Він опанував солов'їну, побував дружбою на українському весіллі та був вражений станом українських лікарень.
Про це та інше він розповів газеті "Експрес".
Цього 23-річного хлопця з Америки звати Джуда, утім друзі називають його Юрою. Він чудово спілкується українською, вміє варити борщ, ліпити вареники і пекти паску, а вдома зберігає маленьке погруддя Шевченка. Почуття гумору в цього хлопця — на мільйон доларів! Тож наш текст — про життя Джуди в Україні, курйози, які трапилися з ним тут, сильні та слабкі риси українців, а також про стан медицини.
“Я родом з міста Детройта, штат Мічиган, — розпочинає розповідь хлопець. — В Америці зрозумів, що моє покликання — бути лікарем. Вартість навчання у США — дуже висока, тож я став шукати інші варіанти. Обрав Україну, бо колись тут навчалась моя тітка. Вона розповідала мені про Івано-Франківськ, про те, яке це гарне і спокійне місто. І, що важливо, — у тутешньому медичному університеті добре навчають. Уже шостий рік я живу тут”.
Джудо, чому тебе називають Юрою з Коломиї?
Якось я брав участь у змаганнях з баскетболу. І ніхто з гравців не міг правильно вимовити моє ім’я — мене називали то Джудах, то Джура. Тоді я сказав, аби звали мене Юрою. Позаяк змагання відбувалися в Коломиї, то так я і став Юрою з Коломиї, хоча насправді живу і навчаюсь в Івано-Франківську.
Як ти вивчав українську мову?
Я такий чувак, який обожнює зі всіма спілкуватись. Тому без знання мови мені ніяк. Ну от як вести бесіди з вашими прекрасними жінками, не володіючи українською? Та і в лікарнях багато людей, особливо стареньких, які не розуміють англійської, а для того, аби їм допомогти, я мушу з ними спілкуватись українською. Загалом вважаю, що всі українці повинні говорити українською, це абсолютно логічно!
За який час опанував мову і з якими труднощами зіткнувся?
На те, щоби розуміти людей і відповідати їм, я витратив 4 — 5 місяців. Спілкувався з україномовними друзями, вчився на підготовчому відділенні університету. Пам’ятаю перше заняття — нам розповідали про алфавіт. І от 1 годину 30 хвилин я намагався правильно вимовити звук “г”! Мені досі це важко дається. Ви не уявляєте, яких зусиль треба докласти, аби сказати слово “гуляти”. Важко мені даються також “и” та “ь”. А ще я просто обожнюю оці ваші префікси — їх багато, і вони змінюють значення слва: доїхати, приїхати, від’їхати, під’їхати...
Курйози траплялись?
— Авжеж! Наприклад, якось у магазині купував воду. Хотів сказати, що я зараз усе оплачу, а вийшло “я плАчу”. Люди розсміялись, а продавчиня сказала: “Та не плач, це ще не дуже дорого!” — Або ж залицявся до дівчини й замість того, щоб сказати “Попелюшка”, назвав її не дуже пристойним словом, випадково додавши літеру “ш” перед літерою “л”, — згадує Джуда. — При цьому не міг зрозуміти, чому вона мені відмовляє.
Які риси українців тебе здивували чи вразили найбільше?
Думаю, українці занадто серйозні. Американці — відкритіші. Вони б ніколи не відмовились відповісти незнайомій людині на “Привіт! Як справи?” А от в Україні, коли я про таке запитував перехожих, вони дивились на мене, як на бовдура, лякались, тікали.
Рівень расизму в Україні — доволі високий. Люди можуть підійти до тебе на вулиці й прямо в очі говорити всілякі дурниці.
Зате українці — дуже гостинні! Коли я був у гостях у мого друга, його мама та бабуся накрили величезний стіл і не випускали нас, доки ми все не з’їмо.
Ти ведеш блог, в якому показував, як вариш борщ, ліпиш вареники. А яка українська страва подобається тобі найбільше?
— Вареники з чорницею у сметані! В Америці такого не скуштуєш! От незабаром збираюсь готувати сирники. Певен, що це теж має бути смачно! Прийдете? О, ще я дуже люблю пекти торти. Але нікому не кажіть про це, добре?
— Домовились! А українське спиртне вже куштував?
Так! Загалом я вживаю міцні напої доволі рідко. Але якось мені випала нагода спробувати з друзями домашній самогон. І не питайте, які в мене враження від нього, бо я нічого не пам’ятаю! Був я і дружбою на українському весіллі. Мене вразило, як багато українці п’ють! Боюся навіть уявити, скільки за той вечір випили гості!
Як тобі загалом українське весілля?
Мені сподобалась традиція зустрічати гостей хлібом та сіллю. Ооо, а ваші пісні! Я просто обожнюю “Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела...” Ми її співали на весіллі. А ще я дізнався про вашу традицію кричати “Гірко!” — а в мене, до слова, була дуже гарна дружка!
Читаєш українською? I, до речі, звідки у тебе погруддя Шевченка?
Якщо чесно, я рідко читаю українською. Більше до вподоби українські фільми. А погруддя — це подарунок моєї подруги на Миколая.
Ти — майбутній лікар. Яку спеціальність плануєш обрати в майбутньому?
Хочу стати педіатром, бо дуже люблю дітей.
А як тобі рівень медицини в Україні?
Здебільшого у лікарнях застосовують застарілі методи лікування, протоколи, які вже у минулому. Багато медичних закладів потребують ремонту та нового обладнання. А лікарі отримують дуже маленькі зарплати, за які важко прожити. Це одна із причин, чому хочу повернутись додому, в США. Хоч Україну і українців я насправді дуже полюбив!
