Всі, хто шукав експерименту з словами, з уявою, мисленням мали змогу відвідати неформальну зустріч поціновувачів нестандартної поезії в івано-франківському антикафе STANTSIYA.
Тут було все: розмови, запалені очі, і найголовніше – поезія. Поезія, що може бути різкувата. Поезія, що без прикрас, без всяких солодких слів. Поезія, що відкриває очі, можливо, навіть здирає повіки, пише Український голос.
Організатор цього видива поезії, калушанка Ірина Червінська, каже, що за проведення вечорів авангардної та андеґраундної поезії мало хто береться, бо вона є непопулярною, така поезія відходить від масовості. А їй це, навпаки, близьке до душі.
Ще один організатор Остап Українець був приємно вражений, коли побачив, що на дійство прийшло більше людей, ніж він очікував.
І справді, пролізти там було важко, купа поетів сиділи і пили какао. А офіціант, який його розносив, завжди приходив у потрібну хвилину, і просто гармонійно вливався у творчість. І всі були доволі дружні, ніби ти зустрів своїх давніх знайомих.
Сама зустріч проходила у кафе “Станція”. Так по-андеґраундному, бо воно знаходиться у підвалі і назва така, ніби стоїш біля зупинки метро.
Щодо учасників, то був спеціальний відбір. “Ми читали тільки прислані роботи і вирішували з Іриною, чи є у авторах щось від аванґарду”, – розповідає Остап Українець.
“Дуже потішив своєю майже неочікуваною присутністю Володя Прайм, дуже приємно його було чути. І те, що на перші два кола до нас завітав пан Степан Процюк – теж дуже приємно вразило”, – додав Остап.
Трохи андеґраунду — вірш Ірини Червінської:
Їдучи потягом зі Стамбула до Едірне, Вимиваєш спогадами пісок пляжів У невимушених розмовах З вимушеними попутниками. Але їм не потрібно знати, Як липне змокріла тканина До тіла. All inclusive насправді лиш All inclusive, А не перепустка в рай, Бо і там походжають демони З крові і плоті, Заманюють в сіті Дешевими посмішками, Дешевим турецьким вином, А потім на вікнах Можна писати пальцями Усі откровення, Прості й сокровенні… Їдучи в потязі зі Стамбула до Едірне, Викидаєш за борт весь непотріб, Що намулом осів на дні Его, На деревах його розвішуєш, По траві пожухлій розмащуєш, На будинки чіпляєш, як Новорічні прикраси коштовні – Нехай повисять трохи, До наступного потяга, До наступного демона, Який виссе тебе до краплини, І посіє в нутрі твоїм сім`я, Розгортаючи шкірою шкіру, Проникаючи в самість і далі… Їдучи в потязі зі Стамбула до Едірне…
