Декому й досі важко повірити, що існують люди, яким не потрібен секс. Утім, останнім часом рух за права асексуалів починає набирати обертів.
Майклу Джею Доре було 14 років, коли він вперше запідозрив, що з ним щось не так.
Він не був схожим на однокласників у лондонській школі для хлопчиків, які розмовляли про дівчат і можливість поцілувати їх, а також роздивлялись фото в порножурналах.
Доре не відчував інтересу до жіночого тіла, як всі його однолітки.
"Я думав, що можливо, мій розвиток трохи запізнюється або я гей", – розповідає він. Але жоден з цих висновків не виявився правильним. Доре взагалі не відчував сексуального або принаймні романтичного потягу.
"У кожного є певні знайомі, які не приваблюють вас сексуально. Для мене в цю категорію потрапляють геть усі". Десь через рік, у 15, Доре винайшов термін, щоб описати себе – "асексуал".
Коли Доре прийшло усвідомлення цього в середині 1990-х, асексуали не мали своєї спільноти, такої, як у представників ЛГБТ.
У бібліотеках не було книжок про асексуальність, а в наукових колах бракувало досліджень на цю тему, окрім пари-трійки публікацій про дивні випадки хробаків, гризунів та овець, які не демонстрували жодного потягу до будь-якої статі.
Таких людей в науковій літературі називали "неповноцінними". Але згодом, коли дослідники почали звертати увагу на той факт, що деякі люди впродовж всього життя ніколи не відчували сексуального бажання, виникла потреба у більш науковому і менш зневажливому терміні.
"Ця назва сама спала мені на думку, – зазначає Доре, якому зараз 33 і який працює вчителем математики в Лондоні. – Як і багатьом іншим людям, які, можливо, чули її на уроках біології, але в іншому значенні. Звідси й всі ці жарти про розмноження, як в амеби".
І лише коли в 2004 році канадський науковець Ентоні Богарт опублікував статтю про асексуальність, в суспільстві почала поширюватись ідея, що частина населення може взагалі не мати сексуального потягу.
У дослідженні професора Богарта зазначалось, що близько 1% населення, з яких 70% жінки, асексуальне. Дослідження показало, що в світі може бути стільки ж асексуалів, скільки й геїв. Тим не менш, попри статистику, значно менше людей ідентифікують себе як асексуали, ніж геї або бісексуали.
Таку скритність легко зрозуміти, адже не тільки тому, що історія знає багато прикладів безжалісного переслідуванням всіх, хто не вписується в домінуючу модель суспільства, але й тому, що мистецтво, розважальна індустрія та література постійно говорять про сексуальне бажання.
В "Медеї" Евріпіда говорилося, що, якщо ваше сексуальне життя в порядку, "вам здається, що ви маєте все". Але якщо в цій галузі "щось не так", "найкращі речі в житті почнуть вас дратувати". Думка про те, що сексуальне життя визначає наше здоров'я і благополуччя, домінувала в добу Відродження, Просвітництва, сексуальної революції у 1960-ті.
У 1942 році Філіп Вайлі писав, що сексуальний інстинкт є "одним з трьох або чотирьох головних мотивів всього, що ми робимо і про що мріємо".
Логічний висновок всієї культури свідчить, що людина, позбавлена сексуального апетиту, не мріє, не може бути активною і, мабуть, взагалі не може існувати. Ця точка зору відверто пролунала в статті 2002 року, опублікованій в щорічному журналі Національної конференції діячів релігії в США. "Як назвати асексуальну людину?" – запитував автор статті і відповідав: "Це не людина. Асексуальних людей не існує. Сексуальність є даром Бога, а відтак фундаментальною частиною людської ідентичності".
У недавньому дослідженні Єльського університету 169 учасників, які вважали себе асексуалами, попросили розповісти, як вони усвідомили свою асексуальність, як відреагували друзі і родичі на їхнє одкровення. В більшості випадків близькі люди ставилися з недовірою. Одному з респондентів сказали, приміром, "ти ж не дерево".
Інший чув, що це "лише період" і що все зміниться, щойно він зустріне "ту саму людину". Цей останній аргумент, до речі, постійно і з руйнівними наслідками використовували, щоб переконати геїв.
Одна з опитуваних подзвонила на гарячу лінії місцевої гей-спільноти, сподіваючись знайти розуміння принаймні у тих, кому впродовж десятиліть казали, що їхня сексуальність є чимось аморальним або незаконним. Яким же був подив дівчини, коли у відповідь вона почула: "асексуальності не існує".
На відміну від целібату, який є вибором людини і який часто освячують клятвою, і на відміну від сексуальної дисфункції, яку можна лікувати, асексуальність є вродженою і не змінюється впродовж всього життя. Асексуальність – не хвороба і не фізична вада.
