Євросоюз в Україні в особі однієї людини. Людини, яка називає себе "німецьким гуцулом". 25 років тому Бьорн Штендель з Гамбурга оселився спочатку в Києві, а потім в Карпатах.
І відтоді він намагається перетворити село Лючу на таку собі Баварію. Привчає людей до охайності, відновлює популяції тварин, і власним коштом - утримує місцеву футбольну команду і пожежну частину. Щоправда, поки Бьорну вдається не все, пишуть Подробиці.
Гуцульщина. Розкішні краєвиди Карпат, знайомі кожному українцю. Та на схилі гори — в око впадає щось незвичне. Обійстя геть не схоже на тутешні хати.
Лайф німець біля будинку прогулюється із німецькою вівчаркою.
Цей чоловік, який прогулюється з німецькою вівчаркою, — Бйорн Штендель. Він тут господар. Німець за паспортом, гуцул у душі.
"Коли я буду тут просто німець - це теж не буде працювати", - говорить Бьорн Штендель, "німецький гуцул".
Майже 25 років Бйорн живе в Україні. Сам із Гамбурга. Там працював у зернотрейдовій компанії. Потім у дев'яностих приїхав у Київ і закохався. І в Україну, і в майбутню дружину Олену.
Свій дім із Оленою Бйорн побудував на околиці Києва. Зводили будинок прикарпатські майстри з гуцульського села Люча. Вони й показали німцеві фото із карпатськими краєвидами.
Напевне, саме тоді Бйорн і став німецьким гуцулом.
"Я як гуцул сприймаю його як свого гуцула. Він вже наш німецький гуцул", - говорить Михайло Крим'юк, житель Яблунівської ОТГ.
Гуцульщина красою нагадує Бйорну рідну Баварію. Та от інфраструктура Прикарпаття — далека від німецької. Тут, у Лючі, навіть дороги не було!
"Тут так красиво як у Баварії. Просто у нас не вистачає інфраструктури. Коли дороги не має ніхто не хоче їхати", - говорить Бьорн.
Тож німець підлатав у селі дорогу власним коштом. І за це його від усієї душі... покарали.
"І після цього мій чоловік отримав повідомлення про штраф. За те, що ми відремонтували дорогу. Там був невеликий штраф, близько 50 гривень. Просто сам факт нас дуже здивував", - пояснює Олена Штендель, дружина Бйорна Штенделя.
Тож дорога в Лючі коштувала Бьорну сорок тисяч доларів і 50 гривень. Та німця навіть "подяка" у вигляді штрафу не зупинила. Він і далі облаштовує гуцульське село — за німецькими стандартами. У Німеччині є прислів'я: у кожному поважному містечку є церква, футбольна команда і добровільна пожежна частина. Якщо церкву Бйорну будувати було не потрібно, то футбольну команду він створив! А разом із нею і пожежну бригаду.
Це містечко Луккау на сході Німеччини. Доволі типове для цих країв. А це місцева пожежна частина. Оснащена технологічно, все коштом держави. А от за пожежників тут місцеві жителі! Зарплати вони не отримують, усе на добровільних засадах. Тут бути вогнеборцем - цікаво і почесно. У разі пожежі волонтери отримують повідомлення на такий собі пейджер і бігцем біжать у частину, хутко переодягаються і виїжджають на виклик. У Німеччині це настільки популярно, що більшість пожежників у країні саме добровольці! Таких близько мільйона.
Замолоду й сам Бйорн був членом добровільної пожежної дружини. Загасив із десяток пожеж. Тож мріяв створити таку саму бригаду і в Україні. Але не склалося. Люди йти у волонтери не захотіли. Ані в Карпатах, ані в столиці... Бо принцип "моя хата скраю" - поки що українцям ближчий.
Та все ж Бйорну таки вдається об'єднувати українську громаду. Приміром, у боротьбі з браконьєрами. Німець побудував вольєру на кілька десятків гектарів, куди люди приносили знайдених хворих і поранених диких звірів. Для реабілітації.
"Було до тридцяти оленів у вольєрі, і кабани були, і потому їх випускали в природу. Якраз ми відновили популяцію тут в нього і фазанарій був, ми відновили популяцію фазана", - говорить Юрій Фальбільчук, лісничий Березівського лісництва.
Разом із лісничими німецький гуцул прокладає туристичні стежки та встановлює альтанки обабіч дороги. Усе — щоб привабити сюди побільше туристів.
А ще привчає українців до німецької охайності. Кілька років тому закупив сміттєві баки й оплачує машину, яка непотріб вивозить. Заохотити українців не смітити насправді просто - переконаний німець. Але для цього потрібна допомога держави.
Німцю, якого виховували на зовсім інших цінностях, важко збагнути, чому українці не цінують красу, в якій живуть. Чому не заробляють на ній гроші. І чому не розуміють, що взаємодопомога — це насамперед — вигідно.
