Ірину Галай внесли до Національного реєстру рекордів України як першу українку, яка зайшла на найвищу вершину світу. Ірині 28 років. Вона не професійна спортсменка. Почала займатися скелелазінням як хобі, а тепер, каже, не може жити без гір.
Днями Ірина повернулася в Київ після походу на Еверест. Він тривав 30 днів.
В інтерв’ю ВВС Україна вона розповіла про етапи сходження, шерпів та легенди Евересту.
BBC Україна: Розкажіть про мить перемоги. Як виглядає вершина Евересту? Скільки часу ви там провели?
Вершина невелика, місця там дуже мало. На неї піднімаються люди зі сторони Непалу та зі сторони Тибету. Ми коли прийшли, на вершині було чоловік 12. Там проводиш небагато часу, бо дуже холодно. Коли починався вітер було до -50.
Відчуття нереальне. Коли ти віддаєш всі сили, щоб туди зайти – і отримуєш просто кілька хвилин чи навіть секунд задоволення. Воно того варте.
Це космос вже. Ти стоїш на вершині, звідти панорама вже не горизонтальна. Вона по колу йде.
Я сіла дзвонити батькам зі супутникового телефону. Батько був в Парижі, сестра спала і "скидувала". Подзвонила другу, а він мені не повірив. Каже: "Як ти можеш мені дзвонити з висоти 8848 метрів?"
Я зняла рукавиці великі, а під ними ще залишились маленькі, у мене пальці за 5 хвилин посиніли, я не могла ними поворушити, почала плакати. Думала все, мені пальці відріжуть.
BBC Україна: З ким ви піднімались на вершину?
Ірина Галай: Я йшла з гідом Віктором Бобком і з нашим шерпом. Був ще в команді хлопець - Паша з Росії, але він не зміг піднятися, почалась гірська хвороба. Це була вже третя його спроба піднятися на Еверест.
BBC Україна: Які етапи сходження?
Ірина Галай: Я піднімалася з Тибету. Ти приїжджаєш у базовий табір на висоту 5000 метрів. Привозять прямо на машині. Якщо зі сторони Непалу треба йти днів сім пішки з речами, то тут тебе привозять, і ти починаєш адаптацію до висоти.
Тиждень була на базовому таборі, потім перейшли у middle camp (середній табір. - Ред.) - 5700 м висота. Там провели ніч. Потім на 6400 м. 3-4 ночі. Потім сходиш на висоту 7000 м. і там без кисню спиш. Якщо адаптація проходить нормально, ти вже готова до вершини. Далі ми тільки чекали погоду і поки китайська команда поставить мотузки, за які ти кріпишся протягом сходження.
Я готова була навіть без них йти. Мій гід був на Евересті тричі. Я йому говорила: навіщо нам ті "перила". Давай вдвох зв’яжемося мотузкою і сходимо. Він казав: "Ти спочатку сходи подивися, що там і як, а потім будеш мені розповідати". І я потім забрала свої слова.
Я йшла повз людей, які там загинули. Вони там лежать, наче загинули вчора. Їх не зносять, бо це дуже дорого і дуже небезпечно.
BBC Україна: Було страшно?
Ірина Галай: Я намагалася не звертати на них уваги. Я була готова до того, що вони там є. Перед походом передивлялася фотографії цих всіх трупів. Дивилася, у що вони вдягнуті, взуття, щоб собі таке не купляти.
Я йшла і дивилася на вершину.
Починаючи з 7700 метрів, чотири дні ти постійно знаходишся в масці з киснем. Я хотіла її зняти - спробувати, чи я не буду задихатися. Але Бобок мене просив, щоб я її не знімала – не витрачала енергію.
На 8300 м., коли ти знімаєш маску, одразу відчуваєш, як починають мерзнути руки і ноги. Мозок відключає периферію, бо в нього стрес, руки починають одразу синіти на очах. Там краще не знімати.
Взуття я там навіть не знімала, бо дуже багато часу і енергії треба витратити, щоб його потім вдягнути.
Я була на вершині о 6 ранку за непальським часом. Було дуже темно.
Коли поверталися, було світло і було страшніше. Там такі обриви по кілька тисяч метрів. Якщо би не було тієї мотузки, без якої я хотіла йти… Там вітром подує – і зносить одразу вниз. Цим Еверест і небезпечний.
BBC Україна: Чому ви обрали саме Еверест?
Ірина Галай: Я була на непальській частині після землетрусу минулого року. Там перший раз побачила Еверест. Тоді я хотіла піднятися на Пік Меру. Група вся була з Росії, я одна з України. На наступний день стався землетрус - і росіян евакуювали.
Я вирішила, що я не буду їхати, бо я побачила там страшну картину. Багато дітей загинули. Я хотіла після цього все ж таки піти в гори.
Я пішла в Червоний Хрест китайський попрацювати, щоб вбити час. Вони дали мені вертоліт, щоб ми змогли доставити допомогу до Лукли. Тоді я побачила Еверест вперше і написала пост в Facebook, що не заспокоюся поки не заб’ю свій бандерівський льодоруб у вершину. Тоді ж мій нинішній гід Віктор Бобок написав мені вперше в Facebook, що може з цим допомогти.
