Західна вища освіта виглядає для українських студентів орієнтиром, проте цікаво: а в чому ж конкретно полягають розбіжності? Ми дізналися секрети британських вишів у колишнього міністра освіти Великої Британії Чарльза Кларка, пише Studway.
– Відповідно до «QS World University Rankings», 4 з 10 найкращих університетів світу англійські. На вашу думку, ви досягли цього успіху завдяки історичним трендам чи бажанню втілювати інновації?
– І те, і інше. Історія британських університетів дійсно важлива. Є декілька університетів, які були надзвичайно успішними за весь час свого існування. Але протягом останніх 50 років відчутне сильне бажання вдосконалюватися. Інновації впроваджуються у сфері якості викладання і досліджень. Думаю, це і є фактором, який привів англійські заклади освіти до вершини. Також треба врахувати: викладання міжнародною мовою – перевага.
Історія, до речі, відіграє важливу роль не лише в університетських рейтингах, а й у студентському активізмі. Робота Національного об’єднання студентів Британії розпочалася 1922 року, коли Українська асоціація студентів бере початок у 1999-му. Британська організація пройшла етапи від протестів проти В’єтнамської війни до ефективного лобіювання щодо фінансів у сфері освіти. Попри різницю 77 років, Українська асоціація студентів успішно бере участь як радник у законотворчих процесах і лобіст інтересів студентів у сфері фінансів, працевлаштування тощо. Ми живемо в час, коли можемо навчатися на досвіді іноземних організацій та обирати практики, які підходять нам.
– Як ви ставитеся до стандартизованих тестів: чи це хороший показник прогресу й здібностей студентів? Деякі люди критикують цей метод, аргументуючи це створенням переваг для студентів з хорошою здібністю писати тести.
– Не погоджуюся з цим твердженням, але розумію його. Правда, що деякі студенти краще справляються з певними завданнями. Я думаю, корисно брати до уваги роботу під час проходження курсу, так само як і екзамени, щоб вирішити цю проблему. Що більше завдань різного формату, то краще. Важко забезпечити цю різноманітність, зберігаючи стандарти якості, але це правильний шлях. Урешті-решт, якщо студент не здатен показати своє розуміння, як упевнитися в тому, що він або вона заслуговує на академічне звання, яке прагне здобути? Ти не можеш заявляти, що розумієшся на предметі, і потім не виконувати жодного завдання.
До 16 років школярі Британії складають приблизно 15-20 екзаменів у формі стандартизованих тестів, у той час як українські школярі мають у середньому 10 (ДПА та ЗНО). Еквівалентом ЗНО в Британії є A-Level, і у 2018-му близько 97,6% зареєстрованих учнів успішно склали цей іспит. Найпопулярнішим предметом серед британських вступників 2018 року стала математика, серед українців – історія України (якщо не брати до уваги обов’язкове ЗНО з української мови і літератури).
– Навчатися в Британії дорого. На вашу думку, ціна і якість освіти в усьому світі взаємопов’язані?
– Перш за все, я не можу сказати, що студенти переплачують. Усі дослідження демонструють, що люди, які здобувають вищу освіту, заробляють більше грошей у майбутньому і поступово виплачують кредит за навчання як частину податків протягом 25-30 років. Зрештою, це не настільки великий внесок. Звісно, за умови, що навчання було успішним і допомогло заробляти більше. А втім, є люди, яких це не стосується. Вони здобули вищу освіту, але не почали заробляти більше. Для таких випадків важливо мати систему максимального внеску: ти зупиняєш виплату боргу, якщо він не сплачений протягом певного проміжку часу. Я не думаю, що кореляція між ціною і якістю є вирішальною: необхідним є достатнє фінансування університетів. Якщо країна не визнає, що студенти отримають переваги та фінансові перспективи від навчання в університеті й мають платити за навчання, заклади освіти не матимуть достатньо грошей для надання найкращих послуг.
Наразі навчання в Британії коштує від 13 000 $ до 45 000 $ на рік, у той час як українські університети вимагають від 750 $ до 3 000 $.
– Важко створити дієві підходи до вищої освіти, не беручи до уваги думки людей, безпосередньо залучених до освітнього процесу. Під час вашого перебування на посту міністра освіти ви давали британській молоді шанс долучитись до процесу прийняття рішень і консультацій?
