В івано-франківському кінотеатрі «Люм`єр» відбувся прес-показ української епічної драми, номінанта на премію «Оскар», фільма «Поводир».
Події фільму відбуваються на початку 1930-х років в УРСР у часи індустріалізації, колективізації, голодомору та знищення інтелігенції. Американський підприємець Майкл Шемрок разом зі своїм десятирічним сином Пітером приїздить до Харкова. Випадково до рук Шемброка потрапляють секретні документи про заплановані в Українірепресії, через що він гине. Син Майкла стає випадковим свідком убивства батька. Пітеру дивом вдається втекти від переслідувачів — завдяки сліпомубандуристу Івану Кочерзі. Хлопчик пристає до сліпця і стає його поводирем. Взимку1934 року сліпця Івана Кочергу разом з іншими кобзарями страчують під Харковом. Пітер лишаться єдиним живим свідком тих трагічних подій.
Особливістю фільма є те, що в ньому використовується ще одна додаткова аудіо доріжка, коментар, який начитаний диктором для сліпих людей. Творці «Поводиря» вирішили надати людям з вадами зору можливість подивитися стрічку на рівні з іншими глядачами. Зокрема, було вирішено зробити тифлопереклад картини та забезпечити спеціальним обладнанням для перегляду незрячими людьми вибрані кінотеатри у великих містах України.
«Завдяки тифлоперекладу сліпі люди можуть в кінозалі «побачити» те, що відбувається на екрані. Це спеціальна технологія, яка вже давно використовується у світі. Ми знімали кіно про сліпих людей і вирішили, що вони його також мусять побачити», – зазначив на показі фільму в Івано-Франківську його режисер Олесь Санін.
За його словами, фільм був завершений ще рік назад, у вересні 2013 року. Проте в силу певних обставин прем’єру перенесли на січень, але вже тоді показати його було неможливо.
«Ті хто зараз дивиться фільм, бачать в ньому дуже багато того, що відбувається з українським народом буквально за цей останній рік. Події та переживання у фільмі нагадують людям про те, що ми бачимо зараз в новинах, в інтернеті. Зрозуміло, що ми не могли зробити це спеціально. В допрем`єрних показах, яких вже було 14, я отримував запитання людей про пропаганду. Ми не думали, що фільм стане пропагандою українського. Що наші ідеї, які ми показали у фільмі про людей, які опиралися, для яких честь, достоїнство і слава не були чимось даремним, стануть настільки актуальними сьогодні», – розповів глядачам Олесь Санін.
Режисер намагався підібрати на ролі у фільмів акторів, які б дозволили глядачу повірити у справжність цієї історії.
«Я дуже радий, що акторів оцінили. Гран-прі Одеського кінофестивалю отримав виконавець ролі сліпого кобзаря Івана – Станіслав Баклан. Сподіваюся, що його робота вам сподобалася. Я вважаю, що цей актор неперевершеного таланту», – каже Санін.
Що ж до ролі дев`ятирічного Пітера Шемброка, то на неї пробувалося більше 2 тисяч дітей.
«Я шукав такого собі інопланетянина». Дитину, яка інакше дивиться на світ, інакше посміхається, інакше розуміє. Іноземця. Мені потрібен був такий хлопчик, який знає про Україну зовсім мало, як цей американець – Антон Грін, який виконав роль Пітера», – розповів режисер.
Проте, як згодом вияснилося, зовсім і не мало знав про Україну американський хлопчик. Антон – пластун і часто відвідує свою бабусю, яка живе в Україні. Крім цього, хлопець є правнуком Михайла Сороки, дисидента, який підняв повстання в ГУЛАГу.
У фільмі знялося більше двохсот незрячих акторів. Автори шукали не просто тих у кого є вади зору, а людей, які попри життєві обставини, опиралися долі.
«Ми шукали тих, які пропри те, що Господь, люди, чи хвороба, забрали у них можливість бачити сонце, все-одно не втратили надію і носять це сонце в собі. Серед них були не лише музиканти, але й спортсмени, журналісти. Вони нас навчили любити світ і любити правду», – каже Олесь Санін.
Салоган фільму «Заплющ очі. Дивись серцем», за словами режисера, це заклик до людей, мозок яких затьмарений пропагандою, постійними стресами і переживаннями, що ж буде далі, і всією тією інформацією, яка несе страх, горе і ненависть.
«Ми закликаємо людей то того, щоб вони заплющили очі. Спробували дослухатися серцем до того, що навколо них, до самого себе. І, може, тоді вони знайдуть для себе свободу і стане легше на душі», – зазначив режисер фільму «Поводир».