Я би і не думала про нього... Але коли дізналася, що не було жодної українки, захотілося потрапити в історію. Я була впевнена, що мені буде не дуже важко. Мені в горах комфортно.
BBC Україна: А було важко насправді?
Ірина Галай: Не так, щоб дуже. Холод вибивав із колії. Особливо вночі.
BBC Україна: Ви казали, що йшли до цього сходження три роки. Ви готувались фізично чи морально? Взагалі підкорити Еверест - це фізична чи моральна перемога?
Ірина Галай: Моральна. Фізична підготовка дуже важлива. Я бігала багато, коли дізналася, що точно йду, почала займатися cross fit, боксом, - усім, де тренується витримка. Але я бачила спортсменів, які не могли піднятися навіть на 4000 м.
А моральна підготовка дуже важлива. Це треба любити. Ніяких нервів не вистачить, щоб просто сидіти і чекати в наметі та отримувати задоволення від того дискомфорту. З цим треба змиритися в голові. Розуміти, що є холод, сніг, намет, де ти будеш спати якийсь час.
BBC Україна: Які побутові умові в поході? Чи є якесь спеціальний режим харчування?
Ірина Галай: До висоти 6400 готують шерпи. Супи різні з пакетиків. Я їла дуже багато, бо розуміла, що мені потрібна маса (тіла. - Ред.). Після – тільки те, що ти взяв з собою: шоколадки, чіпси. Сніг топили для води гарячої, навіть не чай пили. Але воно там і не лізе вже після 7000 м. Організм витрачає більше енергії на те, щоб переварити їжу. Фруктів не було ніяких. Вітаміни пили шипучі.
Я не схудла зовсім. Хоча люди втрачають по 10-15 кг. Коли ми спустилися в Катманду, місцевий гід сказав мені, що вперше бачить людину, яка не схудла на Евересті. Запропонував мені піднятися без кисню. Я вже почала про це думати.
BBC Україна: Як у вас проявлялася гірська хвороба?
Ірина Галай: Ніяк. Це властивість організму: або вона є, або немає. Я бачила, що відбувалося з людьми на 6400. У них страшна задишка була. Я пробула 10 днів на висоті 6400 – це дуже важко для організму, але в мене такого не було. Але один голландський хлопчик просто сів і заснув. Дівчина померла на руках у свого чоловіка через гірську хворобу. Шерп розповідав мені про хлопця, який випив філіжанку каву зранку і помер, тиск сильно змінився.
BBC Україна: Є ліки якісь, медична допомога на такій висоті?
Ірина Галай: Є. У Віті (гіда. - Ред.) були уколи. Але якщо людина помирає, то вже нічим не допоможеш, я думаю. Я пила весь час мілдронат для підтримки серця. У чоловіків на висоті починаються проблеми з серцем.
На акліматизацію я ходила з Бобоком в Чилі і там відчувала, що в мене теж серце стукає.
BBC Україна: Що таке акліматизація?
Ірина Галай: Це підйом на гору перед сходженням, щоб краще почуватися потім у базовому таборі (на Евересті. – Ред.) і менше часу там проводити.
BBC Україна: Що було найважче?
Ірина Галай: Чекати. Ти просто сидиш. Я вже не могла… Цілими днями немає чого робити. Якщо не було би у нас змагання з Танею (Таня Яловчак зайшла на вершину після Ірини Галай. - Ред.), то взагалі… Ми постійно видивлялись, де вона. Я дуже не хотіла, щоб вона мене обійшла.
BBC Україна: У місцевих є легенди про гору? Як пояснюють, чому вона вбиває людей?
Ірина Галай: Місцеві шерпи розповіли мені, що є дух Евересту, який не впускає, якщо ти не ставишся до нього з повагою. Гору треба поважати. Ніколи не можна говорити "підкорила", "не підкорила".
Ти приходиш в гості до Евересту. Просиш, щоб він тебе впустив. І головне, щоб він тебе спустив. Тому що спуск найнебезпечніший.
Перед підйомом шерпи проводять пуджу. Заносять на молитву всі кисневі балони, з якими піднімаєшся. Готують солодощі, моляться.
Була ще цікава історія на висоті 6400 м. Дуже гарна погода, я вийшла з намету вночі й хотіла подивитися на небо. Побачила, що там стоїть якийсь хлопець худий з рюкзаком. Вийшов мій шерп і каже, щоб я з ним не розмовляла. Розповів, що він тут кожен рік, з’являється тільки вночі, ходить майже роздягнений, у нього світяться очі. Його називають вампіром.
Мені було смішно, хто вірить у вампірів? Але його дійсно вдень ніхто ніколи не бачив.
BBC Україна: Ви раніше розповідали, що таке сходження коштує близько $65 тис. За що ви платите?
Ірина Галай: Це проживання, послуги шерпів, їжа, спорядження, перміт (дозвіл. - Ред.) на сходження - у кожної гори своя ціна. $65 тис. - це "all inclusive".
Гроші за перміт забирає Китай. Є перміт на 7000 м., на 8300 м. – не до вершини. До вершини коштував приблизно $20 тис. Там платиш навіть за повітря, яким ти дихаєш.