У монографії 2012 року "Розуміння асексуальності" професор медицини і психології з Університету Брока Ентоні Богарт стверджує, що зараз ми мало розуміємо це явище і воно потребує подальшого вивчення. "Деякі дослідження припускають, що асексуальність залежить від ранніх біологічних факторів, як-от генетика або пренатальний гормональний фон, які впливають на розвиток мозку. Так само, як і інші сексуальні орієнтації, асексуальність або принаймні схильність до неї має раннє біологічне походження".
Одна з гіпотез припускає, що причиною асексуальності може бути гормональний дефіцит. З цього можна зробити висновок, що відсутність статевого потягу виходить за межі сексуальності і, як приміром, брак тестостерону, може призвести до апатії і в інших галузях життя.
"Поки що це питання залишається відкритим, – зазначає професор Богарт. – Можливо, в організмі асексуалів циркулюють атипові гормони, але поки що ми не маємо достатньо доказів цього".
"Крім того, деякі асексуальні люди можуть все ж таки мати певну форму лібідо, але воно просто не проектується на інших", – додає вчений.
Доре погоджується з тим, що існує велика кількість варіацій. "Асексуальність – це не однозначний стан, – пояснює він. – Існує спектр особистостей. Дехто ідентифікує себе як "сірий асексуал", тобто така людина має слабкий сексуальний потяг, але час від часу може все ж таки його відчувати".
Існують й різні романтичні орієнтації, говорить Доре. Асексуальна особа може бути гетеромантичною (закохуватися в представників протилежної статі), гоморомантичною (кохати когось своєї статі), біромантичною (відчувати любов для обох статей) або аромантичною (не потребувати близькості та кохання взагалі). І це лише кілька можливих ідентичностей. Деяким людям подобаються несексуальні види фізичного контакту, як-от обійми, інші можуть знаходити їх неприємними.
Щоб проілюструвати діапазон сексуального досвіду в людей, які вважають себе асексуалами, освітня мережа Aven (Asexual Visibility and Education Network), заснована в 2001 році в Сан-Франциско, провела опитування.
70% асексуалів зазначили, що вони були незайманими, 11% – мали колись сексуальний досвід, але зараз не були сексуально активними, 7% асексуалів відповіли, що вступають у статеві стосунки, а 17% вказали, що відчувають до сексу відразу.
38% респондентів також зазначили, що відчувають "деяку відразу" до статевих стосунків, 27% сказали, що їм байдуже, а 4% відповіли (доволі дивно), що їм подобається секс.
Досліджуючи науковий бік питання, професор Богарт добре усвідомлює проблеми, з якими стикаються асексуальні люди. "Найбільше питання для людей, які не відчувають сексуального бажання, – як жити в світі, в якому домінує секс", – зазначає вчений.
"Вони можуть зазнати дискримінацію, або, принаймні, певне відчуження. Їм важко знайти романтичних партнерів, адже деякі з них відчувають потребу в коханні та романтичних стосунках, хоча вони й позбавлені сексуального аспекту".
Про це промовисто свідчить той факт, що одним з найпоширеніших запитань на сайті Aven є доволі сумне "Чи залишусь я назавжди самотнім?"
Майкл Доре зареєструвався на сайті Aven у 2009 році, після того, як побачив серед його членів деяких своїх студентів. Він вирішив зустрітися з ними. "Раніше я завжди уникав теми сексу та стосунків", – каже він. Все змінилося після того, коли Доре зрозумів, як важливо бути відвертим. "Якщо ми не говоритимемо про асексуальність, люди вважатимуть що її не існує або що це якесь відхилення", – додає він.
Наступного року, коли Доре вперше взяв участь у марші за права асексуалів у Лондоні, він відкрився своїм батькам. "Думаю, вони багато чого зрозуміли, – розповідає чоловік. – Можливо, навіть вперше". Двома роками пізніше Доре взяв участь в організації першої всесвітньої конференції з питань асексуальності в Лондоні.
За останнє десятиріччя кількість членів онлайн спільноти Aven зросла з 391 особи до 82 979. Рух активістів також збільшується. Тим не менш, достовірні цифри доволі важко отримати. Зараз управління національної статистики розглядає питання про включення відповіді "асексуальний" на питання про сексуальну орієнтацію під час перепису населення Великої Британії, яке відбудеться в 2021 році.
"Для спільноти асексуалів це рішення матиме безпрецедентну значущість, – підкреслює Доре. – Роками йшли дебати з приводу поширеності цього явища. Цифра 1%, напевно, не відповідає реальності. Перепис населення Великої Британії, безумовно, продемонструє найточнішу на сьогоднішній день статистику. А головне, він нарешті затвердить саме існування асексуальності".
Окрім питання статистики, для Майкла Доре і багатьох його однодумців важливим є переконати громадськість, що асексуальність не є вадою, що такі люди здатні вести цілком нормальне життя.
"Дехто вважає, що нам бракує чогось дуже важливого, але в житті існує багато іншого", – додає Доре.
"Для більшості з нас - це просто риса особистості. Це не нав'язлива ідея".
