Любомир живе у контрольованому хаосі. У його графіку є місце спонтанностям, але інколи немає місця сну. Але за це він і любить свій стиль життя.
Любомир Левицький – режисер першого українського молодіжного трилера "Штольня", який з’явився на екранах у 2006 році.
Наступного року цей фільм отримав одразу три спеціалізовані премії "25 кадр" на "IV Київському міжнародному кінофорумі Україна-2007": у номінаціях "Найкраще гасло", "Найкращий трейлер", та "Найкращий постер". Це був успішний старт його режисерської кар'єри.
У 2013 році світ побачили одразу два повнометражні фільми – "Ломбард" та "Тіні незабутих предків". В обох стрічках Любомир був і режисером, і сценаристом.
Серед зрежисованих кінострічок також комедії "#SelfieParty" (2016) та "Скажене весілля-3" (2021).
Паралельно зі зйомками повнометражних картин Любомир знімав кліпи українським артистам – Потапу та Насті, Віталію Козловському, гурту "СКАЙ", 95 Кварталу, короткометражні стрічки ("20 доларів", "Обійми мене"), а також рекламні ролики (реклама сухариків "Флінт", шампанського "Fragolino", чипсів "Chipsters").
У 2020 році режисер став лауреатом премії "Celebrity Awards 2020" в номінації "Режисер року".
Любомир одружений. З дружиною Наталею виховують 10-річного сина Захара.
У інтерв’ю для LIGA.Life режисер розповів про життя під час карантинів, як шукає баланс між роботою та родиною, а також про те, який він у побуті.
Про життя під час карантину
Я – фанат праці. Тому, попри карантинні обмеження, приїжджав в офіс та працював. Вірю, що треба безупинно розвивати себе, особливо в такий непростий період пандемії.
Найбільше постраждав мій бізнес. Кінотеатри – перше, що закривають разом з ресторанами та кафе. Та, попри складнощі, ми змогли зробити реліз стрічки "Скажене весілля-3". Я дуже хвилювався, чи вдасться підібрати час між карантинами, щоб здійснити це. Вийшло.
Карантин мене трошки пригнітив, але не опустив рук. Я стресостійкий до труднощів і розв’язання складних задач. У період жорсткого карантину нагнітало нерозуміння ситуації. Було нікуди втікати! Пандемія була в усьому світі. Тому таке замкнуте коло трошки вводило в паніку.
З іншого боку, карантин допоміг знайти час для родини. Ми дивилися разом фільми, спілкувалися. Я нарешті зупинився та перестав поспішати. Здається, став навіть трішки мудрішим.
Також завдячую карантину за можливість попрацювати над сценарієм власного проєкту "Капітан Україна". Ми зробили це набагато швидше, ніж могло би бути. Адже я мав більше часу. Колеги працювали дистанційно, а я в тиші в офісі.
Як казала моя бабуся: "Краще з розумним загубити, ніж з дурним щось знайти". Тому цей карантин дозволив зрозуміти, які розумні люди мене оточують.
Про нинішній стиль життя
З приходом пандемії у житті глобально змінилася лише можливість подорожувати. Я не дуже цим задоволений, бо раніше міг раптово вирватися за кордон.
Сумую за Європою: Францією, Італією. Вони мене надихають своєю архітектурою.
Все ж намагаюсь зробити так, щоб мій стиль життя не відрізнявся від допандемічного. Хочеться не зупинятися, працювати, розвиватися, подорожувати. Я цілком задоволений своїм життям.
Тим паче, завжди стараюсь шукати позитив. Ми навчилися регулярно мити руки, черги в аеропортах стали меншими, ми почали доглядати за своїм здоров’ям та піклуватись один про одного.
Багато хто жаліється, що нам не пощастило жити в такий час. Але я усміхаюсь у відповідь. Наші предки пережили дві війни, Голодомор і геноциди. А ми два роки в масках походити не можемо.
Про баланс між родиною та кар’єрою
Важко досягнути балансу у різних сферах життя. Але нещодавно відкрив для себе важливу річ.
