Кожну четверту суботу листопада в Україні вшановують пам’ять про жертв голодоморів першої половини XX століття.
Найстрашнішим був Голодомор 1932-33 років, коли завдяки штучному голоду інспірованому сталінським режимом загинули декілька мільйонів українців. Наразі Голодомор геноцидом визнає 17 держав та ще 8 актом винищення людей тоталітарним сталінським режимом, пише Прямий.
Про те, як і для чого здійснювався Голодомор поговорили з дослідником геноциду українського народу, автором книги “1930. У.С.Р.Р. Повстання” та співупорядником “Людяність у нелюдяний час. Доброчинці в часи Голодомору”, заступником голови Українського інституту національної пам’яті Володимиром Тиліщаком.
Почнемо з найпростішого: звідки з’явився термін “Голодомор”?
Вважається, що термін “Голодомор” (“hladomor”) на означення масового голоду в Україні вперше з’явився у чеській пресі у 1933 році. Його вживали подекуди в українській діаспорі у 1960-70-их роках. Але широкого поширення цей термін набув з кінця 1980-их років, завдяки українським письменникам, зокрема Івану Драчу та Олексі Мусієнку, які почали використовувати це слово в Україні. З того часу голодоморами стали називати страшні масові голоди, які були штучно влаштовані тоталітарним комуністичним режимом в першій половині XX століття. Сьогодні ми вживаємо “Голодомор”, передусім як власний термін на позначення геноциду 1932-33 років. Водночас голодоморами продовжують називати і масові штучні голоди 1921-23 і 1946-47 років.
Чому Голодомор в Україні 1932-33 років – це геноцид?
Це злочин, який вчинявся з метою знищити українську національну групу, як таку. Через організацію масового штучного голоду, репресій проти незгодних, згортання українізації та інших заходів, які складали цілісну репресивну систему.
Це злочин, який вчинявся з метою знищити українську національну групу, як таку. Через організацію масового штучного голоду, репресій проти незгодних, згортання українізації та інших заходів, які складали цілісну репресивну систему.
Варто розуміти, що господарча діяльність радянської влада у 1931 році призвела уже до того під час хлібозаготівель уже забрали все, що можна забрати. І навесні 1932 року близько двохсот тисяч українців померли з голоду.
Але замість того, щоб піти на поступки і врятувати людей від голодної смерті, комуністична влада встановлює завідомо нереальні плани хлібозаготівлі. Це було в липні 1932 року. Про те, що ці плани нереальні знали всі – від керівництва партії у Москві до голів колгоспів і сільрад в Україні. Механізм встановлення планів хлібозаготівлі був наступний: рішення ухвалювалось в Москві, але формально його мали затвердити на місцях. Для того, щоб домогтися на місці затвердження планів хлібозаготівлі з Москви в Україну направили голову радянського уряду В‘ячеслава Молотова разом із Лазарем Кагановичем.
Уже в серпні, після ухвалення сумнозвісної постанови ВКП(б) “Про охорону соціалістичної власності”, яка більш відома, як “Закон про п’ять колосків”, влада отримала інструмент для проведення найжорстокіших репресій до всіх. Адже ця постанова передбачала великі терміни заслання та розстріли навіть за те, що людина полям взяла кілька колосків.
У серпні-вересні 1932 року починається, якщо висловитись сучасною мовою, інформаційний вкид про те, що всі українці – саботажники. А вже в жовтні 1932 року в Україну приїжджає відряджена з Москви спеціальна хлібозаготівельна комісія, яку також очолює Молотов. А він був головою союзного раднаркому, тобто уряду. Те що комісію із посилення хлібозаготівель очолив керівник уряду, уже говорить про виключність завдання.
Головним інструментом Голодомору стало повне вилучення всього продовольства в сільського, але й почасти міського населення. Ця кампанія з вилучення продовольства “прикривалась” необхідністю виконання плану хлібозаготівлі.
У листопаді 1932 року Політбюро КП(б)У ухвалює низку рішень які і запустили маховик Голодомору. Це і запровадження натуральних штрафів, і “буксирних бригад”, і “чорних дощок” і про уповноважених і про мобілізацію кадрів для посилення хлібозаготівель. Було прийнято і рішення провести спеціальну чекістську операцію з метою ліквідації, як названо у партійних документах, “петлюрівсько-куркульських гнізд”. Тобто тих хто міг чинити спротив. Операція мала охопити сотні районів.
Усе це говорить про спланований характер злочину.
Для чого було знищувати український народ?
