Друзі, студенти, викладачі, батьки майбутніх студентів, майбутні студенти, дуже хотілося б, щоб ви це прочитали і добряче над цим задумалися.
Я довго носила це в собі і дуже часто воно мені не давало спокою, але мовчати просто немає уже змоги.У нас є голос, тому ми маємо його використовувати - ми маємо говорити! Бо якщо не ми і не зараз, то хто і коли?!
Все розуміється у порівнянні і ось шо я зрозуміла: серед величезного списку речей найболючіше питання для мене це система освіти. Зрозуміло, що порівнюватиму українську та канадську системи, адже мала шанс побувати в обох шкурах - в ролі українського студента та канадського.
Я розбила все по пунктах, щоб було доволі доступно для будь якого читача. Інформації трохи багато, але надіюся ви дійдете до кінця і не просто поставите лайк чи комент, а щось із цим вирішите робити. Тому що, на мою думку, це питання дійсно важливе, і зміни насправді цілком можливі, просто все залежить від бажання людей змінити давно вкорінену українську систему навчання.(Обовязково дійдіть до 6 питання).
1.Старости. Для чого обирають старосту? Старосту групи, потоку, курсу? Яка їхня функція?
Україна : З власного досвіду скажу, що роль старости доволі складна і можна назвати це роботою, за яку тобі ніхто не платить, ніхто «дякую» не скаже, а навпаки - будуть тебе лише недолюблювати. Загалом староста відповідає за всіх одногрупників, за їхнє відвідування, дисципліну, збирання документів і т.д. Але найосновніше з цього ряду функцій є заповнювати щотижня відомість про оцінювання та відвідування студентів.
Для чого все це відбується? І кому потрібні ці всі дані?
Отже, всі відомості щотижня складаютсья в папку конкретної групи, кожного місяця здаються також зведені відомості, де суто надається інформація про відвідування студентів.
Куди воно все далі рухається?
Приблизно раз на місяць (або частіше) проводиться старостат, тобто заступник декана зустрічається із старостами, які надають в усній формі скорочений варіант всіх цих паперових даних. Надається інформація про найбільших халявщиків, прогульників, та (якщо були) певні інциденти різного типу.
Окрім того є старости курсів, які загалом виконують ту саму функцію, лише звітуються вони уже перед деканом. Ну, звичайно, попри це все ще іде обмін інформацією різного типу на кшталт свят, зборів, канікул і т.д. Але основне - відвідування.
Що відбувається далі?
Заступник декана зустрічається з деканом і надає йому звітність про відвідування студентів.
Для чого їм ця інформація, і що вона їм дає? Відповідь знайдеться у наступному пункті.
Канада : поняття старост взагалі не існує, адже інформація, за яку вони мали б відповідати - зовсім непотрібна, бо відвідування пар вільне. Кожен студент особисто відповідає лише за самого себе, за свої знання і за свою присутність.
2.Відвідування
Україна : відвідування пар обовязкове. Відсутність на парі, незалежно від того чи це лекція чи практична - відзначається у відомості старости та в журналі викладача.
Також пропуски класифікують на :
Колись ця класифікація мала зміст, адже люди, які пропускали пари по поважній причині могли відробити пропущені години на перерві між півпарами або після пари. А ті, хто пропустив пари без поважної причини, були змушені іти на відробку.
Тепер ця класифікація повністю втратила свій сенс, адже не важливо чи ти пропустив пару по поважній причині, чи без , мусиш іти на відробку після пари.
Лише, якщо студент хворів більше тижня, йому дозволяється відробляти пари по індивідуальному графіку (бігати за викладачами і випрошувати в них вільний час, проте зазвичай усіх відправляють на ту саму відробку після пар).
Тобто людей, які вчаться, але могли прихворіти на 1-2 дні або, можливо, мали якусь іншу дійсно дуже поважну причину на пропуск, зрівнюють із простими прогульщиками. А студенти мене підтримають - відробки це дуже болючий, довгий і неприємний процес, який починається величезною чергою до заступника декана, довідкою на відробку і закінчуюючи кабінетом, який тріщить від студентів і незадоволеною викладачкою.
