У Верховинському мистецькому ліцеї-інтернаті N1, що на Прикарпатті навчається 386 учнів з найвіддаленіших гірських сіл та присілків району.
До найближчої школи їм потрібно добиратися до 60 кілометрів горами та лісовими дорогами. Тож у будні діти живуть в інтернаті, а на вихідні повертаються додому, пише Експрес.
Живуть ліцеїсти по 7 — 10 осіб у великих кімнатах. Розпорядок дня у них такий: старші діти встають о 7.00, молодші — о 8.00, уроки тривають до 12.00 — 14.00. Потім обід, навчання, заняття у спортивних секціях, мистецьких гуртках, музичній школі. Спати лягають о 21.00 — 22.00.
Директорка каже, що ліцеїсти — дуже працьовиті, починають “кутати” (доглядати. — Авт.) худобу, куховарити, майструвати з 6 — 7 років. Ці слова підтверджують самі діти.
12-річна Марина Прокоп’юк розповідає, що вміє корову подоїти, свиней нагодувати, їсти зварити — більше 10 страв. Та ще багато чого іншого.
“А я, а я, — не витримує 7-річний брат Володимир, — можу 5 видів єшниці (яєшні. — Авт.) підсмажити, козу видоїти і дрива наколити (дрова нарубати. — Авт.). Не вірите? Ходім покажу”
Розмови з іншими дітьми також вражають. 9-річна Софія Мельничук літує з батьками на полонині Поливний біля села Шибене, доїть корів, кіз, овець, годує свиней, їздить верхи, вміє зробити сир.
15-річна Оксана Которинська із села Устеріки вміє сплести шпицями гуцульські сардаки (верхній теплий одяг). 14-річний Богдан Дмитриняк із Голошина навчився різьбити, ремонтувати машини, заробляє на зборі грибів і ягід. Неймовірно! Ці дітлахи, коли йдеться про вміння господарювати, можуть дати фору не те що своїм міським ровесникам, але й багатьом дорослим. “Ніхто не змушує дітей працювати”, — каже мені Оксана Волинюк. І справді, дітки кажуть, що раді допомагати батькам.
