14 портретів. 14 історій, у яких досі немає крапки. У Радчі відкрили Алею віри і надії, де розмістили світлини полонених та зниклих безвісти захисників-односельців. Це місце створили не лише для пам’яті, а й для того, щоб щодня нагадувати: їх чекають удома і вірять у їхнє повернення.
Під час відкриття рідні ділилися тим, про що зазвичай говорити найважче – невідомістю, яка триває місяцями й роками, та надією, яку вони не дозволяють собі втратити.
Однією з тих, хто звернувся до присутніх, стала дружина зниклого безвісти захисника Миколи Костюка Ірина. Вона відверто розповіла про те, з чим щодня живуть родини, які не знають, що сталося з їхніми близькими.
«Я щиро дякую владі за те, що і в нашому селі теж відкрилася Алея віри і надії. Дякую всім, хто прийшов підтримати нас в цій страшній боротьбі. Це неможливо описати словами. Ми між двох – або полон, або загинув. Це дуже страшно. Страшно кожного дня шукати, чекати і просто переглядати. Як нам говорять, шукайте в телеграм-каналах, переглядати розірвані тіла і молити Бога, щоб не знайти там щось знайоме. І тільки переглядати нове щось, викладуть і ми молимо Бога, щоб був полон. Хоч це краще з гіршого», – ділиться дружина зниклого безвісти захисника.
Жінка каже, що попри страшну невідомість родини не перестають чекати, а також додає, що зараз найбільша мрія кожного – щоб захисники повернулися додому живими:
«Дякуємо всім, хто нас підтримує. І одне бажання, щоб наші хлопці повернулися і самі познімали оці фотографії, щоб війна закінчилась».
Староста Радчанського старостинського округу Ярослава Ярчук зазначила, що Алея віри і надії стане місцем, яке щодня нагадуватиме громаді про тих, кого продовжують чекати вдома.
«Дорога громадо, всечесні отці, пане мер, сьогодні ми поставили оцих хлопців на фотографіях як згадку про те, що вони між нами. Вони є, і ми будемо їх бачити кожен день, і будемо пам’ятати про них. Так як пам’ятаємо про тих, хто вже віддав своє життя за наше мирне життя, за те, що ми можемо ходити по цій землі, вільно дихати, бути тут. Розумію, як важко зараз родинам тих, чиї портрети на цій алеї. Віримо, молімося і будьмо впевнені: хлопці повернуться додому живими. Все у Божих руках», – каже Ярослава Ярчук та закликає громаду не втрачати віри та пам’ятати про кожного захисника, який досі не повернувся додому.
Під час відкриття Алеї міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків пригадав дві історії, які, за його словами, стали доказом того, що навіть після тривалих років невідомості не можна втрачати надію:
«Найперше хочу низько вклонитися вам за ваших дітей, за ваших чоловіків, хто сьогодні зі зброєю в руках захищає, захищав українську державу. Алея віри і надії: цього тижня дві були події, які говорять про те, що віра і надія, вона завжди має бути в серцях наших і молитва до Бога. В понеділок військовий Любомир Паньків зняв табличку на Алеї віри і надії в місті Івано-Франківську. Сам особисто, викруткою відкрутив, разом із своїми рідними. Він два з половиною роки був зниклим безвісті і не рахувався в полоні. І це чудо сталося – Любомир Паньків зняв свою фотографію. Я цього бажаю кожній родині».
Очільник громади також нагадав про ще одного захисника, який нещодавно повернувся з російського полону, та повідомив, що такі Алеї поступово облаштують у всіх селах Івано-Франківської громади.
«У п’ятницю ми зустріли ще одного воїна, який чотири з половиною роки, фактично з самого початку війни в Азові перебував у полоні, і він повернувся до своїх рідних. Тому віримо, надіємося і молимося за те, щоб всі хлопці повернулися живими до своїх домівок. Дякую громаді, що чисельно сьогодні взяли участь в цьому заході. Такі Алеї будуть споруджені у всіх селах нашої громади. Також у Івано-Франківську на центральній площі є Алея віри і надії. І всі, хто бажає, з рідних, там теж можуть бути знімки для того, щоб молитися, і для того, щоб вірити і надіятися», – каже Руслан Марцінків.
Алея віри і надії – це не лише місце зі світлинами. Для десятків родин вона стала символом того, що очікування триває, а разом із ним – віра, молитва і надія на повернення кожного захисника додому.