Для чого взагалі контролюють відвідування і чому воно примусове?
Студенти є : державники, яким держава виплачує стипендію (яку вони потім мають повернути державі протягом інтернатури) та платники - які оплачують навчання в університі щорічно.
Тобто, грубо кажучи усі платять за навчання. Усі платять за своє майбутнє. Воно не безкоштовне. Не залежно які це суми, але це гроші, і зазвичай, у нас оплачують навчання батьки, бо як в цій державі студент, який щойно закінчив 11 клас може мати 17 000 грн, щоб оплатити рік свого навчання? Звісно, що ніяк.
І всеодно прогули є. Те, що люди у нас не цінують свої гроші – це, звісно парадокс. Але маємо те що маємо - прогулюють, бо знають, що можна відпрацювати, або домовитися іншим чином.
Канада : відвідування пар добровільне! І ніяких відробок тут взагалі не існує. Є розклад, який студент мав би виконувати. А чи виконує він його, чи ні - це все особисто його проблеми. Проте, якщо студент змушений пропустити пару (не по хворобі), він може легко вивчити інформацію, яку пропустив, бо зазвичай більшість викладачів викладають усі свої лекції, слайди, нотатки та домашні завдання онлайн. А якщо студент захворів, він іде в поліклініку від університету, отримує довідку на визначений час і він повністю має право все відпрацювати. ВСЕ - це контрольні, самостійні, модулі чи екзамени.Не прості практичні і лекції. Вони були і пройшли. Проте, заохочують студента відвідувати пари та лекції, оцінюючи присутність та участь. Кожне лабораторне заняття оцінюється, а на присутність на лекцїї та активну участь виділено певний бал, який додається до кінцевого. Що означає “активна участь протягом лекції”? Студент, який задає мудрі та достойні запитання, який створив контакт з викладачем і той його пам’ятає за цікавість. Відповідно, пропускаючи заняття, студент розуміє, що він втрачає, який відсоток від свого кінцевого балу.
Отже, як би це мало виглядати в ідеалі,ви мабуть думаєте собі?
А ось так : допустимо є дві лекції на тиждень з анатомії та три практичні заняття. Студент пропустив лекції, пропустив два практичні заняття,але прийшов на одне. Інформацію він, звісно, не знає і відстає. Але ніхто його не контролює і не тисне на нього, ходити йому на пари чи ні - це його гроші, його мабйтнє. Хоче витрачає це все, а хоче щось з цим робить - його право.
Наступний тиждень - історія гірша - студент пропускає усі заняття систематично. Ще через тиждень модуль - звичайно, що студент його не здає та отримує мінімальний бал. Подібна історія продовжується до кінця семестру, середній бал його 2 - нижче мінімуму, і все - студента відраховують.
Відрахований студент = -17000 грн. з бюджету університету. Що, звичайно, зовсім не вигідно. Ні для кого.
Але вільне відвідування - це полегшення життя усім:
Дуже просто, правда?
Нічого складного : є конкретний розклад , який студенти мали б виконувати. А чи роблять вони це, чи ні - це вже інша справа.
Але наші універстети ніколи не спростять цю систему, адже всі розуміють - кількість студентів після першого семестру зменшиться в рази!!! І це вже будуть не просто якісь 17000грн. Нулів стане трошки більше. Лікарів, юристів, суддей і всіх інших професіоналів стане трошкии менше, але це будуть дійсно професіонали - ті, які були завжди зацікавлені в навчанні і в своєму майбутньому.
Правда просто? Аж в голові не вкладається.
І це дійсно так може бути. Вільне відвідування означає : ніколи нікого не хвилює чи ти є, чи тебе нема (навіть, якщо ти числишся в групі). Твоє діло здати екзамени та виконати самостійні роботи. Не здаєш? До побачення! Може зустрінемося наступного року.
