Про Введення, свято Катерини, Андрія, Миколая і День надії. Матеріал збирався під час експедиційних відряджень до лемків у Великоберезнянському районі Закарпатської області. Але ці традиції і прикмети типові для багатьох куточків України.
До цього часу в ужитку серед людей літнього віку рік ділиться на два періоди – літо й зиму, у яких відправними точками обліку часу та виконання господарських робіт були головні християнські свята. Лемки “числять час не по календарю, принятім інтелїґенцією, а по більшим сьвятам, які припадають в роцї. Вихідною точкою єсть Новий Рік”, – так писав дослідник Закарпаття кінця ХІХ сторіччя Юрій Жаткович.
Початок зими у традиційому календарі приурочувався до свята Введення в храм Богородиці.
4 грудня – Введення Святої Діви до храму
Належить до 20-ти великих празників. Воно має один день передпразденства і чотири дні попразденства.
За християнськими переказами, коли Діві Марії сповнилося три роки, батьки урочисто повели її до Єрусалима, в храм Божий. Звідси й назва свята. До цього часу закінчувався аграрний рік і починався час відносного відпочинку для землеробів. Тому в народі казали: “Введення прийде, свят наведе”.
На Лемківщині в цей день характерним звичаєм був прихід першого “полазника”. Господарі пильнували, хто перший зайде в хату. Найкраще, коли це був молодий здоровий чоловік чи гарний хлопець, бо тоді й увесь рік для господарів буде так само гарним, усі будуть здорові, “вестимуться гроші”. Жінки (особливо старі та хворі) на Введення не заходили до чужої хати, бо це поганий знак. У цей день намагалися в хату нікого, крім чоловіків, не пускати, інколи зранку першим навіть вводили в хату теля, аби ніхто з чужих не зайшов. З цієї самої причини інколи по хатах у цей день були замкнені двері.
Зранку виводили з хліва першими або теличку, або бичка. Їм давали воду та хліб, щоб добре велася худоба. А вим’я намазували маслом, щоб давало багато жирного молока. І варили спеціальний кисіль, щоб те молоко було добре. Корів дуже пильнували, бо вважалося, що цього дня відьми сідали на кочергу й летіли відбирати молоко.
А дівчата, лягаючи на Введення спати, казали: “Введення, введи мене у той дім, де я буду вік доживати”. Вони вірили, що у ту ніч присниться суджений.
Прикмети в цей день. Вважалося, якщо на Введення вітряно, то зима буде з хуртовинами, а на жнива дощитиме і гарно вродить просо. Від Введення до Благовіщення не копали землю, “бо вона спочиває”. Колись казали, що у цей день Господь відпускає праведні душі на землю подивитися на своє тіло. Недобрий знак, коли в цей день хтось приходить щось позичити.
7 грудня – Катерини
7 грудня вшановують святу великомученицю Катерину, яка прийняла християнську віру і яку через це вбили за наказом імператора Максиміліана.
Напередодні Катерини після заходу сонця влаштовували вечорниці. Дівчата брали вишневі гілочки і ставили їх у воду або в горщик із землею. Якщо галузка розквітала до Різдва, то цього року дівчина мала вийти заміж. Так само ворожили і на членів сім’ї.
Цього дня ворожили й хлопці. Вони постилися 6 грудня у “канун святої Катерини, щоб Бог послав хорошу жінку”, і проводили різні обряди – так само, як і дівчата. 7 грудня – єдиний день у році, коли ворожили хлопці.
А ще на Катерини дівчата “закликали долю”. Такі обряди проводили на Катерини, на Андрія, на Старий Новий рік. У цей день прогнозували погоду на Різдво. “Як Катерина по воді, то Різдво по льоді”. “Як на Катерини холодно, то буде голодно” (буде неврожай). “На святу Катерину ховайся під перину” – в ці дні завжди були великі морози.
13 грудня – Андрія Первозваного
Святий Андрій Первозваний був покровителем молоді. Тому перед цим святом молодь збирається на “вичурки” (вечорниці), лущить кукурудзу, стручки квасолі – “пасулю”, перебирає її і проводить різні ворожіння.
Дівчата гарно вбиралися, виходили у двір, символічно сіяли перед хижею (хатою) жито, коноплі, лен, промовляючи: “Андрію, Андрію, на тебе лем коноплі сію”. Цей обряд означав засівання своєї долі, бо зерно завжди асоціювалося із засіванням своєї долі. Поясом ніби боронили землю, куди впало зерно, тоді клали пояс під подушку, загадуючи уві сні побачити свого майбутнього чоловіка.
Дівчина набирала жменю зерна зі снігом, яке щойно посіяла, й роздивлялася у хаті – якщо кількість зернин була парною, значить, незабаром буде весілля.
У селах Буківцеве, Верховина Бистра ім’я судженого теж дізнавалися, замішуючи тісто, в яке заліплювали папірчик з іменем, а в цей час бабуся у якої збиралася молодь, уже клала на шпаргет воду, і, коли вона закипала, “метала (кидала) це кісто (тісто) з заліпленим папірцем. “Баба мече кісто у воду, а дівки ставуть кругом шпаргета та чекавуть, коли лем пудойме кісто наверх. Кожна старається вхопити з горячої води кісто”. Розламують його і читають ім’я, але “в єдної обов’язково буде папір без імені, туй дівці обов’язково будуть ворожити на свято Миколая – 19 грудня. Сядуть на сани, лем буде сніг, і пуйдуть дулу (вниз) селом. Лем першого стрінуть чоловіка – та дівка оддасться за чоловіка з таким іменем, як у нього. А лем вулицю перейде дівка або жона, то ця дівчина не оддасться цього року”.
