У всі часи з різних причин українській музиці треба було виборювати право на існування, а музикантам — шукати визнання по сусідніх країнах.
Прикладів є чимало. Скажімо, про співачку Джамалу в Україні заговорили лише після її перемоги на конкурсі "Нова хвиля" у Юрмалі.
Івана Дорна оцінили тоді, коли схвальні відгуки про нього вже писали найбільші російські видання.
Останніми роками ситуація потроху змінюється — українці почали пильніше придивлятися до своїх.
Молоді гурти вже легко збирають тисячні зали без жодної реклами, а у прайм-тайм великих телеканалів часом пробиваються виконавці, про яких раніше знали лише користувачі соцмереж.
Музиканти визнають, що технічно музику створювати стало легше: британський гурт Gorillaz, приміром, записав свій четвертий альбом на звичайний Apple iPad.
Шукати аудиторію теж вже не так складно: достатньо викласти кліп на YouTube, і якщо продукт хороший — популярність не забариться.
Світові ЗМІ заговорили про криворізький гурт Brunettes Shoot Blondes саме після того, як відео на композицію Knock Knock зібрало мільйони переглядів в інтернеті.
Однак для деяких інших українських виконавців досі проблемою є те, що вони не можуть потрапити в ефіри загальнонаціональних радіостанцій.
Артисти переконані: музичні редактори відмовляються брати їхні пісні лише з однієї причини — бо вони виконані державною мовою.
Дійсно, немає нічого хорошого в тому, що доводиться чекати ночі, аби почути по радіо Марію Бурмаку чи “Братів Гадюкіних” . Боротися з цією ситуацією вирішив вже колишній міністр культури В'ячеслав Кириленко. Він обрав найлегший шлях — шлях заборон і обмежень.
З ініціативи урядовця у Верховній Раді зареєстрували законопроект №3822. Документ зобов'язує радіостанції формувати свої ефіри так, щоб 37,5% пісень в них були україномовними.
Проте законопроект був виписаний таким чином, що викликав спротив радійників і пересварив музикантів. Ініціативу Кириленка назвали популістською, такою, що не враховує інтересів радіоіндустії та ділить артистів на "більш українських і менш українських".
Перш ніж наводити лад у музичній галузі, її слід ретельно дослідити. Жоден хороший лікар не виписуватиме пігулки пацієнтові, якого не бачив у вічі. То чи варто міністрам і депутатам "лікувати" тих, про кого нічого не знають?
З думками про це "Українська правда" зібрала список із 700 гуртів та виконавців, які представляють усі області України та Крим. Ми намагалися проаналізувати, який продукт вони пропонують, і дати змогу читачам оцінити його якість.
Такої кількості достатньо, аби скласти уявлення про те, яку музику продукує Україна та українці.
Формуючи список, ми враховували думки музикантів, редакторів радіостанцій та журналістів, а також звертали увагу на публікації у профільних ЗМІ.
Ми усвідомлюємо, що до списку ймовірно не потрапило багато достойних артистів. Саме тому передбачили функцію, за допомогою якої кожен читач може запропонувати редакції музикантів, які відсутні у переліку.
Бо він народився на Донеччині і досі є народним артистом України. Його ім'ям донедавна навіть була названа вулиця в місті Часів Яр, що в Артемівському районі.
Працюючи над проектом, ми не ділили артистів за політичними поглядами.
У списку можна знайти як музикантів-націоналістів, так і тих, артистів, які їх висміюють. Усі вони мають свою аудиторію серед українців і так чи інакше впливають на їхні смаки та світогляд.
Бо це важливо. Принаймні, для колишнього міністра культури.
Наше дослідження показало, що 450 із 700 артистів, яких ми зібрали, мають у своєму репертуарі пісні українською мовою; 269 — російською, і 245 — англійською.
Причому виключно російською співають лише 90 гуртів та виконавців із нашого списку.
Варто зазначити, що музиканти не обмежуються вказаними трьома мовами. Є ті, хто співає французькою, польською, іспанською, болгарською, білоруською тощо. В Україні також існують гурти, які виконують пісні штучною мовою — ...и Друг Мой Грузовик, а також санскритом — АтмАсфера
Поруч із кожним гуртом зазначені максимум три найбільш вживані ним мови.
Андрій Хливнюк — з Черкас, а "Бумбокс" з'явився вже після його переїзду до Києва.
Гурти ми розподіляли по областях, орієнтуючись на міста, в яких вони були створені.
Співаків та ді-джеїв ми відносили до регіонів, де вони народилися або живуть (якщо походять з іншої країни).
За нашими підрахунками, найбільше музичних проектів виникло у Київській області — 282 колективи та виконавці, у Львівській значно менше — 77. На третьому місці Харківська область і 48 музичних проектів.
Ми не знаємо. Але це весело.
Зазвичай епатажні назви для себе обирають панк та панк-рок гурти. У нашому списку такі теж є. Наприклад, колективи з Луганська "Мертвые груши" . Або"Ласковые Усы" — з Донецька.
Інколи поп-рок-музиканти теж придумують собі оригінальні назви. У цьому випадку одразу на думку спадають хлопці з Києва "Клей Угрюмого" .
Так. Оце гарчання — така манера співу. Вона називається ґроулінґ. Між іншим, таким вокальним прийомом послуговуються й жінки. Щоправда, на слух стать виконавця не завжди можна вгадати. Спробуйте самі: JINJER та Nokturnal Mortum .
До слова, у проекті "Як звучить Україна" є представники усіх музичних жанрів — естрадні та оперні співаки, поп-, рок- та фольк-гурти, ді-джеї, вокально-інструментальні ансамблі, хори, хіп-хоп-виконавці тощо.
Більшість музикантів постійно експериментують й інколи самі не можуть визначитися, у якому стилі працюють. Через це у проекті відсутній поділ за жанрами.
Вони самі динозаври.
Звісно, проект більшою мірою стосується сучасних артистів. Але у ньому є місце для тих, кого не можна забувати і ким треба пишатися.
ПЕРЕЙТИ ДО СПЕЦПРОЕКТУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВДИ МОЖНА ЗА ПОСИЛАННЯМ ТУТ