Але чому все не спростять? Бо це нікому не вигідно!
Відвідування повинно бути обовязковим, щоб відзначати постійних прогульщиків.Щоб знайти майбутніх жертв.Потім ці жертви потрапляють в постійне коло нашої освіти під назвою "відмивання грошей".
Прогуляв пару? Відробляй!
Не відробив протягом місяця? Плати!
Не відробив знов? Плати вдвічі більше!
Постійна жерва знайшлась. А далі починається веселіше - до жертви вдираються в особисте життя. Телефонують батькам, викликають в університет. А потім "спілкуються" з батьками. Якщо батьки провели погану виховну годину з дитиною-жертвою, то коло замикається і триває так до самого кінця. І жертву вічно заставляють вчитися. Вічно примушують відвідувати пари. Вічно вони (жертви) мусять робити щось, що вони не хочуть!
Спитаєте мене,а як же вони дізналися номер батьків? А дуже просто.
3.Використання конфіденційної інформації.
а) Україна : Отже, перший курс, старосту (слугу народу) обрано, і протягом першого місяця навчання відбувається дуже цікавий процес - заповнювання тонни документів.
І головне, що ми заповнювали ті документи, анкетки і ніколи не задавалися питанням «а для чого їм ця вся інформація»?
Студенти повинні були заповнити мільйон анкет, де потрібно було надати таку інформацію: особисті дані - ПІП, дата і місце народження, місце теперішнього проживання та номер телефону (це само собою зрозуміло, тут я нічого проти не маю), але окрім цього студенти повинні були надати інформацію про своїх батьків, обов’язково зазначити місце роботи та номер телефону обох батьків .
Для чого університету знати інформацію про батьків студента? Для чого ?????
Щоб якщо раптом студент не з’являється на парах протягом тижня, зателефонувати до його батьків і нагадати, що їхній син має обовязок відвідувати пари. А далі все відбувається за тим сценарієм, що я описала вище.
Зручно, правда?Знати з кого можна здирати побільше? Чи як?
Канада : при поступленні студент надає особисті дані, які охоплюють ПІП, дату народження, місце проживання на даний момент. Також необхідний додатковий номер телефону довільної особи, якій можна зателефонувати у випадку аварійної ситуації. І все!
б)Україна: Всі знають оцінки всіх. Хто як вчиться, хто коли завалив, хто коли гарно здав і т.д. і т.п. Викладачі оцінюють вголос, часом результати з ПІП роздруковуються і вивішуються на загал.
Журнали завжди відкриті. Студенти завжди можуть подивитись хто відмінник, а хто не дуже. Всі можуть це зробити! З чого виробляється нездорова конкуренція. Студенти починають думати не про те, як здати на хороший бал, а як здати краще за когось. З чого і розвивається ця українська натура - мати краще, ніж в сусіда. Не така мотивація має рухати студентами. Не така мотивація має рухати людьми в їхньому житті взагалі.
Чомусь, коли ми ідемо в лікарню, робимо аналізи, наші результати не вивішують на стінці на загал, правда? Це ж конфіденційна інформація,так? Це особиста справа кожного. Про це знає особа і лікар. Людина занесена в дані лікарні. Але про це не знають інші чужі люди, які не вписуються в це коло.
То чому наше здоров’я може бути конфіденційною інформацією, а розум і успіхи ні?
Канада: жоден студент ніколи не дізнається чужу оцінку (якщо це не друзі, які поділилися між собою інформацією). Результати якщо і вивішуються на загал, то там не фігурує жодне імя та прізвище. Кожен студент має свій відповідний номер. І побачити свій результат може саме завдяки своєму студентському номеру. У більшості випадків результати приходять онлайн на особисту сторінку кожного студента, яка прикріплена до його номера.
Що цікаво - у нас (в українців) теж є студентські. Але коли ми їх використовуємо? Коли треба купити квиток на потяг або взяти книжки в бібліотеці .
