Сьогодні товари із секонду — не лише дешевий одяг, а й розвага для модників і бізнес для підприємців. Існують цілі торгові мережі секонд-хендів, одяг з «других рук» можна придбати і в інтернеті.
Колишній співвласник такого магазину в Івано-Франківську детально розповів як працює цей бізнес, пише Репортер
Світові масштаби
Для Петра продаж вживаного одягу не був основним заробітком. Вони з другом вирішили спробувати продавати секонд з Європи, бо мали вільне приміщення. Замовили перших 300 кг товару, розвісили й торгівля пішла. Через тиждень замовили ще 150. І вже з того формували вітрину. Дивилиcя, щоб усього було порівну, якщо чогось забагато — відкладали на потім.
«Ми не дуже заробляли на цьому, але на пиво вистачало, — жартує Петро. — Були місяці, коли могли мати по 3-4 тисячі. Щоб нормально заробляти, потрібно було розвиватися. Нам це було не потрібно, а тарифи й оренда зростали. Тому через півтори року залишки розпродали й роздали, а секонд закрили».
Вживаний одяг брали на оптовій базі у Львові. За словами Петра, власники — дніпровські. Приміщення величезне, все заставлено.
«Я не знаю схем завезення, але частина точно йде як гуманітарна допомога, а щось вони розмитнюють, — ділиться Петро. — Наприклад мішки, які возять з Польщі, марковані, там все сортоване. Їх точно купують».
У Польщі багато таких перевалочних оптових баз із секондом. Там одяг розподіляють за сортами та категоріями: за зношеністю, сезонністю, статтю, навіть країнами і регіонами походження. Звідти в Україну його завозять вже наші посередники.
«З Англії ми отримували мішанину — здоровий 150-кілограмовий мішок, де все на купу, — розповідає Петро. — Кілограм такої мішанини — 2,5 долари. Дорожче виходить замовляти конкретні групи товарів. Так кілограм футболок першого сорту коштує 4-5 доларів. Це добрі футболки, такі, як на мені зараз. Припустимо на кілограм йде п’ять футболок — по баксу одна. А продаєш їх по 70-80 грн. Тому це може бути вигідно».
Хоча — немає гарантії, що товар розійдеться добре. Бо футболки можуть прийти не модні чи велетенських розмірів.
Петро пояснює, що такий оптовий склад має велетенський прайс із 10 і більше сторінок, де безліч категорій одягу.
«Якось взяли 20-кілограмовий мішок футболок другого сорту по баксу за кілограм. А там були добротні футболки. Їх можна було і на вагу продавати і так вішати, — згадує Петро. — Найкраще — мати в магазині два відділи: частину продаєш на вагу, а частину — за фіксованими цінами. І те, що не продалося, перекидати».
Великі магазини вживаного одягу перекидають товар не лише між відділами, а й між магазинами. Вони завозять понад тонну товару щотижня.
«Те, що не продалося у Франківську, везуть в райцентри, — пояснює Петро. — Наприклад, одяг може бути і хороший, але не було торгу і він погано продався. Якщо люди побачать той самий товар через тиждень, буде не добре, тому його перевозять в іншу крамницю. А звідти везуть щось натомість. Ще щось дозамовляють і виходить повне оновлення. Але таке собі можуть дозволити лише великі мережеві магазини».
Купи-продай
Окрема історія з перекупниками. Всі бачили величезні черги перед секондами у день завозу. Здебільшого — це ті, хто скуповується на вагу, а потім перепродає зі значною накруткою.
«Перекупників є повно — мають свої точки на базарі, чи в інтернеті, — каже Петро. — Знаю, що навіть лейби ліплять і продають як нові речі. Вони ціну і вп’ятеро можуть накрутити. Перекупники звично мають спеціалізовані точки — лише джинси, дитячий, жіночий одяг, сорочки чи взуття. І полюють у секондах на вагу на те, що їх цікавить. До нас теж ходили, але швидко відсіялися, бо в нас не було повного оновлення. Вони ж торгують — хто джинсами, хто сорочками. Раз закупилися. Наступного тижня прийшли, а джинси не «заїхали». Тай по всьому… У нас був магазинчик на 80 квадратів. Щоб співпрацювати з перекупниками, потрібно стовідсотково оновлювати товар».
Існують навіть спеціальні списки перекупників. Їм телефоном повідомляють про оновлення. Звично таку схему практикують у секондах, де весь товар продають за цінами.
«У «Каламбурі» точно таке було. У них адекватна ціна і перекупники там усе вигрібають. А потім вдвічі вищу ціну ставлять, — пояснює Петро. — Товариш розповідав, що якось перекупники між собою не поділили товар. То здійняли такий шум, що мусів аж директор приїхати. Дістав перелік з номерами телефонів і сказав цих «кіпішних» повикреслювати зі списку»…
А в останні дні на секонди приходять ті, хто забирає все, що не продалося, й везе «на села». Для них головне, щоб без дірок було.
Одяг, чіпси, батарейки
Петро вбачає певний азарт у купівлі речей у секонд-хендах на вагу. Бо інколи можна знайти унікальні речі, які більш ніде не купиш.
«Найкраще йти в нові секонди, які тільки відкриваються і не належать до великої мережі, — говорить Петро. — Такі крамниці прикольні, бо власники ще не в курсі бізнесу і в них можна вичепити хороші речі. В перший день вранці немає чого йти, але ввечері можна щось і знайти. Ці джинсові шорти, що на мені, коштували 8 грн. Футболок з секонду в мене — просто мільйон. З капцями складніше».
У бізнесі теж був свій азарт. Ніколи не знаєш, який товар отримаєш і що цікавого там знайдеш.
«Береш здоровенний мішок за 2,5 долари і починаєш розпаковувати. Раз приїхали повністю дитячі речі з вішаками: усі розміри комплектів, суконь, футболок. Одна така футболочка може відбити частину мішка. А раз приїхали нові футболки з перегонів Formula 1. В інтернеті одна така 100 доларів коштувала».
Петро розповідає, що в кишенях справді можна знайти пару євро. Хоча бувають й інші сюрпризи. Якось прийшла пачка протермінованих чіпсів. Також знаходили батарейки, іграшки, навіть використані підгузки.
«От ти замовив 30 кілограм і п’ять із них — не фасон, чи розміри великі. Ці нефасони є всюди, бо не бачиш, що купуєш. Постійна лотерея. Стабільно в мішках є пару штук взуття по одному капцю. Це теж своєрідна розвага. Дістаєш якийсь гарний капець, дорогий, шкіряний. Шукаєш другий. А його нема».
Такі промахи звично перекривають за рахунок ціни. Головне — вміти все розрахувати.
Нові секонди все відкриваються. Однак, якщо це не масштабний бізнес, не витримують конкуренції і згодом закриваються.
«Зараз важко зробити бізнес, маючи 5-7 тисяч доларів, — стверджує підприємець. — Треба робити щось масштабне».
