Якщо ядерна програма Росії така ж ефективна, як її хвалені калібри та «Іскандери», то це робить ситуацію для нашої планети – значно менш похмурою.
На початку нульових цю угоду між Росією і США чиновники називали – договором століття, а от російські генерали кричали про неї – як про підступну ядерну зраду.
Про це йдеться в ТСН.
Все почалося на початку 90-х, коли країни почали домовлятися про скорочення страшних ядерних арсеналів. На той час колишній СРСР накопичив близько 1000 тон високоактивного збройового урану – ще 590 тонн були накопичені в США.
І ось в 1993 прем’єри США і Росії Альберт Гор і Віктор Чорномирдін підписують угоду. За якою США зобов’язується купити, а Росія – продати 500 тонн збройного урану, тобто речовини, яка містилася в кількох десятках тисяч боєголовок для радянських ядерних ракет. Щоб зрозуміти, що таке 500 тонн збройного урану-235, треба знати одне – для його виробництва з 1949 року СРСР витратив колосальну кількість - 120 тисяч тонн звичайної уранової сировини "238".
Тут важливі деталі - США протягом 20 років купували в Росії не частини боєголовок, а збіднену сировину для створення власних паливних збірок, що використовуються на ядерних станціях. Процес збіднення полягає в тому, що подрібнений уран з боєголовок змішували зі звичайним природним ураном.
Щоб розвести 500 тонн смертельної ядерної начинки, довелося додати більше 21 тисячі тонн природної "238" фракції . Це при тому, що річний видобуток урану в Росії – між двома і трьома тисячами тонн. Тобто фактично, продаж збройного урану позбавляла Росію і уранової руди, бо тягнула за собою потребу віддавати на додаток майже весь її видобуток. А він потрібен самій Росії для 37 ядерних реакторів на 11 атомних станціях. Експерти не виключають, що цей урановий голод нульових змусив Росію розмолоти на пальне для власних енергоблоків більшість власних ядерних боєголовок.
Знавці скажуть, що в ядерній зброї використовується не так збройовий уран, як плутоній-239. Але от ще одна «ядерна катастрофа» - в 2010 році тодішній президент Росії Дмітрій Мєдвєдєв підписав угоду про закриття останнього реактора, який здатний виробляти цей дуже складний елемент. Також Росія і США погодили умови утилізації надлишків плутонію. По 34 тонни кожна сторона. 34 тонни – це близько 17 тисяч боєголовок. Скільки з них встигла утилізувати Росія – невідомо. Але в принципі це не має значення. Чому? А тому, що збройний плутоній, на відміну від урану, ніколи не перестає розпадатися. Вчені твердять – плутонієві ядра боєголовок потрібно міняти кожні 10-15 років, адже цей елемент дуже нестійкий, і потужність ядерного вибуху може значно зменшитися.
Для тих адептів "великої Росії", які на це все кричатимуть – що вони виготовлять достатньо урану та плутонію, щоб знищити усе навколо –ще одна цифра - 21 тисяча доларів. Саме стільки на додачу до тонн шалено дорогої уранової сировини, обходиться процедура самого збагачення у центрифугах одного кілограма збройового урану.
Чи дійсно він все минуле десятиліття вироблявся в Росії в достатній кількості? Чи дійсно Росія протягом останніх років ретельно планувала можливе використання своїх ядерних ракет, бомб та снарядів? На ці запитання можна відповісти хіба що через аналогію з носіями атомного арсеналу. З тисячі ста зафіксованих протягом місяця запусків звичайних ракет, в Україну в цілі потрапило лише 39%. Решта – просто не долетіла чи впала там, де їх не зафіксували радари. Частину з цих 39% ракет збили, ще частина – не здетонувала.
Якщо ядерна програма Росії така ж ефективна, як її хвалені калібри та «Іскандери», то це робить ситуацію для нашої планети – значно менш похмурою. Червона кнопка Путіна, здається, вже в стані напіврозпаду.
Фото з відкритих джерел