І також, у нас в кожного є особиста сторінка студента, на яку оцінювання не надсилається, але там хоча б можна знайти певну інформацію до кожного предмета, яку кафедра виставила на початку навчального року.
Ну ж можна все це якось пов’язати і зробити з цього одне якісне ціле?
4.Оцінювання
Україна : про те як відбувається оцінювання, можна говорити днями і ночами.Я знаю що величезна кількість студентів мали б що додати до цього пунку, але постараюся описати основну думку.
Оцінювання в українських навчальних закладах повністю несправедливе. Оцінка студента включає в себе такі поняття як : старання/нестарання, любов /не любов до навчання, зовнішній вигляд, поведінка,соціальний рівень, прізвище, зв’язки і ще, багато різних факторів. Все це разом із відповіддю студента викладач підсумовує на свій розсуд і за такою ж схемою оцінює студента кожної пари, кожного екзамену.
Але це вже глобальніше питання, бо це не проблема суто викладачів - це проблема цілого народу. В нас люди такі - лиш би когось судити і розставляти діагнози.
Комусь поставлять бал вищий "за старання", а комусь поставлять нижчий "бо знаю, що можеш краще". Комусь поставлять вищий бал "бо твій дідусь був дуже хороший чоловік" або поставлять нижчий, бо "через твого брата/свата/кума в мене мала зарплата" ...ну ви знаєте самі, як це буває зазвичай.
Люди, нам здається, що це нормально і так має бути!
Ні, це зовсім ненормально. Це тотальна нерівність і так бути не має!
Оцінювання має бути незалежне і викладач має мінімально включати свої почуття, судження і думки щодо будь якого студента. Оцінювання має бути відповідно до знань і відповідно до стандартів. А не так як собі захоче викладач, бо він так собі вирішив і він сам собі режисер.
Усі однакові і у всіх однакові права! Незалежно звідки ви, які у вас коріння, родичі, який у вас одяг, колір шкіри, поведінка і т.д. І якщо ви відчуваєте несправедливість то не мовчіть! Говоріть! Відстоюйте свої знання і свою особистість! Ніхто не має права вас ображати, а особливо таким чином.
Канада : Коли я приїхала сюди, мені ніхто не робив "знижку" бо я з України, бо я щойно приїхала, бо англійська - не моя рідна мова, бо це може бути важко відразу влитися в течію. Ніхто не давав мені додаткових бонусів за те, яка я молодець і як я стараюсь. Мене оцінювали і оцінюють на рівні зі всіма. Тому, що я - така як усі.
Канада : тут кожен семестр викладач змінюється, різниця в тому, що студент сам собі обирає викладача і предмети. Але наголошую я на тому, що різні викладачі. Так само як і в Україні - викладачі змінюються кожного семестру, що я вважаю є дуже добре.
Але що цікаво : в Канаді цінують як думку викладача, так і думку студента. Після закінчення семестру, в кінці останньої пари відбувається анонімне оцінювання роботи викладача. Викладач за 10 хв до кінця пари просить будь якого студента стати волонтером. Цей самообранець відкриває конверт та роздає аркуші, на яких анонімно заповнюється оцінювання. В цей час викладач ОБОВ’ЯЗКОВО покидає кабінет. На аркушах заповнюється : назва предмету, номер цього предмету в системі університету, ПІП викладача, відгук студента та в кніці два пунки, серед яких треба вибрати один : “задовільно” або “незадовільно”. Після 10-15 хв волонтер збирає усі аркуші в конверт (на якому зазначено предмет та ПІП викладача), заклеює його та несе у скриньку кафедри. Після того ці оцінювання перевіряють, визначають на що звернути увагу і як покращити навчання і викладання. Часом викладачів звільняють, якщо більшість відгуків незадовільні. Викладачі оцінюють студентів, так само студенти мають право оцінити викладачів. Все чесно і суб’єктивно.