Україна завжди займала особливе становище в Радянському Союзі. З одного боку це була одна з ключових ресурсних баз СРСР. Ще у 1918 – 1919 роках комуністичні вожді завжди підкреслювали важливість захоплення України, як ресурсної бази – і сільськогосподарської, і промислової, і логістичної.
З іншого боку територія України розглядалась керівництвом СРСР, як стратегічний плацдарм для наступу на захід. Київський військовий округ в Радянському Союзі, особливо в 1930-ті роки, був одним з найпотужніших та мав найбільші наступальні сили. Територія України розглядалась і як місце звідки може початись наступ з метою встановлення світового комунізму.
Виходячи з цієї ситуації для режиму було надзвичайно важливо мати тут абсолютно лояльне населення. Але цієї лояльності українці не демонстрували. Ба більше, досвід української державності в період Української революції 1917-1921 років та досвід селянських повстань на початку 1920-тих років, досвід масового спротиву колективізації говорив Сталіну та його оточенню, що Україна може в будь-який момент вийти з-під контролю. Саме з цих міркувань Сталін в телеграмі Кагановичу 11 серпня 1932 року написав, що Україну вони можуть втратити. Тож щоб не допустити цього і було ними здійснено геноцид, щоб знищити українську національну групу, а залишки населення перетворити на лояльний “совєтський народ”.
Які ще використовувались репресивні заходи?
Одним з найстрашніших засобів були “натуральні штрафи”. Коли у разі невиконання плану, замість зерна (якого вже не було) забирали мясо, картоплю, городину, тощо.
Для проведення обшуків створювались так звані “буксирні бригади” із комсомольців та інших владних активістів. Формувалась навіть паралельна вертикаль влади. На всіх рівнях призначали так званих “уповноважених” з проведення хлібозаготівель, котрі власне і керували обшуками та реквізиціями. Уповноважені зазвичай призначались із немісцевих. Адже, як показала практика, місцеві активісти та функціонери не дуже охоче забирали продовольство. Вони усвідомлювали, що їм тут ще жити. Уповноважені мали, фактично, необмежену владу для того, щоб вилучати продовольство.
В грудні 1932 року в Україну з інспекцією приїжджає Лазар Каганович. Після його інспекції, головним способом виконання плану хлібозаготівель стали подвірні обшуки у людей. Ба більше, під тиском Кагановича, українське керівництво змушене погодитись на вилучення усіх запасів зерна, навіть посівного матеріалу. Тобто з колгоспів і сіл забрали все, що можливо.
А у січні 1933 року українським селянам взагалі було заборонено виїжджати за межі республіки. Ця заборона свідомо позбавляла селян можливості врятуватись від голоду за межами охопленої голодом України, прирікала їх на голодну смерть. Фактично уся Україна опинилась на “чорній дошці”.
А що таке режим “чорних дошок”?
Комуністичний режим був вигадливим на різні заходи зарохочення чи покарання. Наприклад, мабуть, багато хто з тих, хто у своєму житті застав радянські часи, пам’ятає “дошки пошани” із портретами “передовиків”. Але на перших порах існування більшовицького режиму у 1920-их роках ось такі “червоні дошки” сусідили із “чорними”. На них заносили тих, хто відставав чи проштрафився. Спочатку це була форма психологічного тиску. Але у листопаді 1932 року ситуація змінилась. Відтоді занесення села чи колгоспу на “чорну дошку” стало означати, що до їхніх мешканців буде застосовано цілий набір репресивних заходів.
Потрапляння на “чорну дошку” означало потрапити в режим, який нагадував блокаду. З сіл забирали весь крам. Там заборонялась торгівля. З сіл достроково стягувались всі податки, штрафи та платежі, а також накладались нові штрафи. Проводилась “чистка” місцевих кадрів. Виїхати з такого села було майже не можливо – тому що на межах села встановлювались озброєні пости з комсомольців чи партійних активістів.
Як згортався Голодомор?
Першого січня 1933 року виходить телеграма Сталіна, яку змушують довести до відома кожному колгоспнику. В телеграмі було два пункти: перший, що необхідно здати все зерно для виконання плану хлібозаготівель. І другий пункт, що ті хто його не виконає – буде жорстоко покараний згідно постанови “Про захист соціалістичної власності”. Після цього почалась ще одна масова хвиля подвірних обшуків, під час яких забирали геть усе. Є численні свідчення, що активісти з “буксирних бригад” забирали навіть горщики з печі, а якщо не могли забрати, то спеціально викидали чи виливали їжу. Існують також свідчення, що навіть вистежували, з яких димарів йде дим, що визначити, де ще щось готують. До лютого 1933 року, фактично, забрали геть усе. Тоді ж радянське керівництво усвідомивши, що через масове голодування може зірватись весняна посівна кампанія, починає надавати допомогу. Переважно, це була насіннєва позика. Тобто у грудні всі насіннєві фонди вивезли, а в лютому колгоспам почали надавати насіння в позику. Допомога передусім призначалась партійним та місцевим активістам. В другу чергу – тим, хто працював в колгоспі. Люди, що лежали опухлі з голоду і не мали сил працювати цієї допомоги були позбавлені. Тобто навіть надання допомоги радянська влада використала з репресивною метою.
