Logo
10 Листопада 2020, 14:30

Травматичний та вольовий: особливості та недоліки кінного спорту на Прикарпатті

Небезпечний, травматичний та іноді дуже дорогий — кінний спорт все частіше обирають не просто для тренування, а й для відпочинку душі.

В час пандемії тварини — чи не єдині істоти, з якими можна потренуватися та гарно провести час без остраху заразитися вірусом, пише Типовий Франківськ.

Голова Федерації кінного спорту Івано-Франківської області Степан Волковецький каже, займатися кінним спортом — це не тільки їздити верхи. Потрібно запастися терпінням, вміти не тільки триматися на коні, а й правильно за ним доглядати.

"В Івано-Франківську є пів сотні вершників, які займаються кінним спортом і хоч трошки тримаються в сідлі. В нашому кінному клубі займається десь 30 людей, переважно дівчата, хлопців дуже мало. Мені здається, дівчат більше, тому що вони більш терпеливі. Тут потрібно не тільки їздити верхи, а й доглядати за конем: почистити, підготувати до їзди, розсідлати. Кінь завжди має бути у формі. Якщо на коні їздять верхи, то цим займається вершник, якщо ні — то конюх. Хоча титулованих спортсменів більше чоловіків. Якщо взяти чемпіонат України, чемпіонат світу, Олімпійські ігри то першість за чоловіками", - розповідає Степан Волковецький.

Є три Олімпійські види спорту – конкур, виїздка і триборство. На змаганнях виступає завжди пара – кінь та вершник.

Степан Волковецький зауважує, що час та специфіка виступу завжди залежить від типу змагань.
Якщо це конкур – то він проходить досить швидко. Переважно на один виступ йде близько хвилини. Подолання перешкод – маршрут проходиться від 40 до 80 секунд, залежить від висоти та від класу змагань.

Виїздка, «танець вершника з конем», це вища школа верхової їзди. Показуються елементи, як себе несе кінь та вершник. Є багато нюансів, які в других дисциплінах не є настільки важливими. В конкурі ж важливо пройти маршрут, подолати перешкоди. За кожен збитий бар’єр нараховуються штрафні бали.

Починати знайомство з цим видом спорту можна ще з дитинства. Зазвичай, діти починають тренуватися на поні — низькорослих конях, які були виведені в Англії для роботи під землею, в шахтах. З ними можна починати займатися вже з трьох років. На Прикарпатті таких "поні-клубів" немає. У віці 7-8 років діти переважно вже пересідають на звичайних коней.

"Коні є різного характеру. Переважно діти сідають вже на спокійних, вікових коней. Вони мають встановлену психіку, характер — це все дуже суттєво і треба вміти підібрати коня. На молодих конях діти не будуть їздити. З цього і починається спорт. Також, не обійтися без травм та падінь. Спорт не з легких, це не шашки. Але потрібно правильно організувати роботу. Багато залежить і від тренера", - зауважує Волковецький.

За словами голови Федерації, на Франківщині кінний спорт практично не розвинутий у порівнянні з іншими регіонами.

"Це пуста ніша, яка свого часу і не була заповнена. Львів, Тернопіль, Чернівці — так, а от Івано-Франківськ пасе задніх", - підкреслює Степан Волковецький.

У світі є понад 300 порід коней. Чистокровних порід є всього три - ахалтекінець, арат та англійська чистокровна. На основі їх виведені різні породи. Є породи для упряжок, ваговозів, верхові та напівупряжні, тощо. Породи виводилися для певного виду спорту чи виду діяльності.
Коней підбирають на основі породи та родоводу. Це дуже важливо для верхових коней, адже якими були пращури — таким є потомство.

Як і в будь-якого спортсмена, у коней є певна підготовка до змагань. Участь у конкурі та виїздці кінь починає брати вже з 4 років. Вікове обмеження встановили, щоб при стрибках та виконанні вправ кінь не травмувався. Тренування розпочинається від 30 хвилин до 1,5 години та залежить від виду змагань. Якщо тварина витримує навантаження, його починають збільшувати.

