Вони украй рідко отримують право голосу. Та й рідко прагнуть його. З ними пов'язана сила-силенна міфів та спроб демонізації. На них вішають зневажливі ярлики "донєцкіє", "лугандони", "понаєхавшиє". Вони втратили дім, проте їм нерідко ставлять у вину окупацію частини Донбасу, відмовляють в оренді житла, у роботі, в людському ставленні.
Саме про цих людей проект "Я – не моя прописка", втілений у життя громадською організацією "Студена", пише Бліц з посиланням на УП. Життя.
Героями акції проти дискримінації за ознакою прописки стали 11 переселенців із Луганщини, Донеччини й Криму. Вони не просто адекватні, а ще й руйнують усі стереотипи про людей з тих регіонів.
Наприклад, кримчанин Олексій Шубін, абсолютно україномовний націонал-патріот. Він ходив з українським прапором по Севастополю і за це мав проблеми з ФСБ.
Або Олена Біла з Севастополя, яка зараз працює у новій поліції у Франківську.
"13 серпня 2014 роки я покинула Крим, залишивши в Севастополі батьків, будинок, друзів дитинства і улюблене хобі – кайтсерфінг. Я переїхала до Івано-Франківська… Моя служба в нової поліції – це спосіб довести самій собі, що я можу бути громадянином, що я не чужа", – зазначає вона.
"Чи були коли-небудь ущемлені мої права через кримську прописку? На жаль – не раз. Починаючи від банківського обслуговування (ну ви в курсі, що кримчани тепер – "нерезиденти" України, і грошові перекази їм недоступні) і закінчуючи прокатом сноубордів. І я не жартую! Днями, в Буковелі, мені дійсно відмовилися дати спорядження під заставу паспорта, тому що у мене кримська прописка", - розповідає дівчина.
Більше історій про учасників проекту на Укранській правді. Життя.
