чергу.
Далі – це освітні заклади: як нові, так і старі. Нових побудували 7 закладів: 6 садочків, 1 школу. Старих уже майже 20 відновили, капітально відремонтували. Тобто люди це все не просто відчувають, вони бачать, що щось змінюється.
– Я в Івано-Франківську зараз перебуваю тиждень і бачу з вашого боку досить системний піар. Хто ваш політтехнолог?
– Політтехнолог? Нема в мене політтехнолога. Є друзі, які мене консультують, які дають якісь ідеї.
Але я сам багато чого розумію. Слухайте, я все життя у виборах. Все життя я сам був керівником виборчих штабів. Я пройшов шлях від того, хто роздає газети на вулиці!
– Я помітив ваші намети по всьому місту. Давайте говорити відверто – ваші конкуренти не проявляють себе у креативі та з їхнього боку не помітно системної роботи з електоратом. У медійності та офлайн-роботі з виборцями ви проявляєте себе сповна. То хто вас консультує?
– Ну, здебільшого я сам все придумую. Подекуди, хтось щось може підказати і порадити. Але немає політтехнолога, який веде Марцінківа.
– Скільки витрачаєте на свій піар, наприклад, за останній місяць?
– Ну, по-різному. Це не можна виміряти тільки грошима. Чому? Я поясню: білборди для прикладу. Є Олег Капустяк, який є власником білбордів, який "свободівець" – депутат міської ради. Воно мені не коштує так як на ринку.
- Ви маєте знижку, правильно?
– Так, то навіть не я, а наша команда… Це пожертва Івана.
Є ще поліграфія для прикладу. Є Роман Онуфрієв, Петро Гавриш – депутати міської ради, "Лілея НВ". Тобто я знаю, що поліграфія є, борди є, ну, телебачення...
Телебачення – вважаю, що частково я створюю сам інформаційні приводи як міський голова.
– Ви самі їх генеруєте?
– Я їх сам генерую, і воно цікаво для журналістів. Частково з місцевими медіа ми маємо договори про висвітлення діяльності, але я в цьому нічого поганого не бачу. Ми висвітлюємо діяльність органів місцевого самоврядування, тому що люди мають знати, що відбувається: як сесія відбулася, як виконком відбувся, що влада зробила, що не зробила.
Ну, зокрема, навіть ці програми спілкування в живому режимі – люди питають, я відповідаю.
– У вас кожного тижня прямо програма на телебаченні?
– Кожного тижня в четвер, всі знають – о шостій годині телеканал "Вежа", о сьомій телеканал "Галичина", о восьмій телеканал "Раі". Людина знає, що він в четвер включає телевізор, набирає номер і там може висловити свою думку і поставити мені запитання.
– Виходить ви закриваєте всі місцеві канали в четвер? Ви самі придумали таку комунікацію?
– Сам придумав.
– Гроші за це платите?
– "Вежі" не платимо, це наше комунальне телебачення, а щодо "Раі" і "Галичини" – ми маємо договори про висвітлення діяльності міської влади.
- Я слідкую за вашим Інстаграмом. Помітно, що ви в досить приятельських відносинах з духовенством УГКЦ – зі священиками, єпископами.
– Так.
– На вашу думку, влада і церква мають бути роз'єднаними?
– Що означає роз'єднані? Ми зобов'язані бути разом, тому що церква – це люди, це вірні. Тобто вірні, які входять в громаду. Я, як міський голова, очолюю громаду і даруйте, але місто – це велика парафія.
Велика парафія поділяється на невеликі, і люди, які входять, до різних конфесій. Ми не кажемо "ці правильні, ці неправильні". Всі правильні, але люди ходять в ці маленькі спільноти, і я спілкуюся з цими спільнотами через можливість піти разом помолитися, потім біля церкви поспілкуватися. Тому що виходячи з церкви, у них багато є питань – про дороги, про тротуари. Це додаткова можливість комунікації, тільки інша.
Я є віруючим і не бачу в цьому ніякої проблеми. Це не означає, що в нас там інквізиція чи ще щось, але це означає, що це хороша співпраця: там, де є люди, там і повинна бути міська влада. Це моя позиція.
– Але чи не виходить так, що ви використовуєте церкву в тому числі як площадку для агітації?
