В.о міністра охорони здоров’я Уляна Супрун розповіла про "зелене місто" і яким чином місто впливає на психіку людини.
Про це пише Типовий Франківськ з посиланням на Facebook сторінку Уляни Супрун.
"Коли ми чуємо “здорове місто”, то передусім на думку спадають парки, велосипедні доріжки, чисті повітря та вода. Але здоров’я це не лише про тіло, а й про психіку", - пише Супрун.
В.о мінстр охорони здоров'я каже, що місто дуже сильно впливає на наш психічний стан. Воно може як погіршувати його, посилюючи тривожність, відчуття самотності і безпорадності, так і сприяти психічному здоров’ю. Для цього місто повинно сприяти взаємодії та діяльності людей, бути безбар’єрним і зеленим.
"Почнемо із взаємодії з іншими людьми та можливості бути активними — громадських просторів. Ми істоти соціальні, і наш мозок сприймає соціальну ізоляцію як фізичний біль. Неможливість бути з іншими чи небезпека, як-то ризик бути збитим машиною — це потужне джерело стресу", - йдеться в дописі Уляни Супрун.
Люди, що живуть в містах чи районах, які не дають можливості розвивати сусідську спільноту, де ніхто нікого не знає, або в сучасних “гетто” — мають більші шанси розвинути психічну хворобу. Натомість, громадські простори, що дають змогу спілкуватися, знайомитися, почуватися в безпеці, займатися спортом чи танцювати просто неба, сприяють психічному здоров’ю містян. Дуже добре, коли місцева влада облаштовує пішохідні зони, ярмарки, парки і майданчики.
Містяни навіть можуть вийти в парк з колонкою та друзями і влаштувати танці. Така активність — це дія, соціальна взаємодія та профілактика нейродегенервативних хвороб.
Інша засада психічного здоров’я — це інклюзивність міста, його безбар’єрність. Передусім вона пов’язана з можливістю взаємодіяти. “Хороший дизайн створює можливості, поганий — знищує” (англ. “good design enables, bad design disables”).
Як на візочку, чи з дитиною у візочку, потрапити в тролейбус, спуститися в метро і зробити пересадку? Ніяк. Внаслідок бар’єрності наших міст багато людей стають ізольованими або мусять відчайдушно долати перешкоди щодня. Уявіть, що можуть відчувати, стоячи перед підземним переходом, батько чи матір із візочком, людина літнього віку, яка може впасти і зламати шийку стегна, ветеран, який поки чекає на протез ноги і пересувається на милицях.
Кожен із нас може рано чи пізно безпорадно дивитися на сходи. Тому слід робити дві речі:
За можливістю, відходити від антисоціальних підземних переходів та сходів, і облаштовувати наземні переходи, пандуси та зручний громадський транспорт. Там, де світлофори вже є, варто облаштовувати наземні переходи.
Допомагати один одному. Якщо ви бачите, що людині важко спускатися чи підійматися сходами, чи відчинити двері і проїхати візочком, допоможіть. Часто ми соромимося просити перехожих про допомогу. А якщо вам потрібна — звертайтеся до оточуючих. Виграють від цього всі. Коли ми допомагаємо іншим, то самі при цьому почуваємося щасливими. Співпричетність нам потрібна.
І третя опора нашого психічного здоров’я в місті — це дерева та будь-яка рослинність.
Дослідження показали, що навіть 20 хвилин перебування серед дерев та зелених насаджень знижують рівень кортизолу, тобто допомагають долати стресовий стан.
Спостереження за птахами британські лікарі прописують як заспокійливий засіб.
Що більше парків та скверів в межах пішохідної досяжності, то менші шанси захворіти на психічну хворобу.
Зелені насадження в усьому світі — це ознака елітності району та запорука кращого здоров’я мешканців.
Варто дбати про ті дерева, що уже є: не рубати, не кронувати їх “під сірник”, не знищувати вихлопними газами заторів. Якщо дерево загинуло, на цьому місці варто посадити нове, а не припаркувати авто. Кожен з нас може озеленити власний балкон, чи посадити дерево або кущ в громадському просторі.
Як бачите, все пов’язано: громадські простори, дерева, взаємодія і відповідальність. Кожен може долучитися до того, аби зробити простір навколо інклюзивним, дружнім та зеленим.
