Звичайно, краще жити довго і щасливо разом. Але, на жаль, нерідко так трапляється, що стосунки виявляються коротшими за життя, а їхнє закінчення - часом дуже драматичне.
Як зробити розрив менш болючим, не мучитися зайвим почуттям провини, знайти в собі сили йти далі своїм шляхом і не тримати образи на партнера, словом - відпустити ситуацію?
Уявімо, що ви обоє зробили все, що могли, для порятунку стосунків. Але розлучення все ж відбулося. Якщо ніякі аргументи не подіяли, і кохана людина все ж зібрала речі, не зупиняйте її.
Один мудрець казав, що зупиняти зрячу людину, яка прямує до краю провалля, означає - самому бути сліпим. Дайте йому право на вибір, вчинок, можливо - помилку. Іноді, щоб почати будувати щось нове, треба повністю зруйнувати старе, щоб одужати - пережити пік кризи. Часто лише опинившись насамоті, люди цінують чиєсь щире ставлення, безкорисливу турботу.
Але не будемо забігати наперед. Незалежно від того, хто є ініціатором розриву, боляче буде обом, і до цього треба бути готовим. Прийняти біль від втрати як нормальне в цьому випадку явище. Він, звісно, не триватиме вічно. Біль завжди супроводжує будь-які кризи, переходи, зміни, перезавантаження. Тож, щоб прийти до нового етапу свого життя, доведеться трохи потерпіти.
Як це нерідко буває, ви ще, можливо, потім будете вдячні за те, що прийняли рішення розлучитися. Бо щось же вас дуже не влаштовувало у попередніх стосунках, тож тепер ви знаєте, чого точно не хочете. Нові взаємини, нехай навіть з тим самим коханим (якщо ви зрозумієте, що вам все ж таки потрібно бути разом), точно будуть якісно кращими.
Тому, вирішивши порвати стосунки, робіть це за один раз, за принципом - краще жахливий кінець, аніж жах без кінця.
Тобто не треба ще протягом тижня заїжджати за забутими речами, адже це травмує партнера, котрий, можливо, тільки-но почав давати собі раду.
Якщо ж так вчиняють з вами, спокійно попросіть пригадати, які ще речі забуті. І скажіть, що залишите все у консьержа, спільного товариша, вишлете кур'єрською поштою тощо. Це вбезпечить від зайвих стресів.
Не використовуйте такі зустрічі як привід вкотре поговорити чи втримати колишню кохану людину, хоч як би спокусливо це виглядало.
Ви ж не хочете ще більше потішити її самолюбство своїм відверто нещасним чи навпаки підкреслено байдужим виглядом? Повірте, якщо б хтось вагався, то не зібрав би речі.
Механізм переживання розлуки схожий на синусоїду. Піки гострого болю і жалю змінюються полегшенням, потім хвиля гіркоти від втрати "накриває" знову.
З часом періоди розради стають тривалішими, болісні спогади все менш інтенсивними. Найважчими, як правило, бувають перші три-чотири дні. Тож поводьтеся так, як вам легше. Хочеться весь час розповідати про нього чи неї - ідіть до друзів, не будьте самі, виговорюйтеся. Так ви побачите ситуацію "збоку", а проговорюючи якісь моменти, можливо, зрозумієте, що ви справді переросли стосунки і шкодувати нема за чим.
Похід до психолога також ніхто не скасовував. Але на першій стадії болю буває досить важко розповідати "історію кохання" чужій людині. Тож напруга від розповіді може знівелювати терапевтичний ефект. Завжди важче тому, хто залишається, бо все, як відомо, нагадує про недавнє щастя, яке не відбулося.
Тому можна кудись поїхати на кілька днів. Звісно, доведеться повертатися, та й від себе не втечеш. Але іноді навіть нетривале виключення із травматичної ситуації, зміна обстановки, дозволяє подивитися на власну проблему іншими очима.
Ви, певно, зазначили, що я кажу про кілька днів. Бо саме стільки ви можете собі дозволити вихлюпувати емоції.
Потім доведеться опанувати себе, бо ризикуєте увійти у стан горя. Звісно, переживання розриву триватиме, але ви цілком в змозі контролювати його. Не треба забороняти собі взагалі думати про кохану людину, прикидатися, наче у вас все прекрасно. Ні, ситуацію треба саме пережити, перестраждати. Але не зводьте всі розмови будь з ким на "нього" чи "неї".
Відведіть собі, скажімо, годину на день, наприклад, ввечері, на сумування за колишнім. Тоді ви можете плакати, кричати, бити подушку тощо. Опісля ж переключайтеся на хатні справи, спілкування, свої інтереси, які ви, напевно, призабули, "вкладаючись" у стосунки.
Спогади про колишні стосунки супроводжуються, як правило, образою, а то й злістю на партнера, який виявився типово не тим. І на себе - за те, що знов наступили на ті самі граблі.
Неконструктивне почуття образи необхідно переформатувати у вдячність за все хороше, що було між вами, а воно таки було. Якщо колишній коханий і поводився з вами недостойно, можливо, ви дозволили йому перейти якусь межу, побоюючись втратити його.
Але не судіть нікогосуворо, пам'ятаєте, як там у геніального поета: в коханні - всі рядові. Себе також не картайте. Натомість порадійте власній здатності кохати. Адже це почуття не пішло з кимось, воно залишилися у вас, тож настане час - і ви зможете знову покохати вже більш достойну людину.
Відкиньте думки про власну провину за те, що трапилося. Є ситуації, які від нас не залежать, їх просто треба прийняти. Тож не дзвоніть, не вибачайтеся, довіряйте власним почуттям. Якщо навіть тепер, рефлексуючи, ви гадаєте, що це ви щось робили не так, скоріше за все, не ви, а ваш партнер своїми вчинками спонукав вас до холодності, дратівливості, ревнощів тощо. Отже, не перебирайте провину на себе, і взагалі намагайтеся вийти з замкненого кола провини-образи. Якщо подумки продовжуєте вести діалог з коханим, запишіть свої думки, можливо, з цього вийде класний роман.
В будь-якому випадку, зберігайте повагу до себе і іншої, колись такої близької вам людини.
Не опускайтеся до базарного рівня розборок, не дізнавайтеся, чи з'явився у нього чи неї новий партнер, не "діліть" речі чи, не дай боже, дітей. Будьте шляхетними і великодушними - і тоді ви, якщо й не будете разом (хоча - усе можливо), згадуватимете ваше кохання як гарну сторінку свого життя.