– Я б не сказав, що це для агітації, це більше спілкування. Тому що кожний прихід на ту чи іншу парафію – це якесь певне спілкування по проблемах того чи іншого мікрорайону, чи того чи іншого села.
Так склалося історично в Галичині, що, наприклад, якщо в мою громаду входить зараз 18 сіл, то для нас завжди була церква, школа, сільський голова. Тобто були чотири-п'ять інституцій.
Мінялися влади, мінялися всі, а ці речі не мінялися. Тому якщо ти хочеш бути успішним, як міський голова і голова громад – ти зобов'язаний у цих напрямках працювати.
– Я розумію вашу логіку, але це досить хитра позиція. Тому що, коли ви підтримуєте хороші відносини з єпископами, священниками – вони вже підсвідомо до вас ставляться прихильно і готові публічно вас підтримувати.
А вони частина суспільства чи не частина суспільства?
– Вони можуть за вас агітувати?
– Я ніколи такого не просив! Для мене це площадка для спілкування. Якщо я приходжу в храм, то просто спілкуюся з вірними. Там немає агітації.
– Тобто протиріччя ви не бачите, що політика і церква мають бути різділеними?
– Не бачу. Я завжди не скривав, що я за християнські цінності і є віруючим. Я поважаю інші віри, але я є християнського віросповідання, тут нічого поганого не бачу.
Це мої переконання внутрішні – хтось підтримує, хтось не підтримує. У нас демократія, демократична країна, так? Ніхто ж не забороняє, скажімо, працювати в цьому напрямку.
– Наскільки тут є елемент показовості і щирості? Тому що я, наприклад, віруючий, я ходжу в церкву, нікому про це не кажу – мені так зручно, бо це мої персональні відносини з Богом.
– Дивіться, якщо ти публічна особа, в тебе немає персональності...
– Я також публічна особа і ніхто не знає, чи був я в церкві чи не був.
– Персональності немає… Деякі політики кажуть: "У мене родина, ви туди не втручайтесь". Немає такого в політиці, це нереально!
Для політики немає тем табу. Тут твої переконання, твоя сім’я, твоя родина. Як би мені того не хотілося, вона є публічною, вона є доступною.
Якщо я прийшов до храму, навіть якщо я нічого не буду говорити, я є публічним і люди звертатимуть на мене увагу. Навіть мати Тереза казала, що коли ти робиш добрі діла, то все рівно хтось подумає, що ти це робиш заради того, щоб був піар.
– За останні кілька років ви приєднали до Івано-Франківська найближчі села: Вовчинець, Крихівці, Хриплин, і решту. Ви спеціально їх приєднували, щоб наростити свій електорат? Ви приєднали до міста села, які дуже хотіли стати частиною Івано-Франківська і очевидно, що ці люди стали вашими прихильниками.
– Не факт. Тобто Вовчинець хотів створити свою ОТГ. І фактично рух щодо створення ОТГ пішов з того, що Вовчинець хотів відділитися.
Вже потім пішов цей процес, люди побачили, що ми спілкуємося, робимо хороші справи, потягнулися до міста. І станом на сьогодні в ОТГ має увійти 18 сіл: 9 приєдналося вже добровільно, а решта 9 ідуть по перспективному плану. Це непростий процес. Я би не сказав, що тут є десь позитив – десь є негатив.
– Ну ви ж роздали жителям цих сіл картку івано-франківця?
– Так, однозначно.
– Ви визнаєте, що приєднання ближніх сіл до Франківська йде вам у плюс?
– Ми це зможемо сказати вже після закінчення виборчої кампанії, коли будуть результати виборів. Гіпотетично думаю, що плюс.
– Які у вас відносини з центральною владою?
– У мене по-різному. Я часто критикую, тому що я вважаю, що має бути діалог, а не монолог.
Знаю особисто Дениса Анатолійовича Шмигаля, тому що він працював головою облдержадміністрації. У нас були і хороші якісь моменти, були і критичні моменти.
Є нормальне спілкування з головою адміністрації обласної, який є представником центральної влади по вертикалі. Але я, наприклад, ніколи не буду мовчати, якщо рішення йдуть не в користь місту.
– А ви можете перерахувати, які речі були конфліктні у вас із центральною владою?
