У Косові колишній килимовий цех перетворили на сучасний культурний простір, де традиційна кераміка набула нового звучання через експерименти з формою, матеріалами та сюжетами.
Центр Карпатської культури «Килимарка» став прикладом ревіталізації промислової спадщини у громаді. Простір облаштували в приміщенні колишнього цеху виробничого об’єднання «Гуцульщина», який отримав нове функціональне наповнення. З 2017 року тут розвивають креативні індустрії та формують сучасну інфраструктуру для митців. У межах престуру Косівською громадою цей об’єкт відвідали журналісти.
Однією з ключових локацій є керамічна студія GORNO, що поєднує майстерню, виставкову залу та освітній простір. Тут працюють із традиціями косівської кераміки, надаючи їм нових форм і змістів. Резидент студії, художник-кераміст Сергій Дудка, пояснює підхід до роботи та власне бачення ремесла. Простір також співпрацює з громадською організацією «Фонд Вільні».
«Назва “Горно” означає піч, адже саме вогонь надає глині нового життя, міцності та характеру. Ми прагнули показати, що кераміка – це не лише ремесло чи мистецький виріб, а передусім – емоція, досвід і жива традиція, яка залишається актуальною і сьогодні», — розповів Сергій Дудка.
У студії виготовляють як традиційні вироби, зокрема тарілки та свічники, так і сучасний ужитковий посуд. Окрему серію створили для гірських будинків, використовуючи природні кольори та силуети загір’я. Усі вироби виготовляють вручну на гончарному крузі, при цьому вони придатні до використання в побуті. Посуд можна ставити в мікрохвильову піч та мити в посудомийній машині.
Майстер не використовує місцеву косівську глину через її низькотемпературні властивості та відсутність необхідної якості. Натомість він працює зі слов’янською масою, яку заготовив заздалегідь. Цей матеріал забезпечує вищу температуру випалу та міцність готових виробів. За словами кераміста, відповідне виробництво в Україні припинило роботу, тому запаси стали критично важливими для подальшої діяльності.
«Я працюю зі слов’янською масою — це більш високотемпературна маса, яка підходить для виконання посуду. Він спікається на вищу температуру… Чули звук по міцності? Маса підходить якраз для професійної роботи… Завод уже закрили, я буквально взимку закупив 5 тонн, щоб мені вистачило на певний період», — стверджує Сергій Дудка.
Особливу увагу відвідувачів привертає серія кераміки з динозаврами, виконаними у традиційній техніці. Великі фігури створює сам майстер, а менші — його син. На тарілках поряд із зображеннями доісторичних тварин розміщують латинські назви та жартівливі локальні варіанти. Такий підхід допомагає залучати дітей до народних промислів і розширює аудиторію поціновувачів кераміки.
Сергій Дудка у своїй роботі досліджує автентичні джерела, зокрема старі кахлі та традиційні сюжети. Він також створює копії робіт Олекси Бахматюка, орієнтуючись на історичну спадщину. Майстер наголошує на необхідності очищення сприйняття культури від радянських нашарувань і водночас підтримує розвиток ремесла через нові форми. За його словами, традиція має залишатися живою і відкритою до змін.
«Нам все, що потрібно — це просто зчистити цю радянську штукатурку, щоб добратися до сенсу. Важливо, щоб ремесло жило. Не брати його в якусь рамочку і казати, що це еталон… Ремесло завжди розвивалося, рухалося, і нам важливо цей рух зберігати», — каже Сергій Дудка.
Окремим напрямом стала серія «Вибухове перх’є», створена в межах проєкту «Крим і Карпати. Традиція і сучасність». У роботах використано образ Дерева життя та левів Галицько-Волинського королівства. Ці вироби мають попит серед високопосадовців і використовуються як офіційні подарунки для іноземних делегацій. Кераміка у цьому випадку виступає як мистецьке висловлювання, пов’язане з подіями в державі.
«Якщо говорити про кераміку як про мистецтво, то мистецтво в даний час має відображати ті емоції і все те, що відбувається в державі. Тут зображено Дерево життя — це древній символ… Він символізує нашу традицію, нашу культуру», — розповідає Сергій Дудка.