Коли не вдається поєднати робочі завдання та родину, це сигнал про те, що варто зупинитися і почати віддавати.
Ми постійно беремо і майже не віддаємо. Баланс руйнується, і всі наші зусилля зводяться нанівець. У такий момент намагаюсь допомагати іншим: матеріально, морально будь-як, головне – віддавати ресурс. За таких умов все вдається: і з рідними проводити час, і на роботі бути успішним.
Я звик більше віддавати, ніж брати. У мене і дружина така. Напевно, це і є наш секрет гармонійного поєднання роботи та сім’ї.
Хоча все має бути в міру: і перебування вдома, і на роботі. Я з тих, хто розуміє, що краще зустрічатися і розставатися, ніж сидіти днями в одній кімнаті. Людям інколи потрібно вміти сумувати та чекати.
Про час з родиною
Наше улюблене сімейне дозвілля – ходити в кіно. Але у нас є фішка – ми досить часто ходимо на різні фільми. Просто шукаємо сеанси, які збігаються за часом. У нас з дружиною смаки різні. Навіть попри гармонію в житті, ми як магніти – "плюс" та "мінус". Тому, напевно, і притягуємося.
Наприклад, я люблю гучно дивитися телевізор, дружина це ненавидить. Хтось із нас завжди йде на компроміс. І це не єдині контрасти: ми любимо різні фільми, кольори, напої, типи відпочинку. Хтось скаже, що ми різні, щоб бути разом, але це навпаки цікавіше.
Син може самостійно обирати, з ким йти на фільм. Він орієнтується лише на свої смаки. Нещодавно я почав показувати йому драми. Діти люблять мультфільми, веселі картинки. Але я розумів, якщо йому не покажу драматичні фільми, він не зрозуміє, як влаштований світ.
Кіно – це сильний інструмент, щоб знайомити маленьку людину з життям. Я намагаюсь знаходити близькі для нього теми. Він любить тварин, а особливо собак. Тому я йому показую, наприклад, "Поклик пращурів" Джека Лондона.
Нещодавно ми з ним дивились фільм про детектива Еркюля Пуаро. Мені було цікаво, як десятирічний хлопчик може зрозуміти цю історію. Ми подивились на одному диханні. Він одразу запитав: "Коли вийде наступна частина "Смерть на Нілі"?".
Ми часто недооцінюємо дітей. Думаємо, що вони занадто малі, щоб розуміти серйозні речі. Та насправді вони хитруни і прекрасно все розуміють, просто часто це приховують, тому що їм подобається бути маленькими.
Але в мене є батьківське табу. Не показую йому насильства. Розумію, що він сам його побачить в соцмережах. Нещодавно почув від нього нецензурні слова. Ми з ним домовились, що вінзнатиме їх, але не використовуватиме.
Адже лайка – як брудний одяг: що більше ти користуватимешся нею, то бруднішим будеш.
Уроки з ним вчу рідко через велику зайнятість на роботі. Мій максимум – англійська та українська мови. Але нам пощастило, моя сестра – філологиня української мови, тому зараз усі проблеми з домашнім завданням розв’язують телефоном. За усі інші дисципліни в нас відповідає мама.
Про побут
Я взагалі непристосований до побуту.
Мені здається, що я маю займатись чимось більш серйозним, ніж ремонт сантехніки. Якщо розумію, що справа термінова, викликаю майстра.
Хоча з ними відносини в мене складні. В роботі я дуже вимоглива людина. Якщо ми щось створюємо, то воно має бути крутим. Переношу це і на побут. Але досвід показує, що так не працює. Мені дедалі частіше зустрічаються майстри, які роблять, щоб швидше виконати, забрати гроші і піти. Мене це не влаштовує, я за результат.
Та навіть попри це, я самостійно не лізу в речі, у яких не розуміюсь. Роблю це з двох причин: ніколи не лізу туди, де можу щось зламати, і люблю давати людям роботу.