– Наприклад, коли цього року хотіли забрати пайову участь і акцизний збір з місцевих органів влади і їх відмінити, то ясно, що ми це критикували. Або коли по COVID-19 не виплачувалися 300% і органи місцевого самоврядування 2 місяці доплачували ці кошти медикам зі своїх бюджетів, ясно, що я критикував.
Тому що ви пообіцяли, ви сказали людям, але не передбачили кошти на витрати, я вже не кажу про медикаменти і про інше. Ну про такі речі практичного характеру я ніколи не мовчав, завжди кажу свою думку.
– А із Зеленським ви комунікуєте?
– Відверто кажучи, перший раз була комунікація, коли він приїжджав до нас ще на початку. І другий раз я був на нараді, коли президент приїжджав до нашого аеропорту.
– Тобто він не вибудовує роботу з регіонами, правильно я розумію?
– Ну я такої системної роботи не бачу. Хоча я розумію, що крім президента є уряд, а крім уряду є представники центральної влади – голови адміністрацій. Тобто в мене спілкування з головою адміністрації є і воно нормальне.
– З Єрмаком?
– Ні, з місцевим. Але якогось системного діалогу з центром не відчувається. Хоча хочу сказати, що й при попередньому президентові цього не було.
– Давайте зробимо порівняння: яка співпраця з міськими головами була при Порошенку і яка при Зеленському?
– Так само було. Єдине, що я більше знав Сергія Березенка. Але знову ж таки, сказати, що була системна робота з міськими головами минулої каденції чи зараз – я не можу сказати.
– На вашу думку, що зміниться після місцевих виборів? Чи буде конфлікт сильних міських голів із центром?
– Я думаю, що це все залежить від взаємостосунків, від комунікації. Можливо, зміниться сприйняття центральною владою міських голів як опонентів. Сьогодні вони чомусь сприймають нас опонентами.
Тобто ми не "слуги народу" – значить ми політичні опоненти. Після виборів, може, ця річ зніметься.
– А якщо так і триватиме?
– Ну це неправильно. Хочеться діалогу, незалежно від політичного переконання. Є речі, які треба робити незалежно, чи подобається тобі хтось чи ні. Для цього є призначення влади.
Не хочеться витрачати час на взаємопоборювання. Хочеться витрачати час для того, щоб людям зробити кращі умови життя. От для цього хочеться працювати.
Я не прийшов на посаду міського голови, щоб з кимось протистояти. Я прийшов на посаду міського голови, щоб побудувати місто, комунальний транспорт, відремонтувати всі двори, зробити дороги. Оце є суть моєї роботи, а не протистояння з кимось.
– Останній блок питань. Ви – ксенофоб?
– Ні.
– Тоді що за заява була про ромів?
– Я просто за рівноправ’я. Тобто закон один для всіх.
– Так ви їх хотіли спакувати і вивезти!
– Ні, я хотів, щоби ці люди добровільно попросилися поїхати. Добровільно! Ми дали автобус, транспорт дали. Частина людей поїхала, частина не поїхала. Ну то про що я можу говорити?
Я просто, можливо, емоційно це сказав. Так, це емоція. Але я за порядок. Мені не грає ролі хто – всі мають дотримуватися порядку.
– Скажіть, а коли ви озвучували цю заяву, ви орієнтувалися на те, що, більшість івано-франківців, хоч про це мовчить, але насправді недолюблює ромів?
– Чесно, ні.
– Це не була гра для виборців?
– Це не була гра для виборців. Я був сповнений емоцій. Зрозумійте, був строгий карантин, а хтось жив у привокзальному сквері і чіплявся до людей. Я вважаю, що це неправильно. Правила одні для всіх мають бути, незалежно від національності. Інакше тоді не буде порядку.
– Проти вас поліція відкривала провадження. Яка там ситуація?
– Експертиза зараз проводиться лінгвістична. Так що все ще триває.
– Останнє питання. Під час попередньої кампанії на одному з телеканалів вас запитували: "чи гей може бути патріотом"? Ви тоді сказали, що ні. Вже минуло багато часу і можливо щось змінилося у ваших переконаннях. То, чи гей може бути патріотом?
– Я не міняю свою думку.
– Озвучте її.
– Гей не може бути патріотом.