Із кукурудзяним зерном була ще й така “ворожка”. Кожна клала по зернині – “печи мелай (кукурудзяне зерно) на гарячий шпор, котрий лем скоро пудскочит, то та дівка уддасться у зелені м’ясниці”.
У цей вечір дівчата ходили рахувати кілля огорожі, дев’ятий кіл зав’язували машликом (стрічкою). А вранці по тому зав’язаному колу визначала судженого: високий чи низький, прямий чи кривий, товстий чи тонкий.
Лягаючи спати, під постіль (ліжко) клали танжер (тарілку) із водою, а через нього дошечку, і той, хто тебе переведе по такому уявному містку, той і засватає.
Вранці 13 грудня маленькі хлопчики колядували “попід хижі курячу коляду”, щоб кури водилися в господаркі:
Ой, гоги, гоги, заб’я ся в ноги,
Ци чуєш, гей ци чуєш,
Ци з милим Богом ночуєш?
Ой, фуки, фуки, заб’я ся в руки,
Ци чуєш, ой, ци чуєш,
Ци з милим Богом ночуєш?
Так до цього часу колядують діти, заходячи к хижі, тоді мовлять: “Дай Боже, щоб неслися кури, когути по п’ять раз на день, жеби Ви доста мали та здорові били, щоб кури Вам яйця несли”. Їм дають горіхи (оріхи), гроші, “ко шо має”.
У селі Княгиня розповіли про “ворожку на кіндериці (кукурудзі)”. Під час роботи, коли дівчата лущать кукурудзу, “лем сокотіться (бережіться), щоби в котроїсь не падала з рук долу (на долівку) кукурудза, а друга вхопить її із земли і понесе дому, дасть своїй бабці, аби пару раз присіла, приповідаючи ім’я того хлопця, що юй лем подобається, так можна його приворожити, після цього хлопець буде її”.
Налущивши кукурудзи, на ній ворожать. “Дівчата по черзі беруть зерно, а хазяйка хижі пущає когута (півня) й курку. Єдна дівка бере решето і сипле кіндерицю через нього, а інші в цей час позираут (дивляться). Лем першим когут вхопить зерня – та дівка скоро лем отдасть, а у которої курка вхопить зерня – то та вже булше не ворожить, лем сидить і позирає (поглядає) за іншими дівками”.
Про характер майбутнього чоловіка дізнавалися так: пускали до хати вночі курку – якщо вона тихенько починала клювати зерно, то наречений буде спокійної вдачі. Якщо ж птиця бігала, махала крильми – сварливий буде, забіяка.
14 грудня – Наума
14 грудня лемки вшановують пам’ять пророка Наума, якого вважають покровителем школярів (особливо першокласників). Колись у ці зимові дні діти розпочинали навчання, бо вже закінчувалися вдома всі основні роботи й вони мали вільний час.
А ще ім’я пророка має спільний корінь із давньослов’янським словом ум (розум), який потрібен під час навчання.
17 грудня – святої Варвари великомучениці
Вважається, що свята Варвара має дар допомагати людям, рятувати їх від наглої (трагічної) смерті. Раніше вірили, що дівчинка, названа Варварою, обов’язково буде красунею.
У цей день варили вареники з маковою начинкою, оскільки це вже час Пилипівського посту. Дівчата збиралися на вечорниці, бувало, і ворожили на тих юнаків, на кого поклали надію у шлюбі.
19 грудня – Святого Миколи Чудотворця
Миколая Угодника лемки шанують найбільше з-поміж християнських святих. 22 травня – Миколи теплого, а Миколи зимного – 19 грудня. На Миколая і дітям, і дорослим дають подарунки.
Святий Миколай опікується воїнами, перевозить душі померлих “на той світ”, володіє ключами від неба. Але більшість часу він проводить на землі, допомагає всім у скруті, мандрівникам у дорозі.
Миколая вважають чудотворцем: він оживляє підступно вбитих, рятує від смертної кари невинно засуджених, опікується вдовами й сиротами. Але він карає тих, хто працює у неділю, каже неправду і грає в карти, оскверняє живописне зображення святого.
Святий Миколай опікується землеробством. На Лемківщині влаштовували заздравний обід на честь Миколая Угодника.
Після Миколая дівчата починали щовечора збиратися на вечорниці, а хлопці починали готуватися до Різдва й колядування.
22 грудня – День надії
Лемки святкують “Зачаття Праведною Анною Пресвятої Богородиці”. У цей день бездітні батьки моляться до Матері Богородиці, щоб Вона дарувала їм дитя.
Тому всі жінки, які через хворобу не можуть мати дітей, звертаються з молитвами-проханнями до святої Анни. Це – суто жіноче свято, овіяне глибокою духовністю. Всі жінки, особливо ті, які хотіли дітей, напередодні свята споживали тільки хліб і воду. Зранку йшли до церкви, сповідалися, причащалися і молилися святій заступниці за майбутніх нащадків.
А ті, що вже втратили надію почути дитячий голос у своїй господі, за тиждень перед святом ішли пішки до монастирів Святої Анни. Біля цих святинь, яких не так багато в Україні, є джерела, в яких навіть у цю холодну пору року жінки купалися.
Від таких купань жіночий організм ніби оживав. Після прощі жінки народжували здорових діток, які до того ж відзначалися розумом і різними талантами. Їх називали “вимоленими дітьми”. Вимолювати здорових дітей притаманно релігії та культурі багатьох народів світу.
Автор: Євгенія Гайова Джерело: 24 Канал
