"Вірус свободи невиліковний", – франківчанка стала свідком "іранської весни" (ФОТО)

Франківчанка Надія Черниш майже два місяці мандрує Іраном.

Фото зі сторінки Надії Черниш у Facebook.

Вона розповіла КУРСу про масові протести, які охопили країну й вже отримали у ЗМІ назву "іранської весни".

Франківчанка Надія Черниш не вперше в Ірані – до цього відвідувала Ісламську Республіку Іран рік тому. І просто закохалася в цю країну. Тому вирішила поїхати знову – і надовго. Надія в Ірані з 17-го листопада минулого року.

Масові протести охопили всю країну наприкінці минулого року – від найменших містечок до мегаполісів. "У них це вперше за багато років так масово і тотально. В протестах беруть участь і багаті, і бідні, і релігійні, і не дуже. Причини є і соціальні, і політичні", – розповідає Надія, яка багато про це спілкувалася з іранськими друзями.

Іранці давно живуть в постійному стресі і під страхом переслідування правлячим режимом. "Наприклад, якщо ти не мусульманин-шиїт, то ти для уряду недолюдина, роботу в держструктурах не отримаєш. Є купа архаїчних правил і законів", – розповідає франківчанка про життєвий уклад в Ірані. Масмедіа там лише урядові, незалежних медіа нема. З ранку до ночі – брехня і зомбування. Постійні політичні переслідування. Жінки в цій системі – також недолюди. Скажімо, такий нюанс: сума страхової виплати при ненавмисному вбивстві прив'язана до вартості верблюдів: якщо загинув чоловік – це вартість 100 верблюдів, якщо жінка – це вдвічі менше, 50. Тих, хто працюють на державній роботі, під страхом звільнення заганяють на всілякі проурядові акції і демонстрації. При тому, що протестами охоплена вся країна і вже понад десяток протестувальників загинули в сутичках з правоохоронцями, туристам нічого не загрожує. Принаймні поки що. "Якщо ти не лізеш в натовп з криками "смерть Хаменеї" (верховний лідер Ірану – ред..) і не кидаєш каменюками в поліцію, то нічого з тобою не буде", – каже Надія. Після ісламської революції 1979 року, а ще – санкцій через війну з Іраком, іранці жили дуже дуже ізольовано десятки років. Але останнім часом Іран трохи відкрився до світу – частину санкцій зняли, з’явився досить масовий туризм, інтернет. Люди почали задумуватися над стилем життя, порівнювати – особливо молодь, яка й стала рушієм цих протестів. "Хоча, як на мене, дуже важлива і економічна причина. Країна фантастично багата, а більшість людей – нереально бідні. Іранці цього разу дуже радикально налаштовані", – розповідає Надія. Особливість цих протестів – у них поки нема лідера і якоїсь програми. Таке враження, що єдина мета – знести режим Хаменеї і президента Хассана Рухані, а як жити далі, революціонери не надто задумуються. "Це дуже перегукується з нашим Майданом", – каже Надія. На вулицях – багато озброєної поліції і КСІР (Корпус стражів ісламської революції – гвардія в особистому підпорядкуванні верховного лідера Ірану). "Мені тут кажуть: «це не Україна, вони звірі». І таке вже було, коли під час протестів у 1988 році, за неофіційними даними, вбили приблизно 30 тисяч людей. Поліція тут застосовує вогнепалку без печалі", – розповідає Надія. Особливою є ця революція для жінок. "Для них то окрема війна. Але лише для освічених і просунутих. Є й дуже релігійні, які, як у нас ксьондзу в селі, вірять на слово айтулі", – розповідає франківчанка. Але й чимало освічених жінок цілком пасивні. "Це кімнатні рослини без права голосу і власної позиції. Навіть на ровері тут їздити жінкам заборонено! На спортивні змагання – зась! Уявляєте? У родинах дівчину тримають під жорстким ковпаком, поки не видадуть заміж. Але вже з’явилося багато таких, які самі хочуть вибирати: заміж чи в університет, в мечеть чи на гульки", – розповідає Надія. Цікавий момент, спільний для нових революцій включно з українським Євромайданом, – основний комунікатор – це соцмережі. При чому в Ірані це телеграм, а не фейсбук, який дуже фільтрується. Є канали з мільйонами підписників. Останнім часом почалися випадки блокування провайдерів. Всі користуються VPN, щоб обходити блокування сайтів. "Вірус свободи невиліковний. Всі хочуть доброго вільного життя", – підсумовує свої враження Надія Черниш.