Рабство в XXI столітті. Звучить як дикість, проте за даними Міжнародної організації з міграції в Україні, з 1991 року від торгівлі людьми постраждали 260 тисяч українців.
Мешканець Івано-Франківської області розповів міжнародному благодійному фонду в Івано-Франківську "Карітас" як став жертвою торгівлі людьми в Чехії.
Владислав (ім'я змінено) проживає в одному із сіл Івано-Франківщини.
Робота в Україні на будівництві не приносила великих заробітків. Тож дізнавшись від добре знайомого товариша, що той планує їхати на роботу в Чехію, вирішив теж спробувати. Та й пропозиція була заманливою: зарплата - 1000 доларів, а також безкоштовне проживання та харчування. Знайшли перевізника – вирушили в дорогу.
Коли чоловіки прибули до місця праці у місто Беруніце, їх зустрів чех, який поселив двох заробітчан у невеличку кімнату з елементарними умовами: була холодна та гаряча вода, електроенергія, і доволі скромне ліжко для ночівлі. Того ж дня чех забрав у чоловіків паспорти, мотивуючи це необхідністю оформлення документів для отримання заробітної платні. Віддали без вагань.
І почалися 10-12-годинні робочі дні з одним вихідним на тиждень. Чоловіки збирали із металевих заготовок різного роду конструкції, упаковували їх, а потім відправляли до Німеччини. Робота була важка, інколи збирали конструкції вагою у декілька тонн. Окрім двох прикарпатців, на підприємстві працювало ще близько 20-ти українців.
Підприємство було огороджене металевим парканом з одним в′їздом, повсюди - камери. Чоловікам порекомендували не виходити за межі заводу, оскільки у них немає дозвільних документів на роботу, і якщо спіймає поліція, їх відразу депортують.
Годували тричі на день. За словами Владислава, харчування було скупеньке.
Пропрацювавши близько двох тижнів, Владислав із товаришем поцікавились у чеха про аванс. Чоловікові дуже потрібні були гроші, адже на той час він мав матеріальні проблеми. Тож Владислав планував передати хоч якісь гроші додому. Однак умовою чеха було відпрацювати мінімум три місяці, аби отримати першу зарплату.
Від інших працівників чоловіки дізналися, що зарплати тут не бачать і до пів року. Тож люди їздять знову і знову, щоб отримати гроші за попередні місяці роботи.
Зрозумівши, яким чином тут заохочують до праці, товариші попросили повернути їм паспорти і виплатити аванс за три тижні роботи. Чех після довгого вмовляння все ж таки погодився віддати документи, але за роботу так і не заплатив.
Через соцмережі Владислав зв’язався із батьками, які переказали йому 200 євро. Отримавши допомогу від рідних, чоловіки знайшли перевізника і відправились додому. За три тижні перебування в Чехії вони не тільки не заробили жодної копійки, а й витратили по 300 євро кожен.
Уже перебуваючи вдома, Владислав час від часу писав хлопцям, котрі залишилися працювати. Вони розказували, що ситуація не змінилася: гроші якщо й виплачували, то тільки після трьох-чотирьох місяців роботи і то не в повній сумі, що змушує українців знову їхати туди до праці.
На жаль, таких історій, пов’язаних із торгівлею людьми, є дуже багато. Часто умови, в які роботодавці ставлять українських заробітчан, змушують останніх знову і знову повертатися на важку працю.
Ознаки, за якими можна визначити, що ця людина є дійсно постраждалою від торгівлі людьми:
Фото з відкритих джерел ілюстративне.