– Так. У нас є дуже впливова організація Національне об’єднання студентів, яка долучається до визначення напрямку розвитку освіти, студентського житла, фінансової освіти, медичного забезпечення тощо. Я навіть був президентом цього об’єднання в 1975-1977 роках. У міністерстві ми неодмінно залучали студентів до процесу. Я навіть зараз покажу вам склад нашого Агентства з оцінювання якості освіти (Чарльз з ентузіазмом показує список членів агентства – прим. ред.). Сьогодні до ради директорів Агентства з оцінювання якості освіти в Британії входять 2 студенти й представник Національного об’єднання студентів. Іншими членами є професори університетів, віцеканцлери, незалежні експерти й фінансові донори.
– Яка була найбільша перешкода в створенні ефективної співпраці між студентами й професорами?
– Найбільший челендж – переконувати людей, які не хочуть погоджуватися з тим, що зміни – це розумна річ. Головне питання: «Університет орієнтується на майбутнє чи на минуле?». Багато людей в університетах фокусуються на минулому, коли потрібно дивитися вперед. Ось це й найважче: змусити людей обирати майбутнє.
– Українські студенти часто не відчувають інтересу й бажання навчатися в професорів. Якимось чином деяким з них вдається перетворити навіть найцікавіші предмети на нудні лекції. Як ви вирішували цю проблему?
– Під час мого перебування на посаді міністра ми створили Національне опитування щодо задоволеності студентів. Наприкінці кожного навчального року студенти давали оцінку стосовно якості викладання. Для професорів цей процес був шокуючим і важким, але це право студентів захищене законом. Якщо Українська асоціація студентів захоче проводити такі опитування, обробляти й публікувати результати, професорам це може не сподобатись, але це буде розумна річ. Люди приходять до ЗВО по якісну освіту і мають право на голос. Тому я вважаю, що вирішенням проблеми є висловлення студентами їхніх вражень від викладання. До речі, деякі професори думають, що студенти їх лише критикуватимуть. Це не так. Зазвичай студенти готові давати об’єктивну та обґрунтовану оцінку.
– Професія вчителя не дуже популярна в Україні. Навіть ті, хто обирає освітні спеціальності при вступі, пізніше часто змінюють професію. На вашу думку, які найкращі методи для заохочення розвитку кар’єри у сфері освіти?
– Треба піднімати статус і якість викладання. Коли університети почнуть зосереджуватись на якості викладання, більше людей підуть учителювати.
– Український стереотипний образ викладача – жінка середнього віку. Яка ситуація з гендерною рівністю у сфері освіти у Великій Британії?
– Гендерний баланс наявний серед студентів. На нижчих учительських посадах приблизно 60% чоловіків і 40% жінок. Але проблема очевидна: серед професіоналів топового рівня надто мало жінок. Коли ми говоримо про лідерські позиції в університетах, це лише 18%. Насправді є програми, які заохочують жінок ставати лідерами у своїй сфері, але це завжди виклик. Чоловіки, які обіймають високі посади, відчувають виклик і небезпеку, тому завжди треба боротися за рівність.
– Які три якості необхідні сучасному студенту для успішного життя після університету?
– Відкритість, зацікавленість, упевненість.
– Чи багато в британських вишах позааудиторних занять?
– Так, є багато спортивних, музичних, культурних занять. Це дуже важливий компонент університетського життя. Зазвичай їх ініціюють студенти.
До речі, у британських університетах існує багато традицій та забобонів серед студентської спільноти. Наприклад, в Університеті Сассексу студенти 3 курсу збираються разом в останній день написання дипломної роботи, щоб підбадьорити тих, хто прокрастинував весь рік і тільки-но взявся до завдання.
Долучайся до традицій свого університету: немає кращого способу відчути зв’язок зі своєю альма-матер, випускниками, професорами та іншими студентами. Ну, і наважуйся створювати свої традиції!
– Як ви вважаєте, що сьогодні змушує вищу освіту рухатися вперед: академічні цінності чи потреба у вирішенні глобальних проблем?
– Я думаю, що центральну роль мають займати глобальні виклики, але є багато університетів, де фокусом є академічні цінності. Вірю, що саме університети перебувають у найкращій позиції для вирішення викликів сьогодення.
– На вашу думку, краще покладатись на академічну доброчесність студентів чи посилювати контроль під час тестів?
– Студентам варто довіряти. Звичайно, мають бути правила, які пояснюють, що можна робити, а що ні. Ці правила мають бути створені в співпраці зі студентами, а не просто застосовані до них.
– Під час вашої лекції ви згадували, що проблеми є і в Оксфорді, і в Кембриджі. Що ви мали на увазі?
– Самовдоволення. Вони вірять у те, що чудові і не мають що змінювати.
Тоді тут є перевага в українських університетів: вони хочуть змінюватись.
Дякуємо British Council за можливість поспілкуватись із Чарльзом Кларком та отримати цікаві інсайди про вищу освіту в Британії.