До того ж, я великий мрійник. Тяга до мрій та бажань допомагає в роботі, але заважає в побуті. Бувало, що дружина бралась за молоток. Але до такого зараз не доходить. Я сильно поважаю жінок і дівчат. Тому забороняю дружині братися за важку працю. Але в побуті все ж таки інколи грішу.
Про графік
Я люблю контрольований хаос. Спробував жити за календарем, планувати все наперед, але не вийшло.
Ввечері планую алгоритм дій на наступний день. Та чітко розумію, що мій план може змінитися, тому залишаю простір для спонтанних рішень.
Коли знімаю рекламу, часові рамки більш жорсткі, тому що працює ціла команда.
Я відповідальний. Якщо є залежні від мене речі, намагаюся, щоби всім було комфортно.
Головна проблема мого графіку – знайти баланс між бізнесовими та творчими задачами. Бізнес-завдання пов'язані з кіно, комерцією та фінансами. Творчі – розробка візуальних сцен та характеру героя. Це два різні світи, які треба поєднувати.
Я режисер, який виступає і сценаристом, і продюсером. Спробував до обіду займатися бізнесом, з обіду до вечора – маркетингом, а ввечері – творчістю, але не вийшло. Потім спробував присвячувати цілі дні одній справі. Сьогодні бізнес, а завтра – творчість. Це був провал.
Тоді зрозумів, що наше життя хаотичне, і найгірше, коли ти до нього не підготовлений. Тому я люблю контрольований хаос, коли будь-яка людина може увірватися в моє життя, а я буду до цього готовий.
Про здоровий спосіб життя
Я – та людина, яку потрібно жорстко контролювати в спорті. Творчі люди часто ліниві, бережуть себе для роботи. Але з роками розумієш, що спорт необхідний для підтримки здоров’я та енергії.
У мене є мрія, щоб поруч поселився товариш, який би змушував мене ходити в зал та допомагав тренуватися. Самостійно не виходить. Я вже навіть про тренера думаю, тому що після восьми місяців перерви потрібно повернутися в спортзал.
Але крок назустріч здоровому харчуванню я вже зробив. Нещодавно відмовився від фаст-фудів. Часто буваю в Америці, тому звик до такої їжі. Зараз віддаю перевагу домашнім стравам.
Дружина дуже смачно готує. Вона навіть має хобі – хлібопечення. Сам не готую. Мій максимум – яєчня та м’ясо на грилі. Якби не дружина, точно важив би 200 кілограмів.
Не можу лише відмовитися від солодощів та випічки. З дитинства люблю мучне. Їм його часто, але в міру. Тому не дивно, що моя улюблена страва – піца. Пам’ятаю, як мама на день народження готувала її.
Якби переді мною поставили різні вишукані делікатеси, все одно обрав би піцу.
У моєму раціоні також контрольований хаос. Інколи можу не обідати, але обов’язково поживно снідаю. Люблю англійський сніданок: яйця, бекон, овочі. Коли є ділові зустрічі, можу пообідати, але тоді не вечеряю.
Також біля мене завжди є дрібний перекус – цукерки та солодощі. Я виправдовую це тим, що маю розумову працю, яка потребує заряд глюкози.
Про сон
Я сова, раніше першої ночі заснути не можу. Думки не дають спати. Люблю працювати ввечері: тиша, спокій, прокидається фантазія. Надихає.
Окрім роботи, маю родину, тому коли би не пішов спати, потрібно прокидатись о 6:30-7:00, щоб завести сина в школу. У середньому лягаю в діапазоні 01:00-02:00.
Головне – привчити організм до такого графіку. Мені достатньо п’яти годин регулярного сну, щоб активно працювати протягом дня і частинки ночі.
Про режим під час зйомок
Колись почув таку фразу від режисера Гая Річі : "Період зйомок – це війна. Кожен день – битва". Це справді так. Уся команда протягом 25-40 днів зйомок повнометражного фільму жертвує усім: сном, відпочинком, вільним часом.
У 2015 році ми знімали фільм "#SelfieParty". Це було 20 знімальних ночей. Ми приходили о 22:00 на майданчик, о 06:00 – йшли. Спали трішки, а потім знову повертались, щоб підготуватися до наступної ночі.