Тож весною 1933 року попри те, що десь-якась допомога виділялась, голодна смертність в Україні зростала і досягла свого піку у червні 1933 року.
З липня 1933 року смертність з голоду знижується. Допоміг новий врожай. але влада відмовилась від масових репресій, пом’якшила своє ставлення до селян і зменшила масштаби і врешті у січні 1934 року відмовилась від примусових хлібозаготівель. І у 1934 році попри невисокий врожай голоду уже не було. Усе це підтверджує, що весь процес Голодомору був під контролем Кремля.
Чи відбувались повстання під час Голодомору?
Під час Голодомору повстань вже фізично не могло бути, тому що людина, яка голодує, думає не про протести, а про те, як врятувати себе. як знайти щось їстівного для себе. В опухлих з голоду селян уже фізично сил не було.
З іншого боку повстання – це надто широкий термін. Якщо говорити про 1930-й рік і далі, то це були скоріше стихійні бунти, які набували різної форми. Останніми такими масовими протестами – це були уже голодні бунти весни 1932 року, а також протести проти непосильних планів хлібозаготівель улітку того року.
У 1932-33 роках голод був не лише в Україні, а й в окремих районах Росії, наприклад у Поволжі, а також у Казахстані. Чому в Україні – це геноцид, а в інших колишніх республіках СРСР ні? В чому принципова різниця між ними?
Результати господарювання комуністичного тоталітарного режиму призвели до нестачі продовольства і голоду в багатьох районах СРСР. Але ситуація в України вирізнялась тим, що ці продовольчі труднощі були використані Сталіним для того, щоби вчинити геноцид проти українського народу. Голодомор був спрямований проти української національної групи в Україні, а також на Кубані, де на той час переважна більшість населення були українцями. З Кубанню дуже показовий приклад, тому що партійні функціонери у зведеннях про голод в Північнокавказькому краю постійно робили акцент саме на Кубані. А Постанова ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від 14 грудня 1932 року «Про хлібозаготівлі на Україні, Північному Кавказі та у Західній області» попри назву відверто розправлялась з українізацією на Кубані та й в УСРР.
Потрібно розуміти, що злочин проти українців не заперечує того, що голод використовувався режимом для “розв’язання питань” й в інших регіонах. Таж Автономна республіка Німців Поволжя була один з епіцентрів голоду у Поволжі. Надзвичайно постраждав Казахстан, хоча там була своя специфіка. Вона пов’язана з тим, що населення, яке традиційно вело кочовий спосіб життя, змушували перейти до осілого. Внаслідок цього значна частина казахів померла від голоду, а частина змогла відкочувати на територію Китаю. Однак масштаби голоду у тих регіонах також були великими.
Як елемент політики соціальної інженерії та державного терору голод використовувався комуністичною владою й в інших регіонах. Очевидно, що завдання дослідників та громадян тих держав дослідити й дати правову оцінку діям комуністичного тоталітарного режиму, який був в їхній місцевості.
Яка ймовірність, що Голодомор 1932-33 років буде визнаним геноцидом у світі, як геноцид євреїв – Голокост?
Впродовж останніх 15 років пророблена велика робота для визнання Голодомору геноцидом Українського народу в світі. Наразі це вже зробили півтора-десятки держав світу. Сьогодні дискусії про визнання Голодомору ведуться у німецькому Бундестазі. Ми маємо велику надію на те, що з часом світ визнаватиме Голодомор геноцидом, який вчинив комуністичний тоталітарний режим проти Українського народу.
Чому обов’язково запалити Свічку пам’яті в суботу?
Четверта субота листопада – це День пам’яті за жертвами голодоморів. Мільйони наших співвітчизників, які загинули через голод. Мільйони їхніх нащадків, які не змогли побачити світ. Всі вони потребують нашого вшанування. Свічка у вікні – це наше особисте доєднання до пам’яті про геноцид. Наша особиста згадка про тих, хто став жертвами. Про тих, хто вижив. Про тих, хто чинив спротив. Про тих, хто не втратив відчуття людяності в той час. Це символ того, що ми зберігаємо цю пам’ять, і цей злочин не буде ніколи забутий.
Спеціально для Прямого Ігор Кромф.
