Неправда те, що хорошу справу шлюбом не назвуть. Ми самі будуємо цю справу, чепуримо її, періодично і пристрасно псуємо цю справу. А до фахівця зазвичай йдемо десь через 6 років після того, як стає терміново необхідно все лагодити...
Так говорить Джон Готтман - видатний спец по налагодженню бракованих шлюбів і засновник цілого Інституту досліджень відносин. Він розробив цілу теорію, 25 років досліджуючи сотні подружніх пар. Що особливо важливо - психолог довго і щасливо одружений. Але справа не у везінні! Адже попередній його шлюб закінчився розлученням - і приніс багато корисного досвіду. Тому Готтман поганого не порадить! Конспектуємо його формулу щасливого шлюбу і поради, як направити його в щасливе русло ;)
Вона існує, так. І сексу вона не перешкода, і шлюбові також! Навпаки, на ній все і тримається, як на старшому з китів. Обидва партнери вкладають у відносини якийсь загальний капітал: інтересів, емоцій, планів, мрій і сподівань. Якщо у тебе до нього пр-р-ристрасть, але ви не можете над чимось захоплено посміятися разом, це тривожний дзвіночок. Тому що пр-р-ристрасть приходить і йде, але її можна оживити. Якщо вмієш спілкуватися. А спілкуватися з недружнім індивідом - тобі воно треба?
Чоловік, котрий допомагає з хатніми справами, викликає у партнерки сильніший потяг. Все тому, що цим він ніби каже коханій: розслабся, дорога. Я так тебе люблю, що заради тебе навіть вступлю в нерівну сутичку з відром для сміття. Це крутіше, ніж добути мамонта.
У побуті ми постійно звертаємося одне до одного. І з важливими меседжами ("Уяви, вони мені так і не заплатили!"), і через дрібниці ("Ой, дивися який котик!"). Реакція може бути різною: "Угу", "Не заважай, я зайнятий", "Котик? "Інтер" же програв!". Або ж ти реагуєш повноцінно: неважливо, що говориш, але приділяєш увагу, жваво відповідаючи, "повертаєшся" до партнера. Чим частіше це відбувається, тим більше у вас шансів разом ростити правнуків. Всі піддослідні пари Готтмана, які "поверталися" один до одного тільки в третині випадків, розлучилися через кілька років.
Це не м'якотілість, не мімімішність, не сентиментальність. Це здатність не стрибнути на мозіль і не добити лежачого. Готтман вважає, що доброта - це не предмет, який або є, або його немає. Це як м'язи, які потрібно постійно тренувати. І саме вони допоможуть тобі в критичний момент. А найбільш критичний момент - це, звичайно, конфлікти. Напевно, всі спостерігали, що іноді в скрутну хвилину скривджених "несе" так, що вони просто не можуть не принизити чи не образити несправедливо, не заткнути вуха для вибачень. Ну ось - здатність цього не робити потрібно тренувати на кішках. Тобто, на дрібних сімейних суперечках.
Якщо партнер погарячкував і сказав дурницю, що треба зробити? Прикласти сковорідкою... тобто, повідомити йому, що ось тут він був неправий - і забути та пробачити. Інакше в тобі виникає бомба сповільненої дії, яку ти потім в один прекрасний момент на його ж голові таки підірвеш! Ще раз: пробачити і відпустити. Якщо це дійсно була необдумана дурість. А не систематична усвідомлена гидота.
Тепер трохи сумна новина. 69% сімейних проблем вирішити в принципі неможливо. Хоч розбийся об стінку або розбий об неї свою половинку - певні фундаментальні установки не зміняться. А якщо зроблять вигляд, що змінилися, то це буде ще та травма... або просто ілюзія. З якимись особливостями типу незакрученних тюбиків або компульсивного шопоголізму доведеться просто співіснувати. Ну або бігти від них. Тут важливо чітко розуміти, що саме для тебе підходить.
У кожній парі є радості та проблеми. Компліменти та образи. Задоволення і суперечки. Приємні спогади і скелети в шафі. Так ось! Фішка щасливого шлюбу - не в тому, що в ньому немає мінусів. А в тому, що на кожен мінус має припадати п'ять плюсів. На один день сварки - п'ять днів воркування. На одну кинуту будь-де шкарпетку - букет з п'яти ромашок. І так далі. Цікаво спробувати підрахувати в експериментальних цілях!..
Середньостатистична пара, згідно з Готтманом, навіть відчуваючи, що щось пішло зовсім не так, тягне з походом до сімейного психолога. І спізнюється приблизно років на шість. А можна було би вчасно провести "ремонт" і щасливо рухатись далі.
Навіть якщо обурений розум кипить. Зроби зусилля і не пам'ятай гріхи семирічної давності, не згадуй хворобливих вад і не обзивай нехорошими словами. Дихай. Зрештою, подушкою кинь. Але не каліч.
"Скільки разів я вже тобі казала, ти просто недолугий" - це підходить для того, щоби випустити наволю гнів і спустити пар. Але ніяк не для того, щоби досягти потрібного результату. Такі фрази викликають глуху оборону і агресивний зустрічний напад. Автоматично і логічно. "Послухай, мені потрібна твоя допомога..." А ось це підходить, щоби, власне, вирішити проблему.
Зрозуміло, що відмовлятися від себе, своїх інтересів і свого життя - не любов, а якесь знущання над собою. Але не в найбільш принципових речах (типу: "Де проведемо суботній вечір - в барі чи у мами") все-таки потрібно йти на поступки. Періодично.
Не в сенсі: "Чоловіче, ти мене поважаєш?" А в сенсі, якщо по твоєму почуттю власної гідності та самооцінці пройшлися черевиком, це не можна проковтнути і забути. Буде гірше. Треба озвучити проблему. Якщо людина зробила це не навмисно - вона це врахує. Якщо ж вона - моральний психопат - то жодні поради щодо збереження шлюбу вам не допоможуть. Такі стосунки вам не потрібні.
Сперечаючись і конфліктуючи, переходячи в наступ, не забувайте робити "відступи". Типу: "Я розумію, що тобі це не дуже комфортно", "Вибач, якщо це прозвучить різко", "Я, напевно, тут теж винна". Це не зневажена слабкість, це психологічне айкідо. Зрештою, якщо пристрасті загострилися так, що жодні реверанси не працюють, для перезавантаження можна знайти несподівано смішний бік суперечки і посміятися для розрядки - або зробити тайм-аут, щоби заспокоїтись.
Ось, мабуть, найголовніша заповідь Готтмана закоханим людям, котрі намагаються збудувати щасливі та гармонійні відносини. Дивись пункт 7 з формули щасливого шлюбу - і додавай до нього скільки можеш доброго, приємного, хорошого і вічного. Тоді кількість "сонячних" днів точно перевищить кількість "похмурих". І буде вам щастя!