Україна : Я вважаю, в нашій системі освіти дуже сильно не вистачає суб’єктивності. Студентам не дають право голосу! Студентам не дають вислювлювати свою думку! Студентів навпаки залякують, не дай Бог він проявить якусь зайву цікавість, або висловить своє незадоволення стосовно чогось, реакція викладача зазвичай така : “вам того треба? не створюйте собі зайвих проблем!”. І тому студенти бояться проявляти будь яку ініціативу, адже це відразу прирівнюється до проблем та конфліктів.
5.Індивідувальна робота
Україна : Для тих, хто не знає що таке "індивідуальна робота" - це кілька додаткових балів ,які залишають на кожній кафеді для того, щоб студент в кінці семестру підтягнув свій бал.
Отже, яка можлива індивідуальна робота?
Або це реферат (зазвичай від руки написаний) чи презентація, олімпіада (усе це можна класифікувати як розум) або це щось матеріальне, чого на кафедрі не вистачає - наприклад таблиця з певним зображенням (300-500грн.) ,або флешка з картинками (+/- 200грн.), препарати (без поняття яка сума). Веду я до того як несправедливо це все складено! Той, хто не має грошей, повинен використовувати свої знання, старання та час, а хтось із грошима може просто викинути кілька лишніх сотень і подарувати на кафедру ще одну таблицю. Подобається вам такий розподіл? Справедливо?
Поставте себе на місце студента-державника, якому не вистачає 4 бали до стипендії, а можливості придбати таблицю чи щось там ще - немає. Модулів 3 підряд. Хоч часом фізично неможливо все встигнути, вони пахають і це роблять, та зазвичай, в кінці до їхньої роботи знайдуть де присіктись і бал буде уже не 4 а 3 . Отже, не вистачило одного балу до стипендії і тому наступних пів року студент її не має та живе на хлібі з водою. Тоді як студентові-прогульщику але з грошима, треба 4 бали щоб не завалити цілих пів року предмету та отримати мінімум, шоб його потім не вигнали. Він легесенько замовляє таблицю, отримує своїх 4 бали і залишається на курсі.
Справедливо? Не дуже.
Канада : до прикладу соціологія. Залишається 10 балів, які кожен студент може набрати додатково до своєї кінцевої суми балів. Називається ця робота "make up assignment", зміст той самий.
Є два можливих варіанти виконання роботи :
Доволі справделиво розподілена робота, правда?
6.БАЗА ТЕСТІВ
Україна: Для мене це питання найболючіше, і вважаю, що воно найважливіше.
Знаєте чому у нас лікарів/юристів/суддей і загалом професіоналів дуже і дуже мало? Бо університети роблять нас тупими! Бо університети хочуть нас зробити дурними !
Перед кожним модулем-екзаменом студентам надається база тестів. ТА САМА БАЗА ТЕСТІВ, ЯКА БУДЕ НА САМОМУ ЕКЗАМЕНІ!!!!
Точнісінько та сама! І зазвичай дають уже розв’язані тести!!!
Ви розумієте що це означає?
Навіщо студентам перечитувати книжку і розуміти те, що вони вчать, якщо вони можуть легесенько зазубрити 300-400 тестів і здати спокійно екзамен?!
Єдине чим це допомагає - розвиває пам’ять! Оце так - пам’ять після цих мільйонів тестів стає натренована порядно! І все, ніяких знань більше це не дає! Студенти зазубрили, здали і забули!!! Правило трьох «з».
А потім люди дивуються чому хороших лікарів немає. Бо все, чого нас вчать - це вивчити мільйони тестів і здати їх .
Модулі, зрізи, кроки! Крок на 3-му курсі, на 6-му курсі. Друкуються тисячі книжок з ще більше тисячами тестів. Студенти купують. І купують їх, щоб зазубрити і здати. А гроші відмиваються і відмиваються.
І найсмішніше, що студенти умудряються завалювати модулі, екзамени, кроки, тому що будо лінь зазубрити! Або ще смішніше, коли дають базу тестів, але нерозв’язаних, студенти обурюються : "а чого це вони не розвязані?!"