Це були найважчі зйомки в моєму житті. В один момент я зрозумів, що не знаю, навіщо знімаю цей фільм. Ніби нічого складного не було, але втома накопичилася.
Взагалі люблю знімати в режимному часі – зйомки за умов м’якого світла зранку чи ввечері. У кіно ми називаємо цей період магічними годинами. Найчастіше знімаю приблизно від світанку до 10 години ранку.
Але для старту о 6:30 потрібно організувати всю групу на 04:00, а прокинутись о 03:00.
Визнаю, мучу свою команду недосипаннями, щоб створити щось прекрасне.
Про кіно
Усе, що я дивлюсь, має на мене великий вплив. Тому перед переглядом стрічки ретельно вивчаю попередні роботи режисера та трейлер фільму.
Якщо розумію, що історії погано розказані і візуально фільм примітивний, не дивлюсь. Тому що це розвиває поганий смак і надовго відкладається в пам’яті.
Тому слідкую за гігієною переглядів і на Youtube, і фільмів. Але інколи хочеться подивитися щось страшне. Головне, щоб психіка витримувала. Не дивлюсь нічого російського ні в кіно, ні в інтернеті, але нещодавно піддався хайпу та глянув випуск Ксенії Собчак про Скопинського маніяка. Не вкладається в голові, як таку людину випустили на волю.
Намагаюся брати для себе винятково те, що потрібно наразі. Наприклад, готуюсь до фільму однієї тематики, тому маю подивитися про це документальні фільми, відео, інші стрічки. Досліджую тему.
Інколи доводиться копатися у людській філософії. Адже художнє кіно – це не відтворення реальності, а правдоподібності. Тому часто слідкую за людьми.
Спускаюсь у метро і звертаю увагу на поведінку мами з дитиною, на кого дивиться ця дитина, як чоловіки дивляться на жінок, як вони поводяться. Схоплюю ці речі. Так вибудовую образ своїх героїв.
Це важливо, тому що люди переглядають фільми повторно не через історію, а тому що їм подобаються персонажі. Що глибше створений персонаж, то більше людям подобається на нього дивитися.
Кіно має найважливіший інструмент – асоціацію.
Коли ви дивитеся фільм, асоціюєте себе з цим героєм. Це відбувається підсвідомо. Ви навіть можете дізнатися про проблеми людини, запитавши про фільми, які вона любить передивлятися.
Наприклад, я люблю "Трансформери", "Хічкок". Можу передивлятися фільми, на яких я виріс – "На гребені хвилі" та "Швидкість". Вони мене повертають в той час. Люблю фільми Спілберга, Майкла Бея, Нолана та Дені Вільньова. Це досить різні сторітеллери.
Про відпочинок
Я не фанат довготривалих відпочинків. Після чотирьох днів на курорті починаю нудьгувати: шукати собі роботу, додаткові подорожі та інші справи. У цей момент моя родина тільки звикає до відпочинку.
За це люблю Каліфорнію, тому що мені вдається поєднувати відпочинок, подорожі, навчання та роботу. Цього року після зйомок "Скаженого весілля" ми з родиною поїхали на п’ять тижнів у США.
Я навчався, зустрічався з друзями та колегами. Разом з родиною ми подорожували Північною Каліфорнією, їздили на пляж в Малібу. Було круто навіть попри карантинні обмеження.
Про Карпати
Я родом з містечка Верховина, що у Карпатах. Через це дуже люблю гори.
Моя бабуся завжди говорила: "Ноги людини мають бути вдома, а руки по всьому світу". Тобто ми черпаємо енергію лише з місця народження. Енергія коріння наших предків заряджає нас.
Ми можемо на годину приїхати, а отримати величезний запас сил. Столиця навпаки забирає цей ресурс, тому за відновленням раз в сезон їжджу в Карпати на 2-3 дні.
Влітку чи взимку цей період може бути довшим. Адже ми з родиною можемо поїхати на лижі, а у сприятливу погоду піти в гори.