"Спочатку тренують коня без сідла. Займаються поступово, починаючи від 5 хвилин. Заїздка коня відбувається вже у 2,5 - 3 роки. Росте переважно до 7 років. Це вже повністю зрілий кінь, який може витримувати навантаження. Заї'здка, вміння навчити коня тримати на собі сідло, переважно триває до трьох місяців. Поступово ставиться сідло, поступово вершник підходить і ставить ногу в стремено. Щоб для коня не було стресу. У коня ноги – друге серце. Зламана нога вже не зростається, відповідно тренуватися він теж не зможе, " - зазначає Волковецький.

Тренерка верхової їзди Лілія з конями працює змалечку і вже встигла на собі відчути їх характер. Розповідає, що кінний спорт справа нелегка, вимагає витримки та багато сил.

"Це дуже важкий і небезпечний вид спорту, ще й дорогий. Я почала ним займатися в дитинстві, а потім це стало моєю професією. Тренером я вже працюю два роки. Більшою мірою берейтор-спортсменом", - ділиться Лілія.

Берейтор — це фахівець з навчання коней і верхової їзди; учитель, який навчає верхової їзди. Так званий «об'їзник» верхових коней. Це важка та кропітка професія, яка вимагає розуміння характеру тварини, спортивної підготовки та мужності. Адже нерідко трапляється таке, що кінь може тебе скинути. В такі моменти потрібно одразу зорієнтуватися, щоб запобігти серйозним травмам.

"Всі вершники падають. І новачки, і більш досвідчені. Навчитися падати неможливо. При падінні ми можемо надіятися тільки на везіння", - розповідає тренерка.

Загалом, "об'їздка" коня, якого готують для спортивних тренувань, триває 2,5-3 роки. За цей час його вчать слухатися вершника, розуміти його команди. Коня навчають бути справжнім спортсменом.

"Є програма виступів для 4-річного коня і старше. З 7 років кінь може починати виступати по дорослій програмі, але, якщо він не пройшов програму молодого коня, йому буде складно. Універсальної породи, яку одразу ж можна тренувати немає. Все індивідуально, тому тренери шукають до кожного коня особливий підхід. Тренування проходять 6 разів на тиждень. Коня тренують постійно, навіть якщо попереду немає змагань. Вправи для кожної тварини підбирають в залежності від виду кінного спорту і рівня змагань", - зазначає Ліля.

 

Степан Волковецький переконаний, що така мала популяризація цього виду спорту витікає ще з радянських часів.

"Колись, в сільській місцевості, в колгоспах не було жодного верхового коня. Верхові коні були тільки у кінно-спортивних школах. І завжди в колгоспах казали "Ой, не підходь до коня, бо він кусає", або "ой, не підходь, бо вдарить". І на підсвідомості дітей, які ще говорити можуть не вміти, закладається, що кінь — це страшна машина, яка щось тобі зробить. Котика можна погладити. Коня теж можна погладити, але треба знати як підійти та коли підійти. Якщо фірман пияк і з дитинства б'є коня, то у тварини з'являється злоба до людини. Перш ніж сісти на коня, ми розповідаємо та вчимо як правильно підходити. Можна тільки збоку, не зі сторін, не прямо. Ззаду — мертва зона, тварина не бачить, що там. В природі кінь це жертва, він може захищатися і вдарити задніми ногами. Також, він не бачить метр прямо перед собою. Таке розміщення очей. Тут нічого надзвичайного немає, собака теж може вкусити", - наголошує Волковецький.

За його словами, кінь — це табунна тварина і поважає вожака. Якщо кінь розуміє, що вершник слабенький, він буде його возити. Він розуміє, коли людина боїться. Якщо сідає впевнений вершник — він зразу починає підкорятися, реагує на інтонацію голосу, манеру спілкування.

Як резюмує голова Федерації кінного спорту Степан Волковецький, всіх тварин можна навчити виконувати трюки, але так, щоб прив'язати і щоб він нікуди не пішов - ні. Будь-який впевнений вершник може сісти на коня і стати авторитетом. Якщо хтось сяде і не буде вміти ним керувати, він буде йти, як хочеться йому.  Вершник має бути сильним.

"Є таке твердження "працюй як кінь". Так от кінь не дуже любить працювати, як і всі тварини.Вершник має показати своє сильне "Я". Не потрібна фізична сила, а сила духу. Тому, потрібно запастися бажанням, подолати свій страх та багато терпіння", - підкреслив Волковецький.