Йому було 31. Він мріяв про сім'ю, дітей, подорожі та нове життя. Із самого дитинства Ярослав Чемний піклувався про тих, кому в житті пощастило менше.
Він був душею компанії і справжнім патріотом України. Підтримував Революцію Гідності, а від початку конфлікту на Сході добровільно поїхав на Донбас.
7 квітня загинув від снайперської кулі. Ярослав Чемний – родом із селища Коропець Монастириського району. Але впродовж кількох останніх років проживав на Івано-Франківщині. Український захисник з позивним «Механ» - рідні та друзі не можуть повірити в те, що трапилось, пише видання 20 хвилин.
У їхній пам’яті Ярослав – світлий, добрий, чуйний, справедливий, сміливий…
Рідна сестра Ярослава Олена Чемна каже, що не може змиритися зі страшною звісткою, повірить у смерть брата, коли побачить його. Олена на два роки старша за Ярослава, вони разом підростали, товаришували до останнього дня.
- Він у дитинстві дуже хотів бути схожим на мене, я вдягала спідницю, а він просив у мами таку ж, - із сумом пригадує співрозмовниця. – Я навчила його всього, що вміла – готував краще за будь-яку господиню. І змайструвати будь-що вмів! Треба на будову – він на будову, кран полагодити – і він вже тут, ще щось – і з тим справлявся на всі сто.
Після закінчення школи Ярослав навчався на юридичному факультеті в університеті в Івано-Франківську. Дуже був веселий, говорить сестра. Тому ще зі шкільної лави та й в студентські роки грав у команді КВН.
- Він був лідером, всюди перший. І скрізь встигав. Дуже любив співати. Весь час затягував то одну, то іншу пісню. Але любив серйозні, душевні мотиви. У нас музична сім’я, тому в Ярослава був дуже гарний голос.
Коли почалася Революція Гідності, був активним учасником подій на Майдані. Він - у числі небайдужих, які відстоювали право на власну свободу. - Потім почались бойові дії на Сході. І брат зголосився служити. Він пішов у Нацгвардію, згодом підписав контракт. Був в АТО, тепер вже ООС кілька разів. Ми його просили і переконували не йти на війну, але він нам говорив, що це його місія та обов’язок. Він мусить бути там з іншими.
Коли їхав востаннє, то казав: «Це мій останній раз, обіцяю». 13 квітня у нього вже закінчувався контракт, він мав приїхати додому.
Служба в армії навчила бійця мудрості, впевнена сестра Олена. Каже, що попри те, що постійно був у напрузі, він залишався спокійним та впевненим. - Я могла лише повчитися його витримці та силі волі. Він усіх нас вчив, як потрібно жити. Не раз повторював, що ми не цінуємо те, що маємо. Напевне, так і є.
Ярослав був дуже добрим. Він хотів розпочати нове життя, мріяв про сім’ю, дітей. Найбільше у світі обожнював свого маленького племінника та похресника Богданчика.
- Багато навчив його, як бував удома, то приділяв моєму синові велику увагу, - каже Олена. Вона зі слізьми пригадує останній день життя брата. Було 7 квітня, велике свято Благовіщення. Ярослав заступав у наряд. Перед зміною подзвонив до сестри та батьків, говорив, що все добре, що скоро буде вдома. - Він не передчував біди.
Жартував, казав, що живий та здоровий.
Останні його слова: «Сестричко, я скоро буду вдома, чекай мене». Обіцяв, але не судилося… Я не можу повірити, що більше не почую його, - промовляє жінка.
Тепер, коли брата вже нема серед живих, сестра розповідає, що він був снайпером. І на нього полювали вороги, вони відстежували його.
- Ярослав лише вийшов на зміну. О 21.40 його вбив… снайпер, постріл у голову. Шансів на порятунок не було, - каже співрозмовниця. – Мені серед ночі зателефонували хлопці-побратими, потім вже дзвонило командування. Брат п’ять років відслужив та поклав своє життя заради того, аби Україна була незалежною. Він свідомо поїхав на Схід, він був патріотом.
Однокласники шоковані тим, що трапилось. Сумують всім серцем та щиро співчувають рідним. Наразі тіло Ярослава Чемного забрали із моргу в Сєверодонецьку та везуть у селище Коропець. Там 10 квітня відбудеться панахида, а 11 – похорон, розповідає сестра покійного Олена.