Як після 6 років постійного зазубрювання тестів може щось вийти якісне в кінці? Ніяк!!!
Але це не скасують. Адже знову нікому це не вигідно. Студенти почнуть поголовно не здавати (бо тести дійсно важкі), книжки не потрібно буде друкувати, гроші не будуть приходити. Знову бюджет зменшиться в рази.
Нікому це не вигідно. Ні для студентів зайвий раз напрягтися, ні для університету втратити масу грошей.
А саме через це люди вмирають.
Люди вмирають! Їхнє життя закінчується через неосвіченого лікаря, який будучи студентом просто зубрив тести.
Канада: ніколи в житті студентам б не видали попередньо ідентичні запитання, які будуть на тесті. Для підготовки до екзамену надають аналогічні запитання, але "аналогічний" та "ідентичний" це зовсім різні речі, правда?
Щоб здати екзамен, потрібно з шкіри вилазити і неймовірно багато працювати, дуже і дуже важко! Як тут кажуть : "формула успіху в навчанні : 1 год на леції = 2 год навчання вдома "
7.Куди ідуть усі ці гроші?
Я описала основні пункти і не одноразово говорила про бюджет, і завдяки чому він пропорційно звільшується : платники, відробки, книжки з тестами, окрім того альбоми, методичні вказівки, зошити з багатьох предметів (які мали б бути онлайн безкоштовно, а не платно) і ще багато всього.
Куди ці всі гроші ідуть?
Простору для навчання немає взагалі.
Окрім нещасної бібліотеки з маленьким читальним залом, який весь час переповнений, немає нічого!
Ніякої мотивації!
Лавочки, крісла в коридорах це взагалі дефіцит. Такого не існує. Якщо існує, то дуже старе, рідко і завжди зайнято.
Центральний корпус : два маленькі дивани по боках. Все! Це вся розкіш. А, ще я ж забула про 6 лавок в дворику ЦК. От тепер точно це вся розкіш!
І тому студенти не вчаться. Тому студенти прогулюють. Тому студентам байдуже! Бо немає жодної мотивації . Студенти мріють досидіти до кінця пари і швидко втекти додому. Жодного зацікавлення.
До кінця другого/третього курсу вони стають байдужими і просто вже доводять на автоматі до кінця те, що почали, бо треба. А не тому, що "хочу".
Це все болить. І про це хочеться кричати. Хочеться щоб люди знали про це і розуміли!
Щоб задумалися над цим всім і усвідомили наскільки це замкнуте коло. Але лише усвідомивши це і обєднавшись, можна щось змінити.
Я знаю, що багато хто про це навіть не задумується. Це нормально. Бо нас так навчили. І ми робили так завжди. І думали, що це нормально. Що так має бути. І по-іншому не існує!
А по-іншому виявляється існує!!!Існує краще і якісніше.І ми теж так можемо мати.Просто потрібно про це говорити, але не просто говорити.Потрібно щось з цим робити.Потрібно збиратися людям разом, які це розуміють, потрібно добиватися змін, потрібно відстоювати бажане!
Бо якщо не ми і не зараз,то хто і коли?
Я знаю, що більшість, хто це прочитає повністю погодиться зі мною, але на цьому і все закінчиться. Тому, що забоїтесь піти проти системи. Подумаєте : "ну от коли закінчу університет тоді може і щось можна говорити, а так поки я тут вчусь, то не буду сіпатись, бо навіщо зараз собі проблеми створювати, ще пару років понию, помучуся в цій системі і все,от тоді можна буде щось говорити". Але ви не одні! Маси змінювали закони, створювали революції, відмовлялися від рабства, боролися за рівність жінок та чоловіків. То чому ви не зможете змінити систему освіти?
P.S. Дуже надіюся,що цей пост не забудеться, не пропаде безслідно, як усі. Дуже надіюся, що він стане початком чогось. Навіть, якщо це дуже наївно звучить. Я просто вірю!
If you don’t stand up and fight everything what is beautiful gonna be taken away!
Автор: Катерина Масляк
