В Івано-Франківську зовсім небагато місць відпочинку, де разом із сім`єю чи друзями можна гарно провести час на природі. Одне з небагатьох, але однозначно, улюблене більшістю – Вовчинецькі гори.
Франківський фотограф Павло Кузик знимкував це місце впродовж кількох років і вирішив порівняти, як змінилися Вовчинецькі гори.
Про те, що вдалося зафіксувати на фотокамеру він розповів «Типовому Франківську».
- Павле, розкажіть трохи про себе та своє захоплення. - Я біолог, фотограф і мандрівник. З дитинства люблю ходити пішки на далекі дистанції. Обійшов практично всю Західну Україну. Моє улюблене місце для прогулянок – Вовчинецькі гори, де вже більше 20 років у теплу пору року я буваю, принаймні, раз у тиждень. Ще в шкільні роки я робив там мою першу наукову роботу – про гніздування сорок. Згодом, почав фотографувати природу гір і дівчат. - Як виникла ідея щороку фотографувати одне й те саме місце? На ідею колажів, які показують зміни на Вовчинецьких горах, мене надихнула виставка Дениса Трофимова про те, як руйнуються пам’ятки архітектури й елементи оздоблення нашого міста. Я знайшов у своєму архіві фото, зроблені приблизно з тих самих місць, і об’єднав ті, на яких видно найбільш разючі зміни.
- Чому саме Вовчинецькі гори?
Вовчинецькі гори дуже різноманітні і цікаві для мене, як для біолога, так і фотографа. Там можна побачити і гіпсові скелі, і ліси, і поля, а омивають їх швидкі гірські річки - Бистриці Надвірнянська і Солотвинська, які за селом зливаються в одну і течуть вздовж гір аж до Дністра, та більш повільна р. Ворона, яка впадає в Бистрицю Надвірнянську. Щороку, залежно від погоди та інших факторів, дещо змінюється рослинність, масово цвітуть різні квіти – наприклад, одного року всі схили можуть бути фіолетовими від шавлії, іншого – цілі поля заростають звіробоєм або ромашкою…
- Як з року в рік змінювалося те, що можна побачити на фото?
Крім циклічних, є ще й зміни, які накопичуються, в основному пов’язані з наступом цивілізації, а саме: швидкою забудовою прилеглих районів міста і збільшенням кількості автомобілів. Сюди приїжджають на річку, пікніки і, на жаль, залишають після себе все більше згарищ, купи сміття, нищать рослини… Нещодавно, щоб надовбати каменю для створення велотраси, зрубали моє улюблене дерево із сріблястим листям, а весною масово рвуть першоцвіти, хоча ці квіти дуже ніжні і довго не постоять.
- Які найбільші зміни за ці роки Вам вдалося помітити?
Найбільші зміни, звісно, трапились після повені 2008-го року, після чого вздовж річки почали будувати дамбу і в кількох місцях розділили течію надвоє. А ще невдовзі розпочали будівництво величезного відпочинково-розважального комплексу. Я боровся проти цього, але намарно. Якось я розказав про будівництво одній з моїх моделей, якій відкрив гори. «А знаєш, то була моя ідея», – сказала вона і пояснила: якось із друзями міркувала, куди вклала би гроші. Висловила ідею побудувати на горах подібний комплекс. Грошей у неї не було, а от другу-бізнесмену ідея сподобалась, і невдовзі він подзвонив їй і сказав, що розпочав будівництво. Не знаю, наскільки це правда, але відчуття, коли ти спричинився до руйнування місця, яке любиш більш за все на світі, не дуже приємні.
- Чи будете і далі продовжувати робити фото Вовчинецьких гір? Тільки це місце чи, можливо, фотографуєте і досліджуєте й інші місця?
- Звичайно, буду продовжувати фотографувати Вовчинецькі гори. Щодо інших місць, то я зауважив, що в наш час особливо змінюються ті, які розташовані біля води. Так, під час навчання в докторантурі Університету Флориди я п’ять років жив на острові між Атлантичним океаном і затокою. За цей час кілька ураганів і штормів цілком зруйнували дорогу, яка йшла вздовж берега, повністю змінили берегову лінію і пляж; було перебудовано перший у світі океанаріум, розташований через дорогу, побудовано величезний Центр морських досліджень і Центр по лікуванню морських черепах. І все це в межах маленького містечка з населенням у шість чоловік.
