На жаль, досить велика частка батьків не розуміє, що деякі дії є економічним насильством щодо дитини. Проте статистика дослідження Ради Європи говорить про те, що понад 20% дітей в Україні стикаються постійно або хоч раз стикнулись з економічним насильством. У більшості випадків таке насильство було з боку батьків.
Національна гаряча лінія для дітей та молоді дає пояснення, що ж є економічним насильством над дитиною?
▫️ незабезпечення базових потреб дитини, що впливає на її стан здоров’я та розвиток;
▫️ обмеження у доступі до власних коштів чи речей;
▫️ заборона навчатися або незабезпечення необхідних засобів для навчання;
▫️ псування чи ліквідація майна, яке належить дитині;
▫️ примус до праці, експлуатація;
▫️ залучення до жебракування;
▫️ вигнання з дому;
▫️ використовування праці як форми покарання.
Вчинення таких дій є порушенням прав дитини.
Деякі прояви економічного насильства можуть бути пов’язані не лише із санкціями з боку батьків, але й з об’єктивною неспроможністю батьків забезпечити дитину необхідним. Попри це, така поведінка є правопорушенням.
Деякі батьки та діти не розрізняють певні «домашні обов’язки» та «примус до праці». Тож, наведемо приклад: родина проживає в селі; батьки хлопця тримають город та мають з нього значний прибуток для сім’ї, дитина має постійно забов’язання – допомагати на городі, лише після того вона може займатися домашнім завданням та хобі – футболом. Такі дії є порушенням прав дитини та примусом до праці. Проте, наприклад, прохання батьків помити за собою посуд не є економічним насильством.
Також доволі часто економічне насильство проявляється в обмеженні доступу до особистих речей/грошей, їх псування чи присвоєння. Наприклад, мати регулярно забирає в дитини подаровані гроші на свята. Незважаючи на можливо реальну необхідність цих грошей, мама не має права вчиняти такі дії.
⠀
Фото з відкритих джерел ілюстроване
